WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта - Реферат

Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта - Реферат


Реферат на тему:
Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта
Ознайомлюючись із базовими поняттями політичної сфери та політичного життя суспільства, не можна обминути такий надзвичайно важливий тип суб'єктів політики, як керівні групи суспільства і зокрема його еліта.
Поняття і функції керівних груп суспільства
Керівні групи суспільства - це елі-тарні об'єднання людей, які визначають мету політичної діяльності, ухвалюють рішення про її форми та засоби, керують колективною політичною діяльністю, а також реалізують певні владні функції.
Керівні групи є об'єктивними виразниками інтересів окремих великих суспільних груп, хоча вони й нав'язують свою волю цим суспільним групам і суспільству загалом.
Виокремлюють такі типи керівних груп у суспільстві.
1. Керівні центри суспільних рухів і формальних інституцій (партій, об'єднань, блоків).
2. Групи лобіювання інтересів великих спільнот.
3. Транснаціональні формальні керівні групи (комуністичний, соціалістичний, християнсько-демократичний інтернаціо-нали, церковні об'єднання та ін.).
4. Транснаціональні неформальні керівні групи ("Велика сімка", "Тристороння комісія", "Римський клуб", об'єднання ма-сонів, які контролюються керівними колами сіонізму та ін.).
Керівні центри суспільних рухів і формальних політичних інституцій формуються великими суспільними групами на основі волі, активної чи пасивної підтримки цієї спільноти. Вони мають певні завдання та повноваження, сфери діяльності, спрямовані на реалізацію планів та сподівань своєї спільноти, і певною мірою підконтрольні їй, а в межах законодавства - державі.
У межах керівних центрів можуть виокремлюватись і неформальні керівні групи (фракції, угруповання), які необов'язково збігаються з формальними керівними органами цих керівних центрів.
Скажімо, у формально обраному правлінні партії чи суспільної організації можуть з'явитися внутрішні групи, пов'язані особистими або іншими зв'язками. Такі внутрішні групи можуть мати певний авторитет у суспільстві й даній спільноті, здатність мобілізовувати свою спільноту, нав'язувати їй свою волю, соціальні стандарти, регулювати та контролювати поведінку нижчих рангом.
Існують й інші неформальні керівні групи. Такі, скажімо, як "Велика сімка" (об'єднання найбільших країн Заходу, лідери яких регулярно зустрічаються задля обговорення нагальних проблем розвитку перспектив). Це неформальна керівна група формальних, легітимно обраних лідерів країн.
А "Тристороння комісія", що була створена свого часу з метою координації дій капітанів великого бізнесу капіталістичних країн (США, Європи і Японії), є об'єднанням неформальних лідерів світу - бізнесменів, науковців, політиків, громадських діячів переважно масонського напряму.
До найвпливовіпіих керівних центрів належать і церковні структури, масонські ложі тощо, вплив яких на суспільне життя важко переоцінити, оскільки вони генерують керівні імпульси своїм прихильникам у багатьох країнах світу.
Узагалі керівні центри виконують такі функції:
1. Згуртовують свої спільноти, створюють внутрішні зв'язки задля реалізації їх цілей.
2. Маніпулюють структурними підрозділами спільноти, обмежують їх свободу дій або самореалізацію з метою збереження єдності структури та досягнення їх вищих інтересів.
3. Формують перспективні цілі й завдання, добирають форми, методи та засоби діяльності.
4. Організовують роботу внутрішніх структур спільноти, розподіляють функції, визначають завдання та контролюють їх виконання.
5. Ухвалюють рішення з конкретних питань.
6. Нав'язують виконання ухвалених рішень у межах певної групи і на цій основі - у всьому суспільстві.
7. Репрезентують ці спільноти у відносинах з іншими спільнотами й центрами влади в державі.
8. Організовують політичну боротьбу та співпрацю з іншими спільнотами, створюють широку електоральну підтримку своїй групі.
9. Забезпечують існування та функціонування своєї спільноти через постійну підтримку організаційно-інституціональних зв'язків, формальних структур, генерування соціальних настанов, цінностей, стандартів поведінки, політичних гасел тощо.
До речі, однією з основних функцій керівної групи є ідеологічна, на основі реалізації якої розгортається виконання організаційно-політичних заходів керівної групи й очолюваної нею великої суспільної групи або спільноти.
Конітепітіі політичної еліти. Політична і правляча еліта
Політична еліта є частиною великої суспільної групи (спільноти), яка усвідомлює свої інтереси, власну специфічність, певною мі-рою організована (має досить стабільні й міцні внутрішні зв'язки), диктує внаслідок цього способи та умови реалізації інтересів своєї групи (спільноти), обмежує коло людей, які реалізують функції управління суспільством, розвитком науки, освіти, культури, економіки тощо.
Теорія еліт, що набула розвитку на початку XX ст., розглядає політичну владу як основну частину суспільних відносин. Най-
вагомішими з них вважаються відносини панування й підкорення.
Еліту може виділити зі свого середовища лише велика суспільна група, яка має досить високий рівень політичної суб'єкт-ності. Однак непоодинокими є випадки, коли політична еліта виходить з-під реального контролю власної спільноти. За сприятливих для себе умов, відповідного співвідношення сил усередині спільноти еліта може перетворитися на самостійного розпорядника політичної репрезентації не лише керівної групи, а й усього стану, прошарку і т. ін.
Такий перебіг подій може бути реальним завдяки тому, що еліта об'єднує найвпливовіпіі кола й угруповання спільнот, станів і т. ін, а також окремих особистостей, які зосередили у своїх руках матеріальні запаси, організаційно-технічні засоби, джерела й засоби масової інформації, мають залежні від них кадри (політиків, ідеологів, апаратників).
Стосовно своєї групи (спільноти) виокремлюють такі основні функції політичної еліти.
1. Формування політико-філософських (ідеологічних) засад розвитку суспільства загалом та напрямів руху групи, яку репрезентує ця еліта.
2. Розробка політичної стратегії й тактики, механізмів реалізації політичної волі своєї групи.
3. Політична репрезентація спільноти у відносинах із суб'єктами політики й владою.
4. Регулювання діяльності щодо політичного представництва своєї групи (спільноти), посилення або обмеження його інтенсивності.
5. Добір і підготовка кадрового резерву спільноти.
Отже, еліта розробляє ідеологію та основні засади політичної стратегії (цілі, завдання, загальні розрахунки вигоди й суспільних витрат), а також інструменти її реалізації (примушення, агітація тощо), опосередковано керує сукупною політичною практикою.
До складу політичної еліти правлячого стану входять, як правило, вищі управлінські кадри та ідеологи (інтелектуали, богема, духовенство). їх добирають переважно із представників свого стану і вони мають найвагоміші матеріальні й суспільніпозиції.
Водночас нерідко реалізуються ще дві можливості поповнення політичної еліти:
o перехід частини ідеологів і політиків на службу до "більш прогресивного" (перспективного у плані кар'єри) стану;
o постійний добір талановитих особистостей з підкорених станів через надання їм привілеїв і можливостей для професійного та матеріального зростання.
Окрім зазначених соціальних груп, до складу еліти входять члени сімей впливових
Loading...

 
 

Цікаве