WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Держава як форма організації суспільства - Реферат

Держава як форма організації суспільства - Реферат

зазначалося, витоки ідеї правової держави можна знайти ще в працях давньогрецьких мислителів Платона й Аріс-тотеля. Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави заклали Ш. Монтеск'е (концепція розподілу влади) [136], Ж. Ж. Руссо (ідея народного суверенітету) та І. Кант (концепція держави як об'єднання людей, які підкоряються правовим законам).
Основна проблема концепції правової держави полягає у співвідношенні держави та права: що має переважати - право над діяльністю законодавця (парламенту та інших державних органів) чи супервлада парламенту?
У першому випадку розуміють встановлення міри свободи й відповідальності державних органів та особистості залежно від волі громадян (права), у другому - відповідно до рішень власне парламенту. Однак останній шлях призводить до заміни права законом, абсолютизації волі законодавця. У такий спосіб можна оголосити правовою будь-яку державу, де діє принцип формальної ієрархії юридичних норм (конституція - закони - підза-конні акти).
Світова політологічна думка виокремлює такі принципи правової держави:
o загальність правління правових законів;
o розподіл влади;
o пріоритет прав і свобод людини;
o юридична взаємовідповідальність держави та особистості. Загальність правління правових законів полягає в тому, що і громадянин, і держава (законодавчі, виконавчі та судові органи) керуються у своїй діяльності виключно законом. Тільки законодавчий орган може їх ухвалювати, змінювати або скасовувати (знову-таки згідно з відповідними законодавчими процедурами).
Основою всього життя є правління Конституції країни.
На відміну від громадян, які повинні діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено законом, державним органам, які пов'язані з адміністративним управлінням, заборонено все, що не дозволено законом.
У правовій державі правлять не окремі особи, а закони, що є основними регуляторами суспільного життя. Порушення законів має каратися знову-таки в межах законів.
Розподіл влади передбачає оптимальне співвідношення компетенции між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, узгодження суперечностей між ними, а також між особистістю, державою й суспільством.
Обрана демократичним шляхом законодавча влада реалізує народний суверенітет, формулює норми суспільного й державного життя, що є обов'язковими для виконання всіма громадянами та суспільними інститутами.
Своєрідний правовий контроль у державі здійснює Конституційний суд, а виконавча влада реалізує закони, ухвалені парламентом, формується ним і звітує перед ним.
Якщо вища посадова особа держави (президент) обрана безпосередньо населенням, вона в межах законодавства також підзвітна парламенту. Проте й сама вона має юридичні важелі впливу на законодавчий орган. Наприклад, може розпустити парламент і призначити згідно з конституційними нормами дострокові, позачергові вибори.
Судова влада є арбітром і покликана вирішувати спірні питання між законодавчою та виконавчою гілками влади, а також між ними й громадянами. Вона має бути незалежною й діяти виключно на основі чинних у державі законів.
Пріоритет прав і свобод людини означає гарантію законодавчого забезпечення прав людини та її основних свобод, їх захист виконавчою владою.
Згідно з Паризькою хартією для нової Європи кожна людина має право на свободу думки, совісті, поглядів, переконань, релігії, зборів, пересувань і т. ін. Кожен має право брати участь у вільних і справедливих виборах, володіти власністю, працювати і т. ін. Ніхто не повинен затримуватися правоохоронними та іншими органами без юридичних підстав, надання захисту, справедливого судового розгляду в разі офіційно висунутих йому звинувачень і т. ін.
Під юридичною взаемовідповідальністю держави та особистості розуміють одночасне забезпечення виконання прав і свобод громадян з відповідальністю останніх перед державою й суспільством.
Основними методами забезпечення відповідальної поведінки громадян є стимулювання, переконання, підвищення рівня правової та політичної культури.
Водночас правова держава має застосовувати згідно із законодавством певні санкції за невиконання загальноприйнятих юридичних норм поведінки.
Формами відповідальності держави перед особистістю є звіти виконавчих органів перед законодавчими, достовірна інформація для громадян (за винятком тієї, що становить державну таємницю), судове оскарження дій посадових осіб за ущемлення прав громадян і т. ін.
Звичайно, кожна держава має певні відмінності у внутрішній побудові, однак загальні принципи у тій чи іншій модифікації людство вже сформулювало, і це є надбанням загальносвітової політологічної та правової думки.
Політичний аспект проблеми правової держави полягає в тому, що її формування є кордоном, який розділяє перехід від тоталітаризму до демократії.
Є й суто правовий аспект цієї проблеми. Він полягає в тому, що держава як джерело формування права на певному етапі суспільного прогресу й сама потрапляє під "п'яту" права та стає правовим явищем.
Проте правова держава не є вінцем суспільного розвитку. Найрозвиненіший ступінь суспільства - не просто правова держава, а правове соціальне суспільство, в якому встановлюється безумовне верховенство права, абсолютне й непорушне панування його принципів і цінностей. У такому суспільстві окрім досягнення правосуддям статусу вищої влади в державі та утвердження культури права значно розширюються права людини, які набувають безпосередньо юридичного та соціального значення.
Підсумовуючи, зазначимо такі засадничі принципи правової держави:
o громадяни можуть робити все, що не заборонено законом;
o держава може робити лише те, що визначено законом;
o правосуддя має бути незалежним і ґрунтуватися напрезумпції невинності.
Але недостатньо досліджувати лише правові норми регуляції суспільного життя. Інтереси розбудови розвиненого громадянського суспільства потребують урахування соціальних регуляторів. Це дає підстави говорити не лише про правову, а й про соціальну державу, основними принципами якої є такі:
o забезпечення гідних умов для життя людини;
o соціальна, екологічна, морально-психологічна відповідаль-ність власника, держави за наслідки своєї діяльності.
Отже, проблема державотворення є ключовою під час розбудови системи управління суспільством і соціальними процесами, що відбуваються в ньому. І за оптимального вибору моделі з урахуванням політичної, правової, психологічної культури (про що поговоримо пізніше) можна побудувати суспільство без соціальних катаклізмів і катастроф, забезпечити його еволюційний розвиток.
Список літератури:
1. Основи політичної науки / За ред. Б. Кухти. - Ч. I-III. - Л., 1997.
2. Основы теории политической системы / Т. Манов, М. Марченко, В. Мшвениерадзе и др. - М., 1985.
3. Основи етнодержавознавства / За ред. Ю. Римаренка. - К., 1997.
4. Павлов С. В., Мезенцев К. В., Любіцева О. О. Географія релігій. - К., 1998.
5. Панарин А. С. Политология. - М., 1998.
6. Паніотто В. Маленькі хитрощі демократичної процедури // Фі-лос. і соціол. думка. - 1989. - № 10.
7. Парламентские и президентские выборы 1994 года в Украине. - Мониторинг освещения избирательной кампании в украинских средствах массовой информации. Итоговый отчет Европейского института средств массовой информации. - К., 1994.
8. Парсонс Т. Система современных обществ. - М., 1997.
9. Партии и выборы в капиталистическом государстве. - М., 1980.
10. Пашков М. Перспективи політичної генетики // Філос. і соціол. думка. - 1992. - № 5.
Loading...

 
 

Цікаве