WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні технології - Реферат

Політичні технології - Реферат


Реферат на тему:
Політичні технології
Політичне лідерство: поняття і роль у механізмі реалізації влади
Політичне лідерство передбачає ухвалення рішень, які активно впливають на події, а відтак і на хід історичних процесів. У зв'язку з цим, вивчаючи проблему лідерства, звертають насамперед увагу на такі чинники:
o особистість і походження лідера; процес, завдяки якому він став лідером;
o характерні риси груп та індивідів, якими керує лідер;
o характер взаємин лідера й підлеглих;
o умови, в яких реалізується роль лідера;
o результати взаємодії лідера й підлеглих.
Характер лідерства залежить від того, як і в яких варіаціях ці чинники впливають на політичне лідерство.
Отже, незалежно від політичного устрою та форми державного правління в кожному суспільстві політична влада здійснюється певною групою людей - елітою. Остання висуває зі своїх рядів політичних лідерів, які реалізують функції управління в цій державі (країні).
Узагалі лідерство (від англ. leader - керівник, ведучий) є одним із механізмів регулювання відносин між людьми, соціальними групами, інститутами суспільства. Його сутністю є відносини панування, підлеглості, впливу, наслідування тощо [263].
Лідер об'єднує й спрямовує діяльність групи, яка сприймає й підтримує його ідеї. Звідси й розуміння лідерства як такого, що характеризує соціально-психологічні аспекти самоорганізації.
Тип лідерства пов'язаний з природою суспільного устрою, специфічним характером і структурою груп, конкретно-історичними умовами та особистістю лідера.
Проблема лідерства перебуває в центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Геродот, Плутарх, їхні послідовники-історики вивчали діяльність видатних лідерів - монархів, полководців, державних діячів та ін. Наприклад, Н. Макіавеллі досліджував проблеми досягнення політичних цілей лідерами держави, Ф. Ніцше вбачав у лідерстві вияви "творчого інстинкту", Г. Тард - успадкування послідовників, З. Фрейд - наслідки ущемленого лібідо, М. Вебер - результат дії авторитетів. Отже, існує багато концепцій, що пояснюють природу лідерства з тих чи інших позицій, і відкидати жодну з них неправомірно.
На особливу увагу заслуговують глибоко розроблювані західними дослідниками питання лідерства в малих групах, серед яких можна виокремити такі концепції:
o "теорія рис", де лідерство розглядається як феномен, що породжується специфічними рисами характеру лідера;
o "ситуаційна теорія", згідно з якою лідерство конкретної особистості є функцією ситуації;
o "теорія визначальної ролі команди", згідно з якою лідерство є функцією очікувань послідовників (які визнають чи не визнають конкретного лідера), рис характеру лідера та специфічних умов, в яких він діє, а також характеру групи та її членів.
Водночас слід зазначити, що ці теорії лідерства мають певні недоліки.
Теорія рис, наприклад, не враховує, що різні епохи, суспільно-політичні сили потребують лідерів не лише із загальними, а й із специфічними рисами. До того ж участь у політичній діяльності сприяє формуванню нових рис, необхідних для реалізації лідерських функцій. Ситуаційна теорія не враховує того, що не тільки ситуація породжує лідера, а й лідер, у свою чергу, спричинює виникнення нової політичної ситуації.
Теорія визначальної ролі команди, яка вважає, що лідером керують його прихильники (за Е. Фроммом, такий лідер є "флюгером"), перебільшує вплив умов на політичну поведінку лідера.
Вивчення лідерства зорієнтоване на розроблення ефективних методів селекції лідерів і забезпечення адекватної ситуації соціального менеджменту. Західні соціологи робили чимало спроб емпіричного дослідження проблем політичного лідерства.
Наприклад, М. Дюверже розцінював політику й політичне лідерство з погляду боротьби за владу між окремими індивідами й групами, в якій переможці використовують виграш на власну користь. Він вважав, що основне (на його думку) протиріччя капіталізму - між збільшенням кількості продукції й деградацією якості життя - може бути вирішене лише через перехід до "демократичного соціалізму".
Загальноприйнятого тлумачення політичного лідерства поки що не існує. Воно розглядається через такі аспекти:
o взаємовплив суб'єктів політичної діяльності у політичній сфері суспільства;
o ефективність політичної діяльності;
o механізми інтеграції групової діяльності регулювання відносин людей, мистецтво встановлення консенсусу індивідів, соціальних груп, політичних інститутів, суспільства загалом;
o вияв "творчого інстинкту" людини і т. ін.
Скажімо, Ж. Блондель вважав, що за сутністю і формою політичне лідерство є феноменом влади. Він розглядав його як спосіб організації влади, згуртування громадян у спільній діяльності.
А Дж. Херманн визначав такі параметри політичного керівництва: особистість і родовід лідера, шлях до лідерства, характерні риси груп та індивідів, якими він керує, характер їхніх взаємин; умови, в яких здійснюється керівна роль лідера, результати взаємодій лідера і підлеглих і т. ін.
Прихильники психологічного напряму в оцінці політичного лідерства вважають, що суспільство поділяється на психічно нормальних і ненормальних людей. Саме останні, на їхню думку, здатні бути політичними лідерами, оскільки тут спрацьовує механізм компенсації владою власних фізичних або психічних
вад. (Згадаймо травми Дж. Кеннеді, дефект руки Й. Сталіна, малий зріст Наполеона, спаралізованість Ф. Рузвельта, відсутність кількох пальців на руці Б. Єльцина і т. ін.)
Упродовж тривалого періоду основою поділу на лідерів і підлеглих вважалися особисті якості людей. Однак згодом науковці дедалі більше беруть до уваги ситуаційні чинники лідерства.
Узагалі проблеми політичного лідерства останнім часом набувають популярності, особливо в країнах, які переходять до демократії.
Аналіз політологічної літератури дає змогу зробити припущення, що на політичне керівництво можуть впливати такі чинники:
o політичні переконання лідера;
o політичний стиль лідера;
o мотиви, якими керується лідер, намагаючись стати керівником;
o реакція лідера на тиск і стресові ситуації;
o шлях, який пройшов лідер до політичного керівництва;
o попередній політичний досвід лідера;
o політичний клімат, в якому лідер розпочинав свою політичну діяльність.
Під час проведення дослідження політичного лідерства гармонійне поєднання всіх означених чинників допомагає не лише дізнатися про характер лідерів, а й дає підстави спрогнозувати їхню політичну поведінку за певних умов.
Необхідно розрізняти характеристики, що сприяли досягненню індивідом лідерства, і його характеристики під час виконання, власне, ролі лідера. Крім того, бажано звернути увагу на різні вимоги до політичного лідера залежно від ситуації. Серед них - завдання (мета) групи, її структура та ситуаційний контекст.
За стилем розрізняють авторитарне (передбачає одноосібний керівний вплив на основі загрози застосування сили)і демократичне (дає змогу членам групи брати участь у формулюванні мети діяльності групи та керівництва нею) лідерство. В організаціях також виокремлюють формальне (на основі встановлення процедур призначення керівників і функціональних взаємин керівників і груп) і неформальне (виникає на основі особистих взаємин учасників) лідерство. Ці типи лідерства можуть підвищувати (в разі збігу чи доповнення одне одного) або зменшувати ефективність керівництва організацією.
Політичне лідерство фіксує морально-політичні та психологічні стосунки між суб'єктом і об'єктом політики, які не є механічними. Лідерство - процес двосторонній, оскільки об'єкт не лише сам обирає собі лідерів, а й певною мірою коригує їхню політичну поведінку.
Об'єктивна необхідність лідерства зумовлюється управлінською функцією влади й виникає тоді, коли потрібно оцінити політичну ситуацію та здійснити від імені великої суспільної групи певні дії. З-поміж претендентів на лідерство обирається особа, яка вирізняється найбільшою активністю, інформованістю,
Loading...

 
 

Цікаве