WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членів СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження централізованої наддержави.
Доповідь під назвою "Чи відродиться (Радянський) Союз у 2005 р.?", підготовлена в Москві експертами впливової Ради по зовнішній та оборонній політиці, теж прогнозувала створення на терені колишнього СРСР союзної держави спочатку на конфедератив них, а потім на федеративних принципах. До неї мають увійти (повністю або частково) більшість республік колишнього СРСР (за винятком республік Прибалтики). Центром і основою цієї держави, звісно, має стати РФ, яка у відносинах із сусідами, що не увійдуть до нового Союзу, повинна виходити насамперед із своїх "життєво важливих інтересів", тобто інтересів, як підкреслює документ, "на захист яких держава має бути готова застосувати всі засоби, в тому числі силові".
Відповідно довгострокова стратегія РФ має включати:
· реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ з метою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;
· перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розроблення проектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах. Створення фінансово-промислових груп, митних союзів, бірж, спільних банків і кредитних спілок з метою входження і домінування там РФ. Особливу роль при цьому має відігравати російська мова і російська культурна й інформаційна експансія;
· формування широкої мережі формальних і неформальних контактів з економічними і культурними елітами СНД з метою створення умов для поширення й імплементації "зсередини" даної стратегії.
Аналогічні рекомендації даються і в іншій доповіді Ради з оборонної та зовнішньої політики РФ "СНД: початок чи кінець історії?" (1997), де зазначено: "Треба визнати, що без жорсткої терапії російсько-ук раїнські відносини не одужають. Хоча розпад України - проблемний для РФ варіант, проте краще сприяти йому, ніж терпіти постійний виклик України й ерозію наших зусиль у близькому зарубіжжі."
Таким чином, попри всі відмінності між представниками правлячої еліти РФ, різними партіями і політичними угрупованнями, генераль на лінія РФ щодо України цілком відповідає двом основним програмним настановам:
1. Програма максимум . Дезинтеграція або повна субординація України, повернення її до колишнього напівколоніального статусу в складі нового Союзу, конфедерації чи федерації. Встановлення тотального контролю над зовнішньою, військовою й економічною політикою України.
2. Програма мінімум. "Фінляндизація України" в сфері "легітимної зони впливу" РФ. Прогресуюча економічна і соціокультурна експансія в Україну з метою тісної прив'язки її політики до національ них інтересів РФ, забезпечення політичної слухняності й економічної залежності України.
Підтримання інтеграційних процесів в СНД було й залишається для Російської Федерації надзвичайно важливою проблемою з огляду на низку внутрішніх і зовнішніх чинників. Водночас політика "силової інтеграції" РФ країн СНД зазнала невдачі. Серед головних причин цього:
· обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів РФ, поглиблення економічної кризи та невизначеність внутрішньополітич ної ситуації роблять неможливим проведення активної експансіоністської політики;
· збіг у часі процесів розширення НАТО на Схід та розшаруван ня СНД істотно ослаблюють потенціал РФ як наддержави;
· розширення і поглиблення відносин країн СНД з країнами Заходу та Сходу, їх поступове входження до інших економічних зон (ОЕС, ЧЕС, CEFTA).
За таких умов Москва змушена терміново шукати нові моделі стосунків із своїми партнерами по СНД, і в першу чергу з Україною.
Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму "цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжну форму відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - як сферу домінування своїх інтересів.
Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).
Для протидії "телурократичним"амбіціям РФ Україна змушена проводити політику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межах СНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органів координація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблем між членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими, а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансів бути виконаними. При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечити домінування власних інтересів у колективних органах Співдружності.
За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНД можуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і в Україні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігає спогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, що економічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутність альтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні, міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, а альтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжного майбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвивати зв'язки з республіками колишнього СРСР.
Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавні програми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України з Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позицію одержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу. Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів по Співдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутність єдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ) вигідна лише останній.
Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логіку існування - таласократичну (країни Балтії) або телурокра тичну (Білорусь), але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, як відомо, одним з чинників прискорення консолідації членів Європейського Союзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив її гегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована на зближення й координацію зусиль з Молдовою,
Loading...

 
 

Цікаве