WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Лібералізм - Реферат

Лібералізм - Реферат

механізми роботи адміністративної та судової влади, виборчу систему, вплив демократичної системи на ставлення до праці й сімейні стосунки.
На думку А. Токвілля, головною ознакою "демократичного етносу" є індивідуалістична життєва позиція, схильність покладатися на власний розум, вивільнення від прив'язаності до групи, відсутність надмірної пошани до авторитетів. Водночас він пише про "тиранію більшості", коли людина, позбавлена традиційних групових зв'язків і віри в авторитети, залишається одинокою у протистоянні з владою й безсилою проти маніпуляцій "центру".
Він вважав, що наслідком демократичних революцій є ще більша централізація влади, що небезпечно для людини.
Отже, А. Токвілль одним із перших відчув централізаторський інстинкт демократії, загрозу переростання "демократії натовпу" в тоталітаризм.
Політичні доктрини демократичного лібералізму ґрунтуються насамперед на ідеях К. Гельвеція і Ж. Ж. Руссо.
Клод Адріан Гельвецій (1715-1771), якого вважають ідеологом революційної французької буржуазії XVIII ст., виклав свої політичні погляди у творах "Про людину, її розумові здібності та її виховання" та "Про розум" (останній був засуджений Сорбонною і спалений).
На його думку, "люди не народжуються, а стають тими, хто вони є", тобто формуються лише завдяки їхньому оточенню, а геній переважно має бути зобов'язаний випадкові. Для прикладу він розповідав про Шекспіра, якого було затримано як браконьєра й покарано. Саме тому він і не зміг стати торгівцем вовною (про що мріяв).
У політичному розумінні К. Гельвецій вимагав рівності всіх перед законами, свободи слова, думки, совісті, а ідеалом державного устрою вважав федеративну республіку народів, які мають право опиратися тиранам.
Видатне місце серед французьких енциклопедистів посідає Жан Жак Руссо (1712-1778), який став відомим передусім завдяки книзі "Про суспільний договір, чи Принципи політичного права" (1762).
Основною ідеєю "суспільного договору" є ідея народу як суверена - носія верховної влади. Але на відміну від концепції суспільного договору Т. Гоббса теорія Ж. Ж. Руссо є рад икал ь-ніпіою.
Зокрема, він проголошував, що свобода людей є їхнім природним правом, а тому індивід не має права розпоряджатися собі подібними. Лише за згодою індивідів утворюється колективне ціле, яке постає як узагальнена "суспільна особа". Учасники угоди, за термінологією автора, є "народом", окремі особи - "громадянами", які підвладні державним законам.
Оскільки народ є єдиним сувереном, не варто поділяти владу на виконавчу та законодавчу. Натомість Ж. Ж. Руссо пропонував для врахування та виконання владою волі народу проводити всенародні плебісцити - опитування.
Концепція відомого енциклопедиста передбачала, що в разі порушення правлячою елітою суспільного договору з народом останній має право скинути її та побудувати владу на засадах громадянського республіканського устрою. (До речі, принцип народного суверенітету Ж. Ж. Руссо знайшов відображення в Конституції Франції 1793 p.)
Ідея "природних прав", що дістала подальший розвиток у концепції "суспільного договору", підштовхнула до розуміння державності як соціального інституту. Відповідно до неї першоелементом суспільства є автономно існуючий індивід, а сукупність індивідів становить "суспільство в природному стані".
Задля уникнення можливих конфліктів люди, мовляв, і вирішили перейти від "природного" до "громадянського" стану, уклали договір і в такий спосіб створили державу, яка ввібрала в себе як індивіда, так і суспільство.
Республіканських ідей додержував Иоганн Готліб Фіхте (1762-1814) - ректор Берлінського університету. Він вважав, що ядром законодавства має бути воля народу, а національне відродження пов'язував із соціальним оновленням за великої ролі просвіти й виховання народу.
Теорію утилітаризму опрацював Іеремія Бентам (1748-1832), англієць, який консультував уряди багатьох країн і за свої заслуги отримав французьке громадянство рішенням Національних зборів Франції 1792 р. У цій теорії стверджується, що основним кредо є користь і щастя особи залежно від кількості грошей у її розпорядженні.
Окрім того, цей цікавий мислитель сформулював модель радикальної політичної (представницької) демократії, був проти надання виборчих прав неповнолітнім і військовим, а також неписьменним, які легко можуть здобути ці права, навчившись читати. За його концепцією, законодавча влада має обирати голову держави, здійснювати політичний контроль за ним аж до позбавлення повноважень.
Важливим кроком уперед була конституалізація Огюстом Контом (1798-1857) нової науки - соціології. О. Конт не лише ввів у науковий обіг означений термін, а й розробив досить повну систему соціологічного знання, окреслив предмет, структуру, інструментарій і можливості нової науки.
Соціологія О. Конта поділяється на соціальну статистику, яка розглядає стійкі ("природні") умови існування будь-якої суспільної побудови, а також соціальну динаміку, що вивчає природні закони суспільного розвитку.
О. Конт вважав, що панувати в суспільстві має соціократія, якій належить спиратися на твердження: "Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета". Прогрес і порядок мають досягатися через реформи, на основі солідарності, консенсусу, єдності політичної асоціації як цілого (держави) та її частин.
Джон Стюарт Мілль (1806-1873), котрий розпочав як послідовник І. Бентама, виступав за представницьку демократію на основі консенсусу, загального виборчого права (зберігаючи високий освітній ценз). Його лібералізм мав морально-культурний характер.
Герберт Спенсер (1820-1903) створив систему еволюційної філософії, що спирається на три елементи: еволюційну теорію, органіцизм, учення про соціальні інститути. Розвиваючи думку О. Конта про суспільство як систему, започаткував теорію рівноваги суспільно-політичних систем і системний аналіз суспільства. Заперечував революції, критикував парламентаризм, що означало кризу лібералізму.
Підсумовуючи, наведемо основні риси демократичного лібералізму, які можна вважати притаманними лібералізму взагалі:
1) соціальний оптимізм, впевненість в необхідності поступових і раціональних змін у суспільному житті;
2) індивідуалізм у поєднанні з високою політичною відповідальністю громадян;
3) широкі права й свободи особи;
4) принцип приватної власності як основа свободи;
5) критичне ставлення до держави, обмеження її функцій та влади державного апарату;
6) толерантність, плюралізм, релігійна віротерпимість.
Список використаної літератури:
1. Кант И. Трактаты и письма. - М., 1980.
2. Корнхаузер В. Політика масового суспільства // Політол. читання. - 1992. - № 1.
3. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.
4. Монтескье Ш. Л. О духе законов // Избр. пр. - М., 1955.
5. Руссо Ж. Ж. О происхождении и основании неравенства между людьми. - М., 1976.
6. Токвилль А. О. Демократия в Америке. - М., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве