WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична влада: природа, ресурси, легітимність - Реферат

Політична влада: природа, ресурси, легітимність - Реферат


Реферат на тему:
Політична влада: природа, ресурси, легітимність
Під владою розуміють здатність і можливість реалізовувати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів - авторитету, права, насильства і т. ін.
По суті влада - це вид суспільних відносин, що являє собою:
o вираження потреб складної соціальної системи в організації та саморегуляції (незалежно від типу суспільства);
o наслідок виникнення суспільних станів, прошарків і відповідних відносин між ними.
Виокремлюють владу економічну, політичну, державну, сімейну та ін.
Політична влада є одним із найважливіших її видів. Під політичною владою вбачають реальну спроможність певного стану, групи, індивіда реалізовувати свою волю в політиці й правових нормах. Вона характеризується соціальним пануванням і керуванням тих чи інших станів, соціальних груп та ін. Останні мають у своєму розпорядженні засоби фізичного, економічного, психологічного примусу, санкціоновані системою ідеологічних і правових норм.
Основним видом політичної влади є державна влада, яку докладніше розглянемо нижче.
Воля та підтримка керівної групи є умовою й джерелом спроможності певних інститутів нав'язувати суспільству рішення, зразки поведінки і т. ін. і в такий спосіб здійснювати керування. Виходячи з цього стає зрозумілим, що правлячі стани є кінцевими суб'єктами влади.
У свою чергу безпосередніми суб'єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які реалізують процес керування різними сферами суспільного життя, мають засоби влади (координація, примус, контроль, насильство, репресії тощо), обирають цілі й способи їх використання.
Практично всі теорії та концепції політики побудовані на розумінні того, що саме відносини влади між великими суспільними групами, діяльність держави, боротьба за владу в державі, а також за спосіб її функціонування визначають характер політичної сфери суспільства. Проте представники різних наукових напрямів мають принципові відмінності щодо тлумачення суспільного змісту та суспільних коренів влади, інтерпретації процесу боротьби за владу.
Природа влади
Розрізняють такі основні підходи до тлумачення природи політичної влади:
1. Телеологічний підхід (з погляду досягнення певної мети) характеризує владу як здатність досягти поставлених цілей, пов'язаних з міфами про владу, і намічених результатів (Б. Рассел).
Таке визначення тлумачить владу не тільки як відносини між людьми, а й у контексті взаємодії людини з довкіллям (влада над природою).
2. Соціологічний підхід базується на аналізі влади в контексті соціальних умов її виникнення й функціонування з урахуванням панівних у суспільстві цінностей, традицій, політичної культури і т. ін.
М. Вебер (Німеччина) розумів владу як здатність одного індивіда реалізовувати свою волю навіть у разі спротиву іншого.
Отже, в основі відносин влади лежать відносини панування та підкорення.
Засновник структурно-функціонального аналізу Т. Парсонс (США) у контексті теорії соціальної дії розглядав суспільство як цілісну систему, елементи якої інтегруються саме соціальною дією. Під останньою він розумів поведінку суб'єктів політики (людини, групи, організації тощо) залежно від природних (біологічна природа людини, клімат) і соціальних (соціум) чинників.
Згідно з функціональним принципом влада зобов'язує суб'єктів виконувати суспільні обов'язки та мобілізує ресурси задля досягнення загальних цілей.
У межах соціальної конфліктології (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) влада розглядалася в контексті відносин підкорення одного класу іншим. Природа такого панування з погляду марксистської концепції зумовлена економічною нерівністю. Але соціальна нерівність доповнюється ще й статевими, етнічними, віковими, культурними, регіональними та професійними відмінностями. Отже, логічним є висновок: влада є скрізь, де є нерівність. К. Маркс і Ф. Енгельс першими навели поняття "соціальна влада", а згодом зазначили, що основне місце в системі соціальної влади посідає державна, політична влада [20; 33].
М. Дюверже (Франція) розглядав владу в комплексі: на основі насильства (фізичного, економічного, морально-психологічного) і авторитету (добровільного підкорення). Це йому належить визначення влади як "дволикого Януса". Вона є інструментом панування одних груп над іншими, а водночас - засобом інтеграції та забезпечення соціальної солідарності всіх членів суспільства [273; 274].
3. Поведінковий (біхевіористичний) підхід тлумачить владу як особливий тип поведінки, коли одні командують, а інші - підкоряються.
Ця концепція влади пов'язана з іменами Ч. Мерріема [328], Г.Лассуелла (США) [315; 316] та Дж. Кетпліна (Великобританія) [338]. Вони виводили відносини влади з природи людини, відмовляючись від моральних оцінок політики. Основним мотивом політичної активності особистості вони вважали її бажання підкорити своїй волі інших. Баланс політичних сил має забезпечуватися системою політичних інститутів.
Однак правових (легальних) форм регулювання поведінки виявилося замало. Увага до несвідомих компонентів у політичній свідомості (а отже, і до політичної поведінки) зумовила розвиток психоаналітичних і неофреидистських концепцій влади в межах поведінкового підходу. Провідна теза цих концепцій полягає в розумінні влади як способу панування несвідомого над людською психікою.
Так, К. Хорні (США) виводив мотивацію політичної поведінки зі страху, що породжується ворожим для людини соціальним середовищем [188; 263]. Л.Дюгі (Франція) пов'язував владу одних людей над іншими з фізичним, моральним, релігійним, інтелектуальним та економічним домінуванням. Велич влади, на його думку, пов'язана з її обожненням (політичний міф традиційних суспільств) або "суспільною волею", яка мусить підкорятися "індивідуальній волі" "найсильніпіих" (у передсучасних і сучасних суспільствах).
4. Психологічний підхід ґрунтується на розумінні витоків влади у свідомості та підсвідомості людей. 3. Фрейд (Австрія) вважав потяг до влади трансформацією сексуальної енергії [285], Г. Юнг (Німеччина) - психічної енергії взагалі [46]. С. Моско-вісі та -Б. Едельман причинами психологічного підкорення вважають гіпнотизм у взаєминах вождя та юрби [38], а Ж. Лакан - в особливому підсвідомому сприйнятті символів, що висловлюються через мову [26].
5. Системний підхід характеризується розумінням влади як похідної від політичної системи, а не від індивідуальних відносин (біхевіористичний та психологічний підходи).
У межах системного підходу виокремлюються такі концепції:
o макрорівень - влада як властивість або атрибут макросо-ціальних систем (Т. Парсонс, Д. Істон). Вона є способом організації, умовою функціонування та засобом ухвалення рішень і розподілу цінностей
o мезорівень - влада на рівні конкретних систем - сім'ї, виробничих груп, організацій (М. Крозье, К.Дойч, Н. Луман). Розглядається в контексті відносин з організаційними структурами суспільства;
o мікрорівень - влада як взаємодія індивідів у межах специфічної соціальної системи (Т. Кларк, М. Роджерс). Отже, роллю індивіда в суспільстві, у мікросистемі визначається його влада, суб'єктом якої він є.
Проте існує й комунікативна версія системного підходу (К.Дойч, Н.Луман). Вона тлумачить владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дає змогу регулювати групові конфлікти та
Loading...

 
 

Цікаве