WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Битва на Косовому полі - Реферат

Битва на Косовому полі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"БИТВА НА КОСОВОМУ ПОЛІ"
ПЛАН
1. Передумови битви на Косовому полі
2. Сербське протистоянням туркам
3. Вирішальна битва на Косовому полі
4. Наслідки битви на Косовому полі
5. Карта битви на Косовому полі (1389 рік)
6. Список використаної літератури
1. Передумови битви на Косовому полі
C середини XIV століття підсилилася погроза турецького завоювання балканських країн. У 1352 році османи завдали поразки загонам греків, сербів і болгар, що боролися на стороні візантійського імператора.
У тому ж році турки переправилися через Дарданеллу і взяли фортецю Цімпе, а в 1354 році захопили Галліпольський півострів. Потім турки проникнули в Східну Фракію, що стала опорною базою їхнього наступу на Балканський півострів.
Феодальні ж правителі балканських держав, борючись з турецькими військами поодинці, постійно віддавали один одного, а іноді вдавалися до допомоги самих же турків для боротьби із сусідами, сприяючи тим самим реалізації стратегічних османських інтересів.
Турецька держава в той час була сильною і малочислену, добре організовану армію, що складалася в основному з кінноти іррегулярної чи легкої і регулярної. У 1329 році в турків з'явився піхотний корпус яничарів, що остаточно сформувався в 1362 році. Він як би складав "ядро" бойового турецького порядку або ж мав значення загального резерву для нанесення вирішальних ударів.
Турецька експансія на Балкани активізувалася з кінця 50-х років XIV століття, особливо в період правління султана Мурада I. У 1359-1360 роках османи зайняли Фракію, потім опанували Адріанополем і почали розвивати наступ в південно-західну частину півострова.
Після того, як у 1371 році турки розбили військо македонців, їхнім спустошливим набігам стали піддаватися болгарські, а потім сербські і боснійські землі. Через реальну небезпеку турецького вторгнення в Сербію і Боснію володарі цих земель стали виявляти прагнення до зімкнення і консолідації.
2. Сербське протистоянням туркам
Так, сербський князь Лазар Хребелянович, у 70-і роки об'єднавший усі північні і центральні сербські області, прагнув до підпорядкування своєї влади деяких володарів у власних областях і до припинення в сербських землях феодальної міжусобиці. Політика князя "привела до деякого зміцнення внутрішнього становища в країні.
Об'єднання під владою князя Лазаря значної частини населених сербами земель могло покласти початок Їхньої внутрішньої консолідації в міцну єдину державу". (Історія Югославії. Т. 1. М., 1963. С. 108.) ( Здійснюючи завойовницьку політику Турецької держави, султан Мурад I у 1382 році напав на Сербію і взяв фортецю Цателицу. Не маючи достатніх сил для відсічі, Лазар був змушений відкупитися миром і прийняти на себе зобов'язання у випадку війни давати султану 1 тисячу своїх воїнів. Незабаром сформована ситуація перестала влаштовувати обидві сторін.
Туркам хотілося більшого. У 1386 році Мурад взяв місто Ніш. У свою чергу, серби ще сподівалися розірвати окови принизливого миру. У відповідь на військові готування турків Лазар оголосив про початок загального повстання.
У 1386 році сербський князь завдав поразки турецьким військам у Плочника. Одночасно він підсилив дипломатичну активність: були налагоджені відносини з Угорщиною (сербський князь зобов'язався поставляти їй данину); вдалося одержати військову допомогу від боснійського володара Твартка, що направив в Сербію військо на чолі з воєводою Влатко Вуковічем.
Із сербських феодалів у коаліції взяли участь Вук Бранкович, володар південних областей Сербії, і деякі інші. Сербський князь також одержав підтримку від володарів Герцеговини й Албанії.
Таким чином, до складу союзного війська входили серби, боснійці, албанці, валахи, угорці, болгари і поляки. Його чисельність коливалася в межах 15-20 тисяч чоловік. Слабкою стороною війська союзників була відсутність внутрішньої єдності. До нещастя, Лазаря оточували розбрат і зрада. Інтрига виходила від Вука Бранковича, чоловіка старшої дочки князя.
3. Вирішальна битва на Косовому полі
Турецька армія під командуванням Мурада нараховувала від 27 до 30 тисяч чоловік. Вирішальний бій між сербами і турецькою армією відбувся 15 червня 1389 року на Косовому полі - улоговині в Південній Сербії, біля міста Приштина, із двох сторін оточеної горами і прорізаної посередині р. Ситниця.
Напередодні битви, 14 червня, в обох станах, турецькому і сербському, проводилися військові наради. Багато турецьких воєначальників пропонували прикрити фронт верблюдами, щоб їх екзотичним видом привести в замішання сербську кінноту. Однак Баязид, син султана, заперечував проти застосування цієї дріб'язкової хитрості: по-перше, це означало б невір'я в долю, до того благоволившу зброї Османів, а, по-друге, верблюди самі могли злякатися важкої сербської кавалерії і привести в розлад основні сили. Султан погодився із сином, думки якого розділяв великий візир Алі-паша.
На раді союзників багато хто пропонував нав'язати ворогу нічний бій. Однак взяла гору думка їхніх опонентів, що знаходили чисельність союзної армії достатньою, щоб здобути перемогу в денному бої. Після ради сербський князь улаштував бенкет, під час якого знову виявилися розбіжності, взаємна ворожість і образи.
Вук Бранкович продовжував інтригувати проти Мілоша Обилича, одруженого на молодшій князівській дочці. Лазар піддався поучуванням Бранковича і дав знати іншому зятю, що сумнівається в його вірності. В 6 годин ранку 15 червня почалася запекла битва.
Спочатку серби потіснили турків і до 2 години дня вже стали долати їх, але потім стратегічною ініціативою міцно заволоділи турки. Із сербської сторони правим крилом командував тесть князя Лазаря Південь Богдан Брато, лівим Вук Бранкович, у центрі знаходився сам Лазар.
З боку турків на правому крилі був Евренос-Бег, на левом Якуб (старший син султана); центром збирався командувати сам Мурад. Однак султан був смертельно поранений Мілошем Обиличем, що довів у такий спосіб свій патріотизм і особисту відданість сербському князю.
Командування основними силами турецької армії прийняв на себе Баязид, що наказав убити старшого брата Якуба.
Турки стрімко обрушилися на ліве крило союзної армії. Бранкович, що раніше обвинувачував свояка Милоша в зраді, сам виявив малодушність і власне кажучи зрадив загальній справі, відступивши зі своїм Загоном за р. Ситниця. За ним побігли боснійці, атаковані кіннотою Баязита.
Потім Баязид повернув на праве крило сербів, де непохитно тримав Південь Богдан Вратко. Він мужньо боровся, але загинув у запеклій і кривавій сутичці.
Після нього, один за іншим, командувати приймалися всі його дев'ять синів. Вони теж героїчно боролися, але упали в нерівному бої. Князь Лазар бився на смерть. Однак, коли він від'їхав перемінити змиленого коня, відбулося нещастя. Військо, що звикло бачити його попереду, і думаючи, що він убитий, здригнулося.Спроби князя відновити порядок ні до чого не привели. Необережно заїхавши вперед, він був оточений ворогом, поранений і відведений до вмираючого Мураду, по наказу якого його умертвили разом з Милошем Обиличем.
Серби, позбавившись своїх доблесних вождів, почасти деморалізовані зрадою Бранковича, потерпіли повну поразку.
4. Наслідки битви на Косовому полі
Баязид, зробившись султаном після смерті батька, спустошив Сербію, а вдова Яазаря, Милиця, примушена була віддати йому в дружини доньку Мільєву.
Так була втрачена державна незалежність Сербії, що перетворилася після поразки у васала Туреччини. У 1459 році країна була включена до складу Османської імперії і, таким чином, потрапила під багатовіковий турецький гніт, що затримав економічне, політичне і культурний розвиток сербського народу. Жодне подія сербської історії не залишило такого глибокого скорботного сліду, як поразка на Косовому полі.
Однак і туркам перемога дісталася дорогою ціною: вони понесли великі втрати, а смерть Мурада й убивство спадкоємця престолу викликали в Османській державі тимчасові безладдя. Надалі Баязид I, прозваний Блискавичним, продовжував завойовницьку політику своїх попередників.
Він захопив Болгарію (1393-1396), Македонію, Фессалію, зробив спустошливі набіги в Морею (1394) і Угорщину (1395). Розбивши в битві під Нікополем на Дунаї (1396) військо хрестоносців, Баязид підкорив Боснію, примусив платити собі данину Валахію, зміцнив турецькі позиції. Так Балканський півострів установив фактичну диктатуру над Візантією.
?
5. Карта битви на Косовому полі (1389 рік)
Список використаної літератури
1. Всесвітня історія. Підручник. - К., 2000.
2. Історична енциклопедія в 3-х книгах. - К., 2001.
3. Крижанівський А.М. Західна Європа в середні віки. - К., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве