WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Менеджмент правлячої команди - Реферат

Менеджмент правлячої команди - Реферат

з наведених моделей ухвалення рішень мае сильні й слабкі сторони.
Формальна модель завдяки чіткій структурі проходження інформації та проектів рішень забезпечує ретельний аналіз альтернатив і економить час центру ухвалення рішень. Але такий підхід не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а в разі кризової ситуації унеможливлює оперативне реагування на зміну ситуації. Крім того, існує реальна загроза викривлення інформації під час проходження інстанціями.
Рис. 18. Колегіальна модель Дж. Кеннеді
Змагальна модель потребує набагато більше затрат часу та енергії центром ухвалення рішень у поєднанні з фрагментарністю інформації та суб'єктивністю її селекції. Інакше кажучи, під час використання цієї моделі виникає загроза реалізації суб'єктивних інтересів окремих людей і структур за рахунок загальних інтересів об'єкта управління (держави, адміністрації, уряду тощо).
Колегіальна модель вимагає від центру ухвалення рішень (лідера) надто багато часу для міжособистісного спілкування, усереднює рольові статуси членів адміністрації, а їхня спільна діяльність сприяє так званому груповому мисленню, коли команда "зациклюється" лише на власних ідеях.
Використання тієї чи іншої моделі ухвалення рішень значною мірою залежить не лише від правової регламентації та традицій управління, а й від психологічних характеристик особистостей, які впливають на прийняття урядових або політичних рішень.
Наприклад, якщо людина більшу частину часу провела у чітко побудованих структурах (армії, державному апараті тощо),
вона відповідно тяжіє до використання формальної моделі ухвалення рішень. Колегіальну модель використовуватиме передусім людина, яка працювала в організаціях чи установах з колективним керівництвом, а змагальну - людина, яка перебувала у складі, скажімо, партійного апарату. Хоча, звичайно, це доволі відносно й має розглядатися в кожному випадку зурахуванням психобіографічних і політико-біографічних характеристик лідерів, які уповноважені ухвалювати рішення.
У цьому контексті привертає увагу порівняльний аналіз моделей прийняття політичних рішень в адміністраціях президентів України Л. Кравчука (рис. 19) і Л. Кучми (рис. 20, 21).
Виходячи з особливостей політико-психологічних настанов кожного з них, можна зауважити, що Л. Кравчук використовував змагальну модель прийняття політичних рішень, а Л. Кучма на початку свого першого президентства обрав варіант формальної моделі.
Хоча слід зазначити, що Л. Кравчук також використовував формальні аспекти й шляхи проходження проектів рішень в апараті своєї адміністрації. Коло людей, які мали доступ до кабінету першого Президента України, було обмеженим, а секретар адміністрації, перший помічник президента, радники та керівники президентських служб конкурували за можливість впливати на президента. Якщо додати до цього певну нерішучість Л. Кравчука та імпровізаційний характер ухвалення рішень, стає зрозуміло, чому він програв свої другі президентські вибори. Не маючи концепції своєї діяльності та чіткої побудови апарату адміністрації, припустившись ряду принципових помилок у конституційних питаннях створення виконавчої вертикалі, Л. Кравчук навіть не сформував передвиборний штаб. Це, зрештою, і допомогло Л. Кучмі стати другим Президентом України.
На відміну від Л. Кравчука, який майже весь час перебував на посадах в апаратних компартійних структурах і не мав досвіду самостійної роботи (звідси й зволікання у прийнятті відповідальних політичних рішень), Л. Кучма, працюючи в чітко ієрархічно вибудуваних структурах військово-промислового комплексу, займав керівні посади, де він мусив самостійно ухвалювати рішення. Це, напевно, сформувало, по-перше, відповідний стиль керівництва й мислення, по-друге - уявлення про структуру управління складним соціальним об'єктом. (На військових заводах навіть генерального директора називають не "директор", а "генерал".) А звідси, найімовірніше, і схильність до чітко вибудуваних управлінських структур.
Насамкінець зазначимо, що, аналізуючи обрану політичним лідером модель ухвалення рішень, варто врахувати такі чинники, як політико-психологічні особливості стилю його керівництва, психобіографічні аспекти його службової кар'єри, політичний досвід та особливості мислення його найближчого оточення (як відомо, "почет" все-таки "грає короля"). Не варто ігнорувати і відповідні традиції та конституційні норми, політичну культуру політичної та правлячої еліти, а також політичну культуру суспільства взагалі.
Варто загострити також проблему впровадження вже ухвалених політичних рішень, конкретних виконавців, термінів і засобів досягнення цілей та контролю за їх виконанням. Невиконання цих умов може призвести до провалу навіть найправильніших і найоптимальніших рішень, хоч би яку благородну мету вони ставили.
Рис. 19. Змагальна модель Л. Кравчука
Рис. 20. Формальна модель Л. Кучми (липень 1994 p. - грудень 1996 p.)
Рис. 21. Змагальна модель Л. Кучми (1997 p.)
Список використаної літератури
1. Кон И. С. Позитивизм в социологии. - Л., 1964.
2. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. - 1995. - № 4.
3. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. - СПб., 1914. - Вып. 4-5.
4. Почепцов Г. Теорія комунікації. - К., 1996.
5. Почепцов Г. Тоталитарный человек. - К., 1994.
6. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. - К., 1996. - Вип. 7.
7. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К., 1995.
8. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М. Бобневой, Е. Шороховой. - М., 1979.
9. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. - 1989. - Т. 10, №5.
10. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. - М., 2000.
11. Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.
12. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Ва-левського і В. А. Ребкала. - К., 2003.
Loading...

 
 

Цікаве