WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка Київської Русі - Реферат

Політична думка Київської Русі - Реферат

і рівнів соціальних відносин, єдиним засобом гармонізації останніх, основним підґрунтям, на якому повинне бути засноване все, що відбувається в суспільному і особистому житті. Цей принцип, таким чином, враховував як соціальні відносини, так і соціальну структуру суспільства.
У кінці XI - на початку XII ст. відбувається розпад Київської Русі на самостійні князівства, розпочинається епоха феодальної роздробленості. Історія зберегла для нас кілька цікавих пам'яток суспільно-політичної думки цього періоду (обов'язкових для вивчення студентами для цілісного сприйняття ними тогочасних політичних проблем).
Логічним продовженням "Повісті временних літ" був Київський літопис, що охоплював події від 1117 по 1198 рік. У ньому відбито складні й суперечливі процеси суспільно-політичного розвитку Київської держави періоду феодальної роздробленості. Літописання тієї доби має виразний характер з осібного висвітлення історії давньоруських князівств, замкненого трактування місцевих подій, у ньому вже чітко переважають інтереси феодалів окремих земель над загальноруськими. Але, розуміючи, до чого це призведе, літописці висловлюються на підтримку монолітності Давньо­руської держави, закликають ворогуючих між собою князів схаменутися і відновити їхню єдність. "За що губим землю Руську?", - так звертаються вони до можновладців.
На початку XIII ст. було написане "Слово Данили Заточника", відоме ще як "Моління Данили Заточника", або "Послання Данили Заточника". В цьому творі сильно звучить соціальний мотив. Автор зазначає, що у суспільстві існує соціальна нерівність, що становище людини визначається не розумом, не здібностями, а багатством. Замислюючись над засобами усунення соціальної несправедливості. Заточник вважає, що для цього потрібна міцна князівська влада, бо тільки в ній - єдине спасіння від боярської сваволі удільних князів. Ще одна характерна особливість "Моління..." полягає в тому, що автор оспівує не стільки військову доблесть, скільки мудрість, яка дуже необхідна в політиці і при управлінні державою. В цьому творі, як бачимо, намітилися певні прогресивні риси критичного ставлення до існуючого ладу і його вад.
У ХІІ-ХІ1І ст. в умовах натиску ворогів як з Південного Сходу, так і Заходу, ідея єдності давньоруської землі і міцної держави знову яскраво виражається у ряді історичних документів. У цьому відношенні характерним є "Слово о полку Ігоревім", яке було написане невідомим ав­тором приблизно в 1187 році.
У "Слові..." яскраво змальовується картина всенародного лиха, до якого призвела роздробленість держави. В жодному іншому документі тих часів зв'язок між князівськими чварами і успіхами іноземних загарбників не розкритий з такою силою і пристрастю. Автор згадує ті часи, коли всі князі жили в єдності і держава була сильною, тому він як патріот і громадянин своєї вітчизни закликає до нового об'єднання усіх земель, до згуртування усіх сил народу на боротьбу з ворогами.
"Слово о полку Ігоревім" - видатний твір суспільно-політичної думки Древньої Русі, провідна ідея якого - ідея патріотизму - подана не з позицій світогляду панівних класів, а крізь призму інтересів народних "низів". Автор підкреслює, що саме ці "низи", прості люди - землероби, які створюють усі блага, найбільше страждають від князівських міжусобиць і загарбницьких війн інших ворогів-сусідів. Епізод про невдалий похід Ігоря взятий автором не для того, щоб посіяти зневіру, а щоб довести на цьому прикладі необхідність єднання всіх сил народу у боротьбі проти іноземних загарбників. Створення "Слова..." було проявом активно­го політичного втручання поета-громадянина, виразника корінних, інтересів народу в події, які могли призвести до загибелі держави.
Монголо-татарська навала ХІІІ-ХІV ст. завдала страшного удару нашим пращурам. Але страхітливе лихоліття не спричинилося до остаточного занепаду культури Київської Русі. Її економічне й політичне життя не могли зупинити навіть такі руйнівники, якими були монголо-татарські і орди. Навіть у цей тяжкий період спостерігається дальший розвиток прогресивних напрямів суспільно-політичної думки, тісно пов'язаний з політичним рухом народу за звільнення Русі від татаро-монгольського іга. Ініціатором цього руху були народні маси, бо феодальні "верхи" занадто часто раболіпно схилялися перед ханською ордою. Лише деякі далекоглядні князі зрозуміли прогресивність цього політичного руху і підтримали його.
Волелюбний дух нашого народу, високий рівень його національної свідомості донесла до наших днів чудова літописна пам'ятка другої половини XIII ст. - Галицько-волинський літопис. Автори літопису передусім цікавляться справами державними. Вони були ідейними натхненниками сильної князівської влади, рішуче засуджували боярську анархію й виступали прибічниками зміцнення централізованої влади. Цей твір пройнятий ідеями єдності всіх земель Київської Русі, необхідності організації захисту її від експансії польських та литовських феодалів.
Висновки
Треба зазначити також, що народ наш у період Київської Русі створив не тільки видатні твори суспільно-політичної думки, а й передовий (як на той час) політичний і суспільний устрій держави, добре опрацьоване самобутнє законодавство, систему права, що відповідала вже розвиненому суспільству.
Якщо говорити про політичний устрій українськихземель Х-ХІІІ ст., то не можна не підкреслити, що носієм державної влади, репрезентантом держави України-Русі був князь, компетенція та влада якого були необмежені й залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Князь був адміністратором, суддею і великою мірою впливав на церковні справи. Прибічна рада бояр, а спочатку - дружин князя, була неодмінним учасником княжої управи. У своєму "Поученії" Мономах вказує на наради з боярами як на постійні, щоденні. Але, незважаючи на моральну обов'язковість нарад, на фактичне існування їх, боярські ради не стали державною інституцією з окресленим складом, компетенцією, функціями, а весь час мали характер випадковий.
Вищим органом влади (вищим, ніж князь) було віче. Князі здебільшого визнавали за вічем право обрання, затвердження або, навпаки, відмови. Князі визнавали волю віча, а обраний населенням князь мусив "домовитися" з ним, укласти "ряд". Віче в Україні також не набуло ні окресленої компетенції, ні порядку скликання, воно не набуло парламентарних форм, не перетворилося на певну інституцію і залишилося, як і боярська рада, випадковим зібранням. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони тільки перед ним. В разі незадоволення віче скаржилося князеві на зловживання його урядовців.
Найстарішими політично-правовими документами Київської Русі є договори з греками: 907, 911, 945 та 971рр. В цих договорах є постанови публічного, міжнародного та приватного права, а головне, як мовиться, поклик на "руський закон". Обидві держави виступають тут політичне та юридичне рівноправними партнерами.
Найкращим виявом правничої діяльності древньоукраїнської держави є "Руська Правда" - ряд збірників XI та XII ст. У деяких статтях вона відбиває впливи візантійського права, меншою мірою - скандинавського, але передусім вона репрезентує право українське. "Руська Правда" відрізняється від інших правових документів (інших країн) лагідністю покарань, а також тим, що віддзеркалює дуже важливу сторінку ідеології народу Київської Русі та її побуту - становище жінки. З середини Х ст. історія дає приклади високого становища жінки в суспільстві України: жінки висилали своїх послів підписувати договори з греками, вододіли маєтками, містами, брали участь у церковних справах. Статті "Руської Правди" свідчать, яке велике місце в родині належало дружині, матері і як охороняла її права держава. Взагалі, становище жінки - дружини, матері - згідно з руським правом було вищим порівняно з тим, як це обумовлювалося римським та старогерманським правом. З повним правом можна твердити, що "Руська Правда" є пам'яткою надзвичайної ваги: вона допомагає уявити соціальний устрій України-Русі і свідчить про стан політичної і правової свідомості її громадян.
Список використаної літератури
1. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
2. Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
3. Вазар І.М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
4. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
5. Гаєвський Б. Філософія політики. -К., 1993.
6. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
7. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве