WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Громадянське суспільство - Реферат

Громадянське суспільство - Реферат

що їх неможливо реалізувати; рух припиняє свою діяльність або трансформується в партію.
Суспільно-політичні рухи відіграють велику роль у формуванні партійно-політичних структур суспільства, а в посттоталітарних суспільствах вони взагалі їх заміняють у певні періоди розвитку. Хоча це не означає, що в умовах розвинених партійно-політичних структур рухи не мають права на життя. Навпаки, досвід існування в 70-80-ті роки XX ст. досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи є соціальна ніша для рухів. Останні виконують тоді функції індикаторів невдоволення гро-
мадян, е компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, а отже, засобом сприяння прийняттю оптимальніших рішень щодо соціального управління державою й суспільством.
Партійно-політичні системи, коаліції та угоди
Невід'ємною складовою політичних відносин є стосунки між партіями, що найвиразніше виявляються на терені відносин до державної влади. Це означає, що партійні системи є складовими політичної системи суспільства загалом.
Насамперед бажано визначитися з терміном "партійна система", під яким розуміють:
o право партій на формування власної системи правління (С. Ньюмен, Р. Штайнігер);
o сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, які прагнуть до представництва в ньому (Е. Каак, А. Ковлер);
o сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві (Є. Вятр);
o сукупність політичних партій, які існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації згідно з чинним законодавством (В. Євдокимов).
На думку автора, під партійною системою слід розуміти сукупність політичних партій, відносин між ними, між партіями й державою, їх характер, умови діяльності, погляди на базові цінності політичної культури суспільства та ступінь узгодженості у цих поглядах, що реалізовані у прийнятих ними ідеологічних доктринах та формах і методах практичної політичної діяльності.
Отже, характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства.
Один із найпоширеніших підходів до типології партійних систем полягає у виокремленні одно-, дво- і багатопартійних систем.
Однопартійна система характеризується управлінням державою лише однією партією (як у колишньому СРСР) і властива авторитарним та тоталітарним політичним режимам.
Двопартійною вважають систему, в якій реальну боротьбу за владу ведуть лише дві партії (як приклад - демократична та республіканська партії США). Однак це не виключає існування інших політичних партій, які за політичним впливом просто не можуть скласти конкуренції двом "основним монстрам" політичного життя. На думку багатьох політологів, двопартійна система найкраще забезпечує стабільність розвитку суспільства, максимально наближаючи інтереси держави й партій.
Багатопартійна система може бути схарактеризована як така, що передбачає реальний вплив на функціонування державних інститутів суспільства (парламенту, уряду, судових структур) більше двох політичних партій.
До речі, у державі цивілізованій (демократичній), що нормально функціонує, загальним критерієм визначення типу партійно-політичної системи є кількість партій, які мають представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних прямих загальних виборів.
У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, які представлені в парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно змінюються й урядові кабінети.
У сучасному світі можна виокремити сім основних видів партійних систем:
o однопартійні (колишній СРСР, Китай, Куба, Північна Корея);
o з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соціалістичного табору);
o з панівною партією (Японія, Індія - в окремі періоди своєї історії);
o двопартійні (СІЛА, Канада, Великобританія);
o поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція);
o поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);
o атомізовані (Малайзія).
Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п'яти партій, з яких жодна не переважає й не може самостійно утворити правлячу коаліцію. Відтак вони змушені йти на досягнення угод, компромісів щодо формування уряду згідно з кількістю виборних депутатських мандатів у парламенті та місцевому самоврядуванні. Доволі поширеною є й поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу ведуть більше шести партій.
Якщо в країні налічується надто багато невеликих партій (що особливо характерно для посттоталітарних суспільств), як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборної боротьби. Звичайно, такі угоди не можуть бути довготерміновими і не можуть гарантувати політичної стабільності в суспільстві. Однак вони відіграють певну роль у формуванні партійно-політичної структури суспільства, запровадженні демократичних процедур в управлінні суспільством, підвищенні рівня його політичної та правової культури.
Політична практика свідчить, що відслідковується стійка тенденція зменшення кількості партійних блоків і партій у суспільствах з політичною та економічною стабільністю. Останні сприяють концентрації політичних сил у порівняно невеликій кількості партій та їх блоків. Хоча це, звичайно, дуже складний процес, який залежить від багатьох чинників: політичної культури, традицій, ментальності тощо.
Список використаної літератури:
1. Новая индустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. - М., 1999.
2. Никонов В. От Эйзенхауэра к Никсону. Из истории республиканской партии США. - М., 1984.
3. Оболенський О. Ю. Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування. - К., 1999.
4. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. - К., 1993.
5. Огієнко І. Українська культура. - К., 1918.
6. Ольшанский Д. Б. Н. Ельцин на фоне массового сознания (политико-психологический аспект) // Психол. журн. - 1989. - Т. 10, № 6.
7. Омельченко О. А. Идея правового государства: истоки, перспективы, причины. - М., 1994.
8. Онацъкий Є. Українська емоційність // Українська душа. - К., 1992.
9. ОсадчаяГ. Политическое поведение женщин // Социол. исслед.- 1991. - № 12.
10. Петровская М. США: политика сквозь призму опросов. - М., 1982.
11. Печатное В. Демократическая партия США: избиратели и политика. - М., 1980.
12. Платон. Сочинения. - М., 1972. - Т. 1-3.
13. Пойченко А. М. Політика: теорія і технології діяльності. - К., 1996.
14. Політичні структури та процеси в сучасній Україні / За ред. Ф. М. Рудича. - К., 1995.
Loading...

 
 

Цікаве