WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Охарактеризувати спільну аграрну політику країн ЄС. Місце України в процесах світової економічної інтеграції - Реферат

Охарактеризувати спільну аграрну політику країн ЄС. Місце України в процесах світової економічної інтеграції - Реферат

підтримки галузі.
Звідси очевидні два пріоритетні напрями нової аграрної політики на найближчу перспективу. Перший - вдосконалення цінової політики, яка б відновила паритетність цін і забезпечила позитивну цінову підтримку сільськогосподарських виробників. Другий - вдосконалення бюджетної підтримки аграрного сектора. В обох напрямах систему державної підтримки потрібно вдосконалювати в напрямку приведення у відповідність до вимог СОТ та нової спільної аграрної політики ЄС.
Для України дуже важливо не допустити повторення помилок "старої" аграрної політики ЄС, що була націлена на підтримку цін і виробництва, не стимулювала до конкуренції, підривала фіскальну стійкість ЄС і призводила до міждержавних торговельних конфліктів. Тому Україні потрібно орієнтуватись на нові підходи агарної політики ЄС, сформовані на основі великого досвіду, націлені на підтримку розвитку сільської території загалом. Для України це принципово важливо.
По-перше. У 2001-2003 роках загальна підтримка аграрного сектора в ЄС сягала до 40 відсотків його бюджету. Це десятки мільярдів євро. Таких бюджетних можливостей в Україні немає.
По-друге. Підтримка цін і виробництва, яка становила основу "старої" САП і яка зараз копіюється Україною, лише формально націлена на підтримку виробників, а фактично спрямована на підтримку їхніх суміжників (партнерів). В ЄС від цінової підтримки фермерам дістається не більше чверті ефективності, а постачальникам техніки та ресурсів - більше третини. Через диспаритет цін в Україні також вже десятки років відбувається переливання коштів державної підтримки від аграріїв, яким вони призначені, до суміжних виробництв.
По-третє. Державна підтримка цін і виробництва надається сільськогосподарським підприємствам, в яких виробляється лише третина продукції галузі. Селянські господарства і переважна більшість фермерських господарств, в яких виробляється дві третини валової сільськогосподарської продукції, такої підтримки практично не отримують. Таким чином, діюча система підтримки цін і виробництва несправедлива навіть по відношенню до самих сільськогосподарських виробників.
По-четверте. У сільськогосподарських підприємствах, які отримують державну підтримку цін і виробництва зайнято менше третини працездатних сільських жителів. Із зростанням продуктивності праці в галузі ця частка буде знижуватись. Отже, діюча система державної підтримки цін і виробництва через сільськогосподарські підприємства не розв'язує головної проблеми на селі - проблеми зайнятості сільського населення.
Таким чином, нова аграрна політика України має забезпечити адаптацію системи державної підтримки і регулювання сільського господарства до стандартів СОТ та ЄС, насамперед у сфері ціноутворення та бюджетного фінансування.
Для вдосконалення цінової політики останнім часом було чимало пропозицій, переважна більшість яких зводиться до державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, в тому числі встановлення параметрів цін (мінімальних, середніх, максимальних тощо). Однак це не ринковий метод розв'язання проблеми, а скоріше вимушене реагування на її тривале загострення. Подолання цінового диспаритету можливе (значною мірою) за рахунок вдосконалення ринкових відносин, забезпечення прозорого аграрного ринку. Саме через непрозорість аграрного ринку значною мірою на сьогодні твориться вакханалія з цінами. Є численні факти, коли одну й ту саму продукцію різні господарства в одній області і навіть в одному районі продають за цінами, що коливаються у 2-3 рази. У світовій практиці допустимими вважаються відхилення на 10-20 відсотків. В Україні практично не застосовуються ринкові механізми прозорого ринку. Частка сільськогосподарської продукції, яка продається через біржі, коливається в межах 1-3 відсотків, тоді як вона має становити як мінімум не менше 10 відсотків (як це має місце у країнах з цивілізованим ринком). Такі прогресивні методи біржової торгівлі, як форвардні, ф'ючерсні та опціонні контракти, ярмаркові торги, становлять мізер у системі оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Прямі контракти (між сільськогосподарськими і переробними підприємствами) не сприяють прозорості ринку та об'єктивності цін, а навпаки використовуються як важелі тиску на аграріїв з боку регіональних монополістів-переробників. Тому можливості вдосконалення цінової політики в аграрному секторі шляхом істотного поліпшення ринкових відносин дуже великі. Для їх реалізації потрібні:
- повна лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію її переробки;
- стимулювання споживчого попиту шляхом заміни всіх пільг населення грошовими адресними субсидіями;
- зняття адміністративних обмежень на міжрегіональний рух продукції та її експорт;
- недопущення монополістичного та адміністративного втручання в ціни на аграрному та споживчому ринках;
- наполегливе, в тому числі адміністративне, впровадження ринкових механізмів забезпечення прозорості аграрного ринку, в тому числі через спілки виробників тощо.
При цьому не слід вдаватися до механічного копіювання механізмів цінової підтримки виробників "старої" аграрної політики ЄС, від якої європейська спільнота відмовилась.
Вдосконалення бюджетної політики щодо села потребує поступового відмежування державної підтримки від виробництва і спрямування її на загальний розвиток сільської території. Справа в тому, що механізми стимулювання виробництва (дотації на одиницю площі, поголів'я худоби чи продукції) утворюють нове коло проблем: збільшення виробництва продукції зумовлює зниження цін на неї, а далі -необхідністьцінової підтримки виробників. Так уже не раз було у світовій практиці, у тому числі в Україні, зокрема в зерновому секторі, у 2002 та 2005 роках, коли саме через стимулювання зростання виробництва впали ціни. Без великого споживчого попиту, організованого ринку та системи експорту продукції будь-які стимулювання її виробництва в Україні обертаються спадом цін і необхідністю компенсації втрат селянам. Крім того, підтримка виробництва має ті самі недоліки, що й підтримка цін: нерівномірність по підгалузях виробництвах і видах продукції, по підприємствах, фермерських і селянських господарствах, а також по регіонах, районах і роках. Тому в ЄС ефективнішою визнана підтримка розвитку сільської території, яка успішно проявила себе як в країнах із селищною, так і з хутірською системою поселення.
Державна підтримка розвитку сільської місцевості має бути спрямована на істотне поліпшення транспортного, побутового, житлово-комунального, медичного, освітнього, культурного та іншого соціального обслуговування населення.
По-перше, розвиток інфраструктури життєзабезпечення сільського населення відкриває нові потужні напрямки зайнятості селян: сільське будівництво, комунальне, побутове, соціальне обслуговування тощо.
По-друге, розвиток сільської території забезпечує підтримку всіх сільськогосподарських виробників незалежно від їх розмірів, форм власності і господарювання, спеціалізації виробництва, кон'юнктури ринку тощо.
По-третє, розвинута сільська територія - це висока якість життя сільського населення загалом, працівників сільського господарства зокрема, відтворення робочої сили галузі, підвищення її кваліфікації тощо.
Одним з найбільш пріоритетних напрямів розвитку сільської території в Україні є будівництво сільських доріг з твердим покриттям. Сільське бездоріжжя - одна з найбільш слабких ланок сільської інфраструктури. Потрібна загальнодержавна програма "Дорога з твердим покриттям до кожного селянського двору". Не просто до кожного села, а до кожної селянської садиби. Навіть якщо реалізація такої програми потребує 10 років, її величезне соціальне та інфраструктурне значення варті того.
З розгортанням масового дорожнього будівництва на селі інші важливі напрями сільської місцевості: житло, побут, освіта, охорона здоров'я, культура, спорт - набудуть нової мотивації для розвитку. Це підтверджує повоєнний досвід країн Європи та вітчизняна практика окремих регіонів. Крім того, слід врахувати, що стосовно розвитку дорожньої інфраструктури в ЄС діють найбільш жорсткі стандарти, які останнім часом активно впроваджуються в постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Тому для України, як великої транзитної держави, сільська транспортна інфраструктура також буде одним із тестів на готовність до вступу до ЄС.
Loading...

 
 

Цікаве