WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політологія і політичні вчення доби Відродження та Просвітництва - Реферат

Політологія і політичні вчення доби Відродження та Просвітництва - Реферат


Реферат на тему:
Політологія і політичні вчення доби Відродження та Просвітництва
ПЛАН
1. Джон Локк - основоположник теоретичної системи класичного лібералізму
2. Політичні ідеї в працях французького Просвітництва (Шарль Луї Мотеск'є та Жан Руссо)
1.
Чільне місце серед авторів державно-правових тонцепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632- 1704). Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природний закон. Але цей стан відрізняється від гобб-сівської "війни всіх проти всіх". Закон природи, вважав Локк, як прояв природної розумності світоустрою вимагає миру і збереження всього людства2.
У природному стані людина, задовольняючи свої інтереси й потреби, захищаючи своє життя, свободу і майно, прагне не заподіяти шкоди іншій людині.
Самозахист кожним своїх природних прав із переходом від природного до громадянського стану замінюється захистом прав і свобод особистості публічною владою. Відповідно до угоди про утворення держави люди не відмовляються від своїх природних прав, закон природи й надалі діє в державі, визначаючи мету і межі повноважень політичної влади.
Розглядаючи співвідношення свободи і права, природного і громадянського права, Локк відкидав твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він зауважував, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки - її збереження й розширення*. Свобода людей в умовах існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, загальних для кожного і встановлених законодавчою владою.
Закони, що встановлюються державою, повинні, на думку Локка, відповідати вимогам природного права, бо люди, переходячи до громадянського стану, не повністю відмовляються від природних прав. Вони залишають за собою право на життя, на володіння майном, свободу і рівність.
Якщо громадянські закони відповідають природному праву, то закони стають правовими. І навпаки, якщо така відповідальність відсутня і в системі управління превалюють деспотизм і свавілля, то люди можуть чинити опір незаконним діям державних властей і вимагати зміни форми правління.
Влада суспільства або створеного людьми законодавчого органу ніколи не може поширюватись далі, ніж це потрібно для загального блага. Хоч би хто володів законодавчою владою, він зобов'язаний управляти відповідно до встановлених законів, а не з допомогою імпровізованих указів, для досягнення миру, безпеки та суспільного блага народу.
Оскільки з моменту об'єднання людей у суспілБСтво"біль-шість володіла всією владою спільно, то цей загал мав змогу застосувати владу для створення законів та їх реалізації призначеними посадовими особами. За Локком, можливі форми правління: демократія - коли сам загал створює закони та призначає для виконання цих законів посадових осіб; олігархія - коли загал передає законодавчу владу в руки кількох осіб та їхніх спадкоємців або послідовників; монархія - коли влада передається в руки однієї особи. Суспільство в разі потреби може встановлювати складні та змішані форми правління. Аналіз форм правління дав змогу Локкові вивести загальне визначення держави: "Під державою я... маю на увазі не демократію чи будь-яку іншу форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство".
Якщо основною метою вступу людей до суспільства є намагання мирно та безпечно користуватися своєю власністю, то основним засобом для цього служать закони, встановлені в цьому суспільстві. Якщо першим і основним природним законом є збереження суспільства, то першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади. Суспільство встановлює межі та повноваження законодавчої влади: законодавчий орган не повинен і не може передавати законодавчу владу нікому, крім тих, кому її довірив народ; законодавча влада повинна діяти на основі опублікованих законів, які не можуть змінюватись у кожному окремому випадку.
Локк переконаний у необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу й федеративну. Законодавча вища влада залишається за народом, який здійснює її через своїх обранців (парламент). Це влада, котра має право вказувати, як повинна застосовуватись сила держави для збереження співтовариства та його членів. Виконавча влада підпорядкована парламентові. В разі необхідності парламент у змозі її замінити. Король є частиною обох гілок влади (позаяк санкціонує закони), та, власне, він хіба що номінальний голова уряду. Він царює, але не править. Федеративна влада є органом, який обстоює інтереси держави в міждержавних стосунках. Їй належить право вирішення питань щодо війни, миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями. Федеративна влада, ясна річ, знаходиться в руках парламенту, але реальне виконання цієї функції - справа уряду.
Локк уважав, що в конституційній державі, котра діє заради збереження співтовариства, може бути лише одна верховна влада - законодавча, якій решта гілок влади підпорядковується. Але законодавча влада є довіреною. Саме тому верховна влада залишається за народом. Він має право замінити законодавчу владу, яка діє всупереч довірі народу. Виконавча влада підпорядкована й підзвітна законодавчій і може в разі потреби бути зміщеною та заміненою. Ідея Локка про поділ влади на законодавчу і виконавчу була підтримана багатьма представниками Просвітництва.
Джон Локк був виразником ліберально-конституційного (ліберально-демократичного) напряму англійської політичної думки. У праці "Два трактати про державне правління" він першим серед мислителів на концептуальному рівні в ланцюжку "особа - суспільство - держава" поставив на перше місце особу (потреби й інтереси людини), на друге - потреби й інтереси суспільства і лише на третє - потреби й інтереси держави. Цей підхід згодом був покладений в основу політичної доктрини класичного лібералізму.
Держава, за Локком, виникла не внаслідок "війни всіх проти всіх", а з первісного миру і злагоди серед рівних і вільних людей для забезпечення цих природних, невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Люди, передавши державі права, не втрачають їх.
Держава оберігає такі права. А найдосконалішою формою державше не абсолютна, а конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній політичної сваволі щодо особи повинен бути поділ влад на законодавчу, виконавчу (в т. ч. і судову) та союзну (займається зовнішньою політикою).
Такий поділ слід здійснювати на засадах і принципах верховенства закону, якому підпорядковуються всі, в т. ч. й законодавці.
Внаслідок революційних подій в Англії та концептуальної діяльності політичних мислителів з'явилися два нормативних акти, які справили неабиякий вплив на політичну думку - Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р.
Разом з Великою хартією вольностей 1215 p. вони становили хоч і несистематизовану, але першу в світі юридичну конституцію держави і донині вважаються частинами сучасної неписаної Конституції Великобританії.
2.
Просвітництво - це широкий суспільний рух,який виник у другій половині ХVІІІ ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.
Теоретиків цього періоду більше цікавить проблема походження та засад держави, а не його цілі. Політична думка звільняється від колишніх пут філософії та релігії. Розум розглядається ними як інструмент, робиться акцент на мирському характері законів.
Вагомий внесок у розвиток політичної думки зробив французький правознавець, просвітник, один із засновників новітньої політичної науки Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). У своїх працях - "Персидські листи", "Роздуми про причини величі римлян і їх занепаду", "Про дух законів" - він наголошує, що головне завдання держави - забезпечити людині політичні свободи (можливість робити все, дозволене законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого), і громадянські свободи (спокій духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, гуманне кримінальне законодавство, неухильне дотримання правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворе дотримання законів і непорушний режим законності).
Монтеск'є стверджував, що таке забезпечення політичних і громадянських свобод можливе лише за існування в державі незалежних одна від одної гілок влади -
Loading...

 
 

Цікаве