WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України Євроатлантичний вектор - Реферат

Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України Євроатлантичний вектор - Реферат

через прийняті парламентом законодавчі акти. Наприклад, перший варіант "заборонений" щонайменше з двох причин. Відомо, що національна безпека великої країни (з розміром і геополітичним положенням України) може бути забезпечена або за допомогою могутнього (бажано ядерного) потенціалу стримування, або за рахунок участі у впливових і сильних воєнних блоках чи альянсах. Відмова України від ядерного стримування та її приєднання до ДНЯЗ практично унеможливили реалізацію першого варіанту. Понад те, суто економічні обмеження виключають можливість розвинути у найближчій перспективі конвенційний потенціал стримування, достатній для захисту національних інтересів України власними силами.
Другий варіант сьогодні також заблокований Декларацією незалежності, відповідно до якої Україна має стати "без'ядерною і постійно нейтральною державою, яка не бере участь у воєнних блоках". Треба зазначити, що ці положення Декларації можуть бути змінені, оскільки більшість правлячої еліти України вже зрозуміла небезпеку одночасного проголошення і без'ядерності, і позаблоко вості. За будь-яких обставин цей варіант залишається умовно забороненим для України на найближче майбутнє. Вступ до НАТО і ЗЄС щонайменше в часткових формах стане реально можливим у більш віддаленому майбутньому.
Ідея створення регіональних структур безпеки у ЦЄ не нова і дискутується з часів розпуску Варшавського Договору. Пропозиції 1991-1992 рр. Президента Польщі Л. Валенси щодо організації "НАТО-Біс" і Президента України Л. Кравчука щодо створення "зони стабільності і безпеки" в Європі разом з численними пропозиціями щодо формування "Балто-Чорноморського поясу безпеки" були природною відповіддю політичних лідерів різних країн на відчуття існуючого вакууму безпеки в регіоні.
Важливо, що ці ініціативи не були спрямовані проти якоїсь однієї країни і не мали наміру підмінити існуючі структури, такі як ОБСЄ, НАТО чи ЗЄС. Потенційно регіональні структури безпеки можуть стати підсистемами загальноєвропейської системи безпеки і зробити свій внесок у "розподіл праці" між ОБСЄ, НАТО і ЗЄС у рамках популярної в Європі концепції "взаємосполучених інституцій". На жаль, плани розширення НАТО на Схід значною мірою підірвали цілком слушну ідею регіональних структур безпеки. Та все ж зміни загального політичного клімату в Європі можуть призвести до реанімації цієї ідеї в нових геополітичних умовах. Таллінська зустріч президентів країн Балтії, Польщі та України - перший, проте дуже важливий крок на цьому шляху. Більше того, забезпечивши собі вступ до НАТО, країни Вишеградської групи і насамперед Польща, очевидно, поновлять свій інтерес до створення нових регіональних структур безпеки і цю дуже важливу для України і держав Балтії ідею буде врешті-решт реалізовано.
Четвертий вибір - нейтралітет - може бути реалізований щонайменше у трьох різних варіантах. Найбільш "слабкий" з них - підтримання існуючого статусу одностороннього самопроголошеного нейтралітету і позаблоковості. За умов розширення НАТО і визнання de-facto Заходом (незалежно від "політичних ігор" в Ґельсинкі) пострадянського простору як сфери "особливих інтересів" та "особливої відповідальності" РФ Україна може стати дуже вразливою щодо політичного, економічного і воєнного тиску з боку РФ і може бути примушена до поступової політичної і воєнної інтеграції з цією країною.
Значно прийнятнішим з точки зору інтересів України є другий варіант - постійний нейтралітет, гарантований великими державами чи Радою Безпеки ООН. Подібний статус мала Австрія після 1955 р. Зазначимо, що Україна вже отримала запевнення в галузі безпеки на самміті ОБСЄ в Будапешті. Подальше розширення цих зобов'язань може розглядатися як важливий наступний крок з метою забезпечен ня стабільності і безпеки в ЦЄ. Водночас існує проблема, пов'язана з тим, що РФ, ймовірно, блокуватиме будь-які спроби України отримати такий статус, оскільки це йде "надто далеко" навіть для програми "фінляндізації". Разом з тим, така поведінка РФ може лише підштовхнути Україну (як вже було з іншими країнами) до тісніших відносин з євроатлантичними військово-політичними структурами.
Найраціональнішою і, можливо, "найкращою з можливих" стратегічною відповіддю України може бути так званий "активний нейтралітет", "спеціальні відносини" з НАТО і курс на політичне членство в цій організації паралельно з орієнтацією на ЄС і ЗЄС. Під "активним нейтралітетом" слід розуміти статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурами безпеки. Завдяки цьому формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин "особливого партнерства". Підписання Хартії між Україною і НАТО стало важливим етапом на цьому шляху. Питання провступ України до НАТО як повноправного члена за умов "особливого партнерства", політичних запевнень з боку країн НАТО і курсу на інтеграцію до ЄС і ЗЄС втратить свою гостроту і може залишитися відкритим ще 5-10 років залежно від успіху економічних реформ в Україні, загального розвитку геополітичної ситуації в Європі і РФ. Разом з тим такий курс об'єктивно послабить можливість РФ щодо втягування України в зону свого домінування і виступатиме запобіжником нової політичної гри щодо розподілу ЦЄ на зони впливу.
За цих обставин Україна може ще певний час залишатися позаблоковою державою, що, як справедливо наголосив Л.Кучма в Мадриді, сьогодні вигідно багатьом нашим сусідам і на Заході, і на Сході. Роль України при цьому можна називати по різному: "ключовою ланкою системи європейської безпеки" (Х.Солана), "мостом між Сходом і Заходом" (Л.Кучма), "перехрестям з двостороннім рухом" (В.Горбулін). По-перше, очевидним є те, що Україна, через її геополітичне положення, внутрішню політичну й економічну ситуацію, не має іншої альтернативи. А по-друге, головний національний інтерес України - політичне виживання і курс на інтеграцію до європейського цивілізаційного простору - відповідає цьому статусу і цій ролі. І це добре розуміють на Заході. Територіальна цілісність і незалежність України (в тому числі незалежність воєнна) вже сьогодні стали одним з центральних компонентів перспективного бачення майбутнього Європи й Атлантичного співтовариства в цілому. Геополітичні орієнтації України матимуть значний вплив на будь-які спроби побудови нової архітектури безпеки в регіоні. А ці орієнтації багато в чому залежатимуть не тільки від слів і запевнень Заходу, а й від його реальних дій з метою підтримки України при проведенні як внутрішніх трансформацій, так й інтеграції до європейських і євроатлантичних структур.
Принципово важливе значення мають відносини України з НАТО, зокрема у сфері миротворчої діяльності, яка здійснюється під політичним керівництвом ООН. Оперативно керовані НАТО Стабілізаційні сили SFOR у Боснії і Герцеговині, у складі яких бере участь український військовий контингент, відкривають Україні додаткові можливості для її активнішого залучення до цієї "привілейованої" сфери миротворчості.
Розвиток відносин з НАТО може мати також опосередковані ефекти. Завдяки участі в РЄАПі, програмі ПЗМ посилюються зв'язки України з іншими країнами-партнерами. Безпосередні відносини Україна - НАТО можуть мати позитивний, з точки зору національних інтересів України, "балансуючий", а при необхідності - і "стримуючий" ефект на відносини з РФ.
Ставлення Заходу до України в контексті розширення НАТО потребує детальнішого розгляду і є одним з
Loading...

 
 

Цікаве