WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Неоконсерватизм. Соціальна демократія. Соціалізм - Реферат

Неоконсерватизм. Соціальна демократія. Соціалізм - Реферат


Реферат на тему:
Неоконсерватизм. Соціальна демократія. Соціалізм
Окремі негативні наслідки науково-технічного прогресу, соціальні революції XX ст., криза лібералізму, розширення сфери масової культури, переоцінка суспільних цінностей спричинилися до відродження, особливо після Першої світової війни, консерватизму, який почали називати неоконсерватизмом. З'являються різні соціально-політичні концепції неоконсерватизму,
насамперед в Італії (Г. Д'Аннунціо), Німеччині (Е. Юнгера, Ст. Георга). Значного поширення набули праці Е. Еволи, який синтезував різні неоконсервативні ідеї та концепції, висунувши свою "доктрину пробудження". Головним її положенням був імператив Консервативної революції, побудова Анти-Європи. Е. Евола твердив про необхідність відновлення нордичної імперії з абсолютною владою верховного суверена, відродження станової ієрархії, твердих порядків.
Кінець XX ст. приніс оновлення неоконсерватизму, що певною мірою відмовився від імперських амбіцій, узяв на озброєння окремі ліберальні ідеї та цінності. Характерними його рисами лишаються вірність старим традиціям й нормам, зведення змісту влади до керівних і розподільно-розпорядчих функцій, збереження суспільно-політичної нерівності, скептицизм щодо суспільного прогресу, справедливості, культ сильної держави та авторитарних лідерів, збереження традиційних інститутів влади та архаїчних політичних цінностей. Водночас розпад світової соціалістичної системи став стимулом для поширення лібералізму в колишніх країнах соціалізму.
Консерватизм як світоглядна система, тип свідомості й по-літико-ідеологічних настанов не завжди асоціюється з конкретними політичними партіями. Як вважали батьки-засновники консерватизму, політичні принципи, теоретичні схеми тощо слід пристосовувати до усталених національних традицій, звичок, існуючих суспільно-політичних інститутів.
Якщо лібералізм і соціалізм виникли як течії відповідно буржуазного та робітничого класів, консерватизм є багатошаровим явищем, що віддзеркалювало захисну реакцію різних соціальних верств населення, які не бажали надто різких змін свого соціального статусу, відчували страх перед невідомим і неви-значеним майбутнім. Крім того, консерватизм полягає ще й у врахуванні глибинних психологічних чинників, цінностей і норм, що існують у масовій свідомості.
Проте істинний консерватизм, що захищає існуючий статус-кво, обов'язково враховує реалії та пристосовується до них. Так, у період становлення вільного підприємництва він інтегрував ідеї вільної конкуренції, ринку, а після великої економічної кризи на початку XX ст. - ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, що свідчать про глибокі трансформації консерватизму в 70-80-ті роки XX ст.
Особливість цього періоду полягала в кризі лівих (комуністичних і соціал-демократичних) і кейнсіанських моделей суспільного розвитку. І цей вакуум заповнили праві й консервативні політичні доктрини.
Як наслідок - перемога на виборах консерваторів у США (Рональд Рейган, 1980 і 1984 pp.), Великобританії (Маргарет Тетчер, тричі підряд з 1979 до 1989 p.), Німеччині (Гельмут Коль, чотири рази підряд з 1982 до 1998 p.).
У більшості національних варіантів сучасного консерватизму можна виокремити неоконсерваторів, нових правих, традиціоналістів чи патерналістів, прихильників елітарної демократії, елітарного авангардизму, контрвлади тощо.
Характерно, що розмежовувати представників цих течій надзвичайно важко. Наприклад, Р. Рейгана, М. Тетчер і Г. Коля одні політологи називають неоконсерваторами, інші - новими правими і т. ін.
Загалом же частина неоконсерваторів є за своїм походженням лібералами або навіть соціал-демократами. Ідейно-полі-тичні орієнтації нових правих сформувалися на перетині правого консерватизму, традиціоналістського консерватизму та неоконсерватизму. Розбіжності ж полягають не стільки у площині основних принципів, скільки в концентрації уваги на певних їх аспектах.
Історично консерватизм завжди був вторинним стосовно лібералізму, реформізму, лівого радикалізму, виступаючи за поступові зміни, збереження всього позитивного і позбавлення негативного. Отже, з ідеологічного погляду консерватизм завжди характеризувався еклектизмом і прагматизмом.
Але у XX ст., на останні десятиліття якого припав консервативний Ренесанс, консерватизм виступив ініціатором змін, що стали лейтмотивом більшості передвиборних програм консервативних партій світу. Із супротивників науково-технічного прогресу протягом 70-80-х років консерватори перетворилися на його активних прихильників.
Отже, слід констатувати, що в оцінці науково-технічного прогресу та сцієнтизму консерватизм і лібералізм (лівий лібералізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в межах традиційної парадигми консерватизму.
У питаннях державного будівництва консерватори вважають, що без міцної держави суспільство може опинитись у полоні анархії, а якщо треба зробити вибір між індивідом і суспільством, більшість консерваторів на перше місце висувають суспільство (як, до речі, і комуністи).
Традиціоналістський консерватизм представлений патерна-лістським крилом в англійському торизмі та французькому голлізмі, німецькими правими консерваторами й частиною соціал-консерваторів Німеччини.
Для прихильників цієї течії характерні більші порівняно з новими правими акценти на традиціях і релігії. Але якщо в Європі вони роблять ставку на християнство, то нові праві у США - на модерністські "електронні" церкви. Європейські нові праві взагалі відмовляються від іудейських і християнських традицій і виступають за відродження язичництва. А неокон-серватори є прихильниками ліберальних церков.
Отже, сучасний консерватизм - надзвичайно суперечливе явище. З одного боку, він виступає за відновлення вільної конкуренції та відповідних соціально-економічних відносин, з другого - підтримує традиційні цінності з акцентом на сім'ю, громаду, церкву, які руйнуються внаслідок функціонування вільноринкової економіки. Водночас консерватизм є прибічником сильної влади й держави, прав і свобод людини. Але в будь-якому разі сучасний консерватизм, з його поміркованістю, зваженістю та здоровим глуздом, є доволі привабливим, особливо для країн, що переходять від тоталітаризму до демократії.
Соціалізм
Як революційний виклик індивідуалізмові, приватній власності, жорстокій державі та лицемірній релігії виникла концепція утопічного соціалізму, основоположниками якої були Томас Мор (1478-1535) і Томмазо Кампанелла (1568-1639).
Ця доктрина пропагувала колективізм, істинну віру та справедливу державу. Вона передбачала виборність і колективне керівництво суспільством, обов'язкове виконання громадянами соціальних норм співіснування. Це, на думку утопістів, мало забезпечити рівність, справедливість і загальне щастя людей.
Отже, політичну діяльність громадян вони розглядали через парадигму комунітарних принципів організаціїсуспільства. Попри певні проблеми, пов'язані з домінантою колективного, концепція утопічного соціалізму несла в собі паростки парламентського демократизму.
Характерно, що Т. Мор і Т. Кампанелла пройшли абсолютно різними життєвими шляхами, які, втім, не можна назвати легкими.
Т. Мор після навчання в Оксфордському університеті зробив блискучу кар'єру після обрання в 29-річному віці депутатом британського парламенту. Він обіймав різні впливові державні посади, був спікером парламенту, а 1529 р. став першим світським лордом-канцлером. Проте Т. Мор мав активну позицію щодо релігійних питань. Зокрема, він активно підтримував англійського
Loading...

 
 

Цікаве