WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

державами Закавказзя, країнами колишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла б зміцненню її міжнародних позицій.
Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації. Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.
Понад те, участь України в запропонованих союзах може бути розцінена як зміна її зовнішньої політики і може зашкодити її сприйняттю країнами-членами ЄС як незалежної держави. Приєднання України до згаданих вище угод може розглядатися РФ як привід для тиску з метою подальшого її втягування в інші наднаціональні (особливо військові й політичні) структури під егідою СНД.
Таким чином, повне членство України в згаданих структурах може тільки призвести до її політичного й економічного відчуження від центрально- і західноєвропейських країн.
Незважаючи на те, що стратегічну політику України щодо СНД в 1991-1997 роках важко назвати послідовною чи оптимальною (з точки зору національних інтересів), Україні все ж здебільшого вдавалося протистояти спробам РФ нав'язати своє економічне й політичне домінування. Цьому немалою мірою сприяв самопроголошений статус асоційованого членства в СНД і постійний тиск національно-пат ріотичних сил всередині країни.
Подальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної ЄС, значною мірою залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Неподоланні кризові соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків у зв'язку з наступними президентськими виборами в обох країнах посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав СНД та створення на території колишнього СРСР самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору. Наслідками для нових демократичних держав, в тому числі і для України, будуть ізоляція цього простору від загальноцивілізаційних процесів, консервування технологічної відсталості, втрата суверенітету тощо.
Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге, бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже має біполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, які розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першою ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР. Результатом цих процесів буде формування регіональних структур і союзів "без Москви", і Україна може претендувати на місце "першого серед рівних" в цих новоутвореннях.
Січнева (1998 р.) зустріч керівників країн Центральної Азії в Ашгабаті продемонструвала як зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної кооперації згаданих країн, так і стрімку втрату стратегічних позицій РФ у цьому надзвичайно важливому регіоні. ГУАМ плюс країни Центральної Азії - це вже дев'ять країн СНД, які рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додати зростаюче співробітницт во України з країнами Балтії й утворення у травні 1997 року Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянсько му просторі стають цілком очевидними.
Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнєпрохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від СНД спрямування. Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.
Найближчим часом слід виробити нову концепцію України щодо багатостороннього економічного співробітництва , яка враховуватиме нові реалії в пострадянському геополітичному просторі й відповідатиме структурі національних інтересів держави. Економічне співробітництво доцільно налагоджувати в субрегіональних системах, до яких включаються країни за власними сферами інтересів, а не за принципом існування в пострадянському просторі.
Створення в Євроазійському просторі ще однієї спільноти на взірець європейської навряд чи є можливим і доцільним з огляду на обраний Україною курс на інтеграцію в існуючі європейські структури. Жорстка прив'язка до нової, "зміцненої" , моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності у зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічні впливи, в якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливо опрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього Євроазійського геополітич ного простору - від Атлантики до Тихого океану - в єдину спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру. Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейського ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну Азію.
Інтеграція країн пострадянського простору за європейським взірцем має відбуватися з одночасним розвитком механізмів інтеграції з європейською спільнотою . Але цей процес має відбуватися за схемою конвергентного, а не паралельного або конфронтаційного руху. Це досить тривалий і важкий шлях, якщо подивитися на історію становлення європейської спільноти. Це шлях розбудови нової системи "знизу", з самого фундаменту, а не "згори", директивно, вольовими рішеннями. Принаймні можна очікувати, що тривалість розбудови такої системи є сумірною з тривалістю процесу входження України в європейські структури. Якщо ж Україні буде нав'язаний шлях "згори", то реально це означатиме повне нехтування її національними інтересами і призведе до економічної та соціальної катастрофи з наступним підпорядкуван ням України інтересам російського капіталу.
Loading...

 
 

Цікаве