WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта - Реферат

Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта - Реферат

осіб з економічних, адміністративних, політичних кіл. До речі, механізми родинних і особистих зв'язків, протекції істотно впливають на спосіб функціонування еліти, і це слід ураховувати в аналізі суспільної практики та при плануванні політичних акцій.
Проблеми політичної еліти, як і проблеми політичної діяльності, дослідники тлумачать неоднозначно.
Варто пригадати лише стародавніх мислителів, які сперечалися між собою в межах концепцій божественного й природного походження влади. Поєднавши це із сучасною політичною думкою та практикою, ми переконаємося, що ця проблема з категорії вічних.
Як же вона вирішується за новітніх часів?
Наприкінці XX ст. у політології сформувалися три основні концепції функціонування політичної еліти: елітарна модель; теорія плюралізму еліти; моделі майбутнього державного управління.
1. Елітарна модель передбачає провідну участь у політичній діяльності еліти суспільства, вважаючи участь народу в управлінні державою непотрібною.
У межах цієї концепції розглядають такі напрями:
o макіавеллізм, або теорію захоплення влади правлячою верхівкою (Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето);
o теорія занепаду американської демократії (Р. Міллс);
o теорія самовідновлення панівного стану (П. Бірнбаум). Розглянемо коротко ідеї цих дослідників.
Роберт Міхельс (1876-1936), досліджуючи внутрішнє життя соціал-демократичної партії Німеччини, дійшов висновку, що будь-якою організацією керує привілейована меншість; вона намагається зберегти та посилити свою владу; цей процес є не-
зворотним і характерним для всіх, у тому числі демократичних, партій.
Гаетано Моска (1858-1941) узагальнив теорію Р. Міхельса, поширивши її на все суспільство. Він, зокрема, стверджував, що будь-яке суспільство керується елітою; еліта поділяється на аристократичну (закриту) і демократичну (відкриту); закритість-відкритість еліти необов'язково збігається з диктаторською чи демократичною системою правління [70; 353].
Вільфредо Парето (1848-1923) збагатив цю концепцію твердженнями, що еліта однорідна, її зверхність є природною, хоча й не стійкою; гарантією її живучості є оновлення або циркуляція еліти [70; 353].
Райт Міллс (1916-1962) дослідив владну еліту американського суспільства, відзначивши її єдність, однорідність і аристократизм, що позбавляє народ здійснення своєї суверенної влади власноруч [343].
П'єр Бірнбаум на французькому матеріалі переконався, що управління державою є привілеєм "спадкоємців" з вищого стану, які не допускають до своїх рядів "соціальних інородців" з іншого стану. Його висновок - демократичні принципи управління державою безнадійно спотворені [26].
2. Теорія плюралізму еліти критично ставиться до однорідності панівного стану, вважаючи, що говорити про еліту слід у множині (Р. Дал [268], Р. Арон [16]).
Роберт Дал (1915) - засновник руху до "поліархії" - дослідив генезу місцевої еліти одного з міст США (1961) від періоду влади "патриціїв" до доби "підприємців" і влади поліархіч-ного типу "екс-плебеїв" з його "розсіяною нерівністю".
Отже, на думку Р. Дала, суспільством керує конгломерат диференційованих і спеціалізованих груп, які укладають угоди між собою і очолюють їх більш-менш підприємливі люди.
РаймонАрон (1905-1983) запропонував концепцію "правлячих категорій" (1965), в якій виокремив меншість, що впливає на управління суспільством: політиків, найвищих адміністративних і військових кадрів, лідерів громадських організацій (профспілок), керівників підприємств, "духовну владу" - діячів церкви, фахівців, мислителів.
Він вважав, що демократія - результат суперництва та впливу різних керівних категорій людей.
3. Моделі майбутнього державного управління базуються на тезі, що складність відносин між державним апаратом і суспільством загалом сприяє урізноманітненню форм державного управління.
Представники цієї концепції вважають, що модель державного управління можна сформувати на основі аналізу суміжних процесів у межах соціології громадських організацій і соціології політичної діяльності.
М. Крозье та Е. Фрігенберг сформулювали основи теорії політичної діяльності [267]. Остання стверджує, що не існує суспільств, де б індивіди були справді незалежними, оскільки на них тисне система (з невизначеними зонами та розпорошеними ресурсами).
Проблеми корпоратизації державної політики опинилися в центрі уваги П. Мюллера і Б. Жобера (1988), які зазначили, що групи тиску не тільки висувають свої вимоги, а й впливають на механізми ухвалення політичних та інших рішень і розробки стратегій розвитку суспільства.
Ознайомившись із деякими сучасними теоріями, не можна не дійти висновку щодо необхідності розрізняти політичну й правлячу еліту. Перша існує в усіх суб'єктних станах, а друга репрезентує інтереси правлячої спільноти, яку називають ще елітою влади.
Еліта влади складається з представників законодавчої, виконавчої, судової влади всіх рівнів, промислових, банківських, аграрних кіл, військово-промислового комплексу, керівних кадрів правоохоронних органів, засобів масової інформації та пропаганди, наукових і навчально-просвітницьких організацій, конфесій і т. ін.
Особливу вагу має правляча еліта за умов перехідного періоду від тоталітаризму до демократії, коли партійно-політичні структури суспільства ще перебувають у зародковому стані, а контролю з боку колишньої політичної еліти (наприклад, комуністичної, фашистської) немає.
Правляча еліта в цьому разі не має чіткої структури та зв'язків усередині своєї спільноти на неформальному рівні, проте досить часто демонструє схожі політичні й ідеологічні позиції з багатьох питань. По суті правляча еліта посттоталітарних суспільств - це соціальний стан номенклатурного дворянства,
сформованого не лише за клановими, родинними, ідеологічними критеріями, а й відповідно до лояльності та особистих якостей індивідів.
Досвід суспільного розвитку та державотворення на терені постімперських утворень (наприклад, нові незалежні держави, які виникли внаслідок розпаду СРСР) показує, що проблема становлення національної еліти істотно впливає на процеси соціального управління в зазначених державах. Особливо там, де місцевій еліті бракує досвіду державного управління й де не відбулося певної політичної структуризації суспільства.
У таких суспільствах еліта структурується переважно на регіонально-клановому та галузевому принципах, що не дає їй змоги на початкових етапах державності піднятися на вищий рівень узагальнення й розуміння своєї провідної історичної роліта політичної перспективи.
Але це, звичайно, "хвороби" зростання, імунітет до яких виробляється зі зміною поколінь у найвищих ешелонах влади.
Література
1. Жискар д'Эстен В. Власть и жизнь. - М., 1990.
2. Иванов В. Политическая психология. - М., 1990.
3. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсе-сянца. - М., 1998.
4. История буржуазной социологии XIX - начала XX в. - М., 1979.
5. История китайской философии. - М., 1991.
6. История Франции. - М., 1973. - Т. 1-3.
7. Каледин Н. В. Политическая география. - Спб., 1996.
8. Каныгин Ю. М. Пояс мира. - К., 2001.
9. Кант И. Трактаты и письма. - М., 1980.
10. Кацва Л. А., Юрганов А. Л. История России VIII-XV веков. - М., 1993.
11. Кейзеров Н. Политическая и правовая культура (методологические проблемы). - М., 1983.
Loading...

 
 

Цікаве