WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України Євроатлантичний вектор - Реферат

Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України Євроатлантичний вектор - Реферат

найтонших питань, що стоятимуть перед політиками, аналітиками та іншими представника ми державних і наукових кіл як Заходу, так і Сходу. Варіант входження України найближчим часом до Північноатлантичного Альянсу практично виключений. Тому Україні й Заходу потрібно розробити стратегічний курс, спрямований на укріплення незалежності України і забезпечення її розвитку за західною моделлю. Лідери України побоюються, що розширення НАТО на Схід може залишити її у "сірій зоні", де вона, як і раніше, відчуватиме тиск РФ, не маючи захисту від її можливих неоімперських амбіцій.
В НАТО неодноразово робили заяви, що розширення воєнно-політичного союзу посилить європейську безпеку в цілому і не створить нових демаркаційних ліній. Справедливість цих тверджень найбільшою мірою залежатиме від того, чи знайдеться Україні відповідне місце в загальній стратегії Заходу. Питання України у зв'язку з розширенням НАТО неминуче відображається й у внутрішній політиці РФ, Сполучених Штатів та європейських країн; це питання стане важливим чинником у діяльності НАТО, у відносинах Заходу і РФ.
Ставлення Заходу до України залишається неоднозначним. Європейці досі не впевнені, чи є Україна "справжньою державою", і не схильні інвестувати значні кошти в справу стабілізації України, особливо в зв'язку із зростанням кількості економічних проблем у їхніх власних країнах. Декого турбує те, що надто велика зацікавленість Заходу до України може викликати протидію РФ й ускладнити відносини з Москвою, і так вже дуже складні через розширення НАТО.
На восьмому році існування незалежної України на Заході не існує єдиного розуміння її місця і ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західноєвропейсь кого Союзу або Європейського Союзу, і, як вважають західні аналітики 1, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому, якщо взагалі колись приєднається. Водночас Київ продовжує перебувати у значній економічній залежності від РФ і відчуває її зростаючий тиск, для якого вона має всі важелі - від політичних до економічних, що призводить до обмеження вибору рішень Україною, в тому числі й у сфері безпеки. Остання, таким чином, продовжує перебувати у стратегічному безвиході, її роздирають потяг до зміцнення зв'язків із Заходом і настирливі спроби РФ занурити Україну в сферу своїх інтересів.
Офіційно Україна продовжує проводити політику нейтралітету. Українські державні діячі не мають принципових заперечень проти розширення НАТО. Вони підтримали вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини, наголошуючи на тому, що жодна держава не має права накладати вето на участь іншої у будь-якому воєнно-політичному союзі. Водночас вони виступили за поступове, еволюційне розширення і закликали НАТО брати до уваги інтереси безпеки й інших країн, що не входять до блоку, зокрема України.
На думку українських офіційних осіб, уповільнений графік розширення дасть Україні час на стабілізацію і зменшить шанси перетворення її на буфер між РФ і розширеним НАТО. Крім того, це дасть змогу сформуватися новій європейській системі безпеки і сприятиме перетворенню НАТО з організації, що орієнтується на колективну оборону, на структуру забезпечення колективної безпеки.
Стратегія України залишається спрямованою на те, щоб виграти час і зберегти можливість вибору (на користь західних пріоритетів). Україна не готова подавати заяву про вступ до НАТО. Українські офіційні особи розуміють, що такий крок неодмінно розцінювати меться РФ як провокація і призведе до посилення як політичного, так і економічного тиску на Україну.
Вимушена тимчасова стриманість України у вирішенні питання вступу до НАТО викликає необхідність розробки надійної стратегії відносин між Заходом і Україною заради підтримки незалежності й безпеки останньої. У ній мають бути враховані чотири імперативи політичного і стратегічного характеру.
1 Стівен Ларабі. Складна еквілібристика України // Survival, спеціальний випуск. - 1996 р., осінь.
По-перше, Захід повинен підтримувати Україну і перешкоджати формуванню "корейського синдрому", який може виникнути, якщо політика розширення НАТО призведе до розколу українського суспільства на прибічників і противників вступу до НАТО. (Опитування громадської думки (див. Додаток) переконливо свідчать про зростаючуприхильність більшості населення всіх регіонів України до вступу до НАТО).
Другим імперативом (нерозривно пов'язаним з першим) є необхідність прогнозування можливого впливу розширення Альянсу на регіональну безпеку в Центральній Європі і, зокрема, в країнах, які не потрапили до першої хвилі розширення (висловлюється думка, що другої хвилі у найближчі десять років може і не бути, тобто це той час, який потрібен буде Заходу, щоб "переварити" нових членів Альянсу).
Наступний, третій імператив, полягає в необхідності полегшення країнам Центральної Європи вступу в Європейський Союз шляхом вирішення питань, пов'язаних з їхньою безпекою. Не викликає сумнівів, що випадки розбіжностей політичних позицій під час обговорення проблем розширення складу учасників ЄС пов'язані з розподілом фінансових зобов'язань серед членів союзу і з процесом політичних і економічних реформ у державах-кандидатах. При цьому офіційні представники ЄС визнають, що вступ центральноєвропейсь ких країн до цієї організації без з'ясування можливих наслідків у галузі безпеки й оборони не уявляється можливим.
Четвертий імператив є актуальнішим для країн - членів НАТО. Будь-яка стратегія щодо України повинна відповідати не тільки внутрішнім політичним потребам НАТО, але й принципу консенсусу, який Альянс визнає провідним. У ширшому контексті вирішення українського питання розглядатиметься як основне випробування на міцність багаторазово проголошених запевнень Північноатлантично го Альянсу про те, що його розширення зміцнить не тільки безпеку нових учасників, але й стабільність в усій Європі.
Тобто українське питання повинно враховувати і проблему взаємовідносин РФ і Заходу. Саме воно є складним і делікатним моментом як у переговорному процесі РФ і НАТО, так і в діалозі РФ - США. І якщо розширення НАТО відбуватиметься необережно, то це може ускладнити проблеми безпеки України і викликати протидію з боку РФ, не виключаючи намагання останньої прискорити інтеграційні процеси в СНД з усіма негативними наслідками такого розвитку подій.
Для того, щоб відповідати викладеним вище імперативам, які часто суперечать один одному, стратегія НАТО щодо України повинна бути заснована на кількох принципах, що взаємно доповнюють один одного, і враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. За умови належного рівня координації подальшої діяльності кумулятивний ефект усіх складових стратегії буде перевищувати арифметичну суму результатів окремо взятих компонентів. Ключовими складовими майбутньої стратегії повинні стати такі фактори.
Підтримка політичних і економічних реформ. Чи не основною запорукою незалежності й безпеки України в майбутньому є процес реформ. Їх успіх, причому як політичних, так і економічних, є первинною умовою незалежності України, її інтеграції в західний світ і підтримки її зовнішньополітичних намагань з боку держав Заходу. Чим швидше Україна просуватиметься шляхом внутрішніх політичних і економічних реформ, тим імовірнішою може бути допомога Заходу. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися в європейські структури; понад те, успішні реформи зміцнять її
Loading...

 
 

Цікаве