WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Лібералізм - Реферат

Лібералізм - Реферат


Реферат на тему:
Лібералізм
Ґрунтуючись на ідеях давньогрецьких мислителів Лукреція і Демокріта, лібералізм як самостійна ідеологічна течія в основному сформувався на ґрунті політичної філософії кінця XVII - початку XVIII ст.
У політичних працях Томаса Гоббса (1588-1679) держава називається головним творінням людей, а не бога (чим продовжує місію Н. Макіавеллі).
В його працях "Філософські елементи вчення про громадянина" (1642) і "Левіафан" (1651) він викладає свою теорію держави, аналізує плюси і мінуси демократії, аристократії і монархії. Симпатії - на стороні монархії, оскільки відсутність влади як такої - ще гірша, ніж її надмірність. Що ж стосується обов'язків суверена, то він мусить керуватися тезою: "благо народу - вищий закон".
У політичних ученнях Т. Гоббса і ПІ. Монтеск'є порушуються питання походження і характеру держави, її права на примусову реалізацію влади.
Далі політична думка прямує до лібералізму, розвиток якого, як вважають, сприяв становленню сучасних європейських держав.
Взагалі політологи виокремлюють політичні доктрини аристократичного та демократичного лібералізму.
До теоретиків аристократичного лібералізму зараховують Дж. Локка, Дж. Віко, ПІ. Монтеск'є, Д. Дідро, П. Гольбаха, І. Канта, Б. Констана, А. Токвілля.
Майже всі вони спиралися на концепції природного права та суспільного договору, не виходили за межі конституційного монархізму, парламентаризму, пошанування права й законності, права на приватну власність, її недоторканності, наполягали на політичних свободах і вільній конкуренції.
Автор соціально-політичної концепції лібералізму і поняття "громадянське суспільство" Джон Локк (1632-1704) розглядав відповідні проблеми у праці "Два трактати про державне правління" (1690).
На його думку, лише народ є повним носієм влади, якій він передає лише ті права, що пов'язані з діяльністю правосуддя, здійсненням виконавчих функцій управління державою та відносин з іншими державами. Звідси й розподіл державної влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і федеральну (зовнішні зв'язки).
Політичну владу Дж. Локк тлумачив як право людей створювати закони для регулювання та збереження власності, а основною метою об'єднання громадян у суспільство вважав охорону власності цих громадян.
Звідси й думка про те, що держава, політична влада виникають лише на певному етапі розвитку громадянського суспільства, коли в людей постає потреба у створенні держави. До речі, твердження Дж. Локка, що для жодної людини, яка живе у громадянському суспільстві, не може бути винятків щодо виконання законів цього суспільства, актуальне й сьогодні.
Джамбаттіста Віко (1668-1744), професор Неаполітанського університету, розглядав історію як об'єктивний процес розвитку і результат діяльності самих людей. Користуючись історико-порівняльним методом, він вважав, що суспільство розвивається по спіралі (дитинство, юність, зрілість, а потім розпад і повернення до початку), а кожна нація проходить три цикли, створюючи, зрештою, республіку-демократію чи представницьку монархію, де монарх є носієм народного суверенітету, а всі громадяни рівні перед законом.
Фундаментальну соціологічну теорію суспільства виклав Шарль Луї де Монтеск'е (1689-1755) у праці "Про дух законів" (1748). Він розробив принципи розподілу влади й типологію видів правління (республіканське, монархічне, деспотичне), які надалі були покладені в основу політичного устрою буржуазно-демократичних держав, запропонував концепцію "географічного напряму", згідно з якою географічне середовище, насамперед клімат, є основною причиною різноманіття форм державного устрою. (До речі, нині ця концепція має чимало прихильників і послідовників серед сучасних науковців, котрі розроблюють проблематику політичної географії.)
Ш. Монтеск'є, вважаючи, що державність є приналежністю, але не тотожністю громадянського суспільства, розрізняв громадянські та державні (політичні) закони. Перші, на його думку, регулюють недержавні, неполітичні відносини (скажімо, відносини власності між добровільними об'єднаннями громадян). Другі регламентують здебільшого політичні права та свободи громадян.
Говорячи про діалектичну єдність і суперечності законів громадянського суспільства та держави, Ш. Монтеск'є вважав, що зникнення однієї зі сторін цієї єдності обов'язково призводить до суспільних катаклізмів.
Дені Дідро (1713-1784) і Поль Гольбах (1723-1789), упорядники "Енциклопедії наук, мистецтв та ремесел", виступали за обмежену монархію, рівність усіх людей перед законом, підтримували ідею Ш. Монтеск'є про народне представництво, захищали природні права людини на свободу, власність і безпеку.
Ідеї суспільного договору знайшли втілення в концепції "правової держави", одним з основних творців якої був засновник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804).
Діалектично розглядаючи сутність громадянського стану, І. Кант дійшов висновку, що останнє має бути побудоване на таких принципах:
o свободі члена суспільства як людини;
o рівності його з іншими як підданого;
o самостійності члена суспільства як громадянина.
І. Кант опрацював етичні принципи політики. Він вважав, що загальнообов'язкове право має обмежувати свавілля людей, а благо держави полягає в досконалому праві, якнайбільшій відповідності устрою та режиму влади принципам права. Свобода, на його думку, полягає у свободі критики, участі у встановленні правопорядку через ухвалення конституції, яка легітимізує монархію. Водночас він вважав, що народ не має права на повстання, а має право лише на пасивний опір.
Бенжамен Констан (Анрі Констан де Ребек) (1767-1830), французький ідеолог лібералізму, виклав свою ліберально-кон-
ституційну концепцію в книзі "Курс конституційної політики" (1818-1820), в якій розглядав питання співвідношення особи та держави. На його думку, людині властива свобода, з якої випливають фундаментальні права громадянина.
Завдання влади він розглядав як запобігання внутрішнім конфліктам і захист держави від зовнішніх ворогів, а стримувальними умовами проти зловживань влади - силу громадянської думки, що зосереджена в парламенті, та збалансований поділ влади. Б. Констан одним із перших увів в обіг поняття політичної відповідальності уряду, який має узгоджувати загальні напрями своєї діяльності з програмними вимогами парламентської більшості.
Історичну генезу, сутність і перспективи розвитку демократії досліджував у своїх працях французький соціолог Алексіє де Токвілль (1805-1859), розглядаючи останню як принцип соціальної організації суспільства. У своїх міркуваннях він виходив з порівняння й певного протиставлення "аристократичного" та "демократичного" суспільств. Аристократичне суспільство, за А. Токвіллем, уособлював "старий режим" феодальної влади, а демократичне - політичний режим, встановлений у США.
У праці "Про демократію в Америці" колишній посол Франції у США докладно описав комунальні засадиамериканського суспільного життя, форми та
Loading...

 
 

Цікаве