WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України - Реферат

України з РФ - одне з вагомих підтверджень такого висновку.
4. Загальна згода на взаємні преференції в торговельно-економіч них зв'язках і підписання багатьох "інтеграційних" документів не повинні вводити в оману: реально працюють домовленості тільки на двосторонній основі. Навіть єдина багатостороння структура, що функціонує сьогодні - Митний союз - вже зазнає різних випробувань внаслідок розбіжності інтересів окремих учасників. А вимоги економічної доцільності будуть і надалі поступатися тиску з боку сил національного партикуляризму. При цьому розвитку багатосторон ності в СНД не сприяє така об'єктивна обставина, як особливе місце РФ, на яку припадає 70% сукупного економічного потенціалу Співдружності. Тут важко уявити інтеграцію рівноправних і не вельми рівновеликих держав з поступовим звуженням національних суверенітетів, як це відбувається нині в Європейському Союзі, де сформувався механізм прийняття інтеграційних рішень, що мають обов'язковий характер.
5. Найбільш імовірний вектор економічного співробітництва - розвиток двосторонніх відносин. При цьому, звичайно, можна очікувати і різноманітні починання багатостороннього характеру. СНД як угруповання країн ставатиме все менш однорідним, оскільки одні держави відходитимуть від РФ (навіть якщо економічні контакти з нею в короткостроковій перспективі інтенсифікуються), а другі - відчуватимуть потяг до неї, зберігаючи при цьому різноманітні інституціональні форми прив'язки до російського економічного і особливо військово-політичного простору. Однак, якщо виходити не з суб'єктивних міркувань кон'юнктур ного характеру, а з логіки стратегічного розвитку країн пострадянського простору, то можна прогнозувати безперспективність намагань РФ повернути на цьому просторі своє домінуюче положення. Вектори розвитку зовнішньополітичних орієнтацій нових державних утворень спрямовані у протилежний від Росії бік. Це об'єктивна реальність, що не залежить від суб'єктивних інтересів політичних лідерів пострадянських держав. Її змістом є геополітичні та економічні чинники.
У нинішній ситуації, коли пострадянський простір на очах змінює свою геополітичну конфігурацію, Україні необхідно адекватно, з урахуванням власних інтересів, реагувати на ці процеси.
Багато експертів цілком слушно оцінюють рівень і характер міждержавних відносин між Україною і Російською Федерацією як невідповідні реальному потенціалу обох країн. Причому ця оцінка стосується вельми широкого спектра, що становить зміст всієї сукупної системи політичного, економічного і соціокультурного життя. Між тим, такі об'єктивні фактори, як історія, економіка, соціальна стратифікація і культура двох суспільств, що визначають специфіку розвитку України і РФ, повинні були б істотно впливати на їх зближення й активну міждержавну взаємодію. До об'єктивної низки факторів, що зближують Україну і РФ як суб'єктів міждержавних відносин, слід віднести також загальний українсько-російсь кий кордон (2250 км), високий рівень кооперації у всіх галузях ВПК, а також значну взаємозумовленість транспортно-комунікацій них зв'язків.
Разом з тим, слід враховувати й об'єктивні відмінності між обома країнами. Це, у першу чергу, різні конституційні устрої обох держав. Якщо Україна є унітарною державою, то конституція РФ побудована на принципах федералізму. Саме тому постановка питання про етнічну близькість двох слов'янських народів уявляється політично некоректною і етично неприйнятною, оскільки взаємнокомпліментарні відносини двох слов'янських етносів можуть викликати (цілком слушно) настороженість з боку тих етнічних груп, які не ідентифікують себе із слов'янським суперетнічним загалом.
Об'єктивними є також розбіжності політичних інтересів України і РФ, їх самоорієнтацій у геополітичному просторі. Якщо Україна в геополітичній системі координат перебуває в Центральній Європі, то РФ - в Євразії, причому більшою частиною своєї території (Урал, Сибір, Далекий Схід та Крайня Північ). Ця обставина визначає характер і вектори геополітичного розвитку двох держав як у збіжних, так і діаметрально протилежних напрямках.
У контексті зазначеного концепція зовнішньополітичного розвитку України уявляється поки що мало артикульованою і непереконли вою. В ній не завжди окреслені цілі та завдання, що визначають її власний державний розвиток. Саме цією обставиною можна пояснити відсутність самостійних ініціативних акцій, які б свідчили про тверду та вивірену позицію України. Практика пошуку контраргу ментів у відповідь на ті чи інші претензії до України з боку РФ, якась незрозуміла "гра чорними фігурами" ставить країну в позицію сторони, що захищається. Наприклад, проблема "справедливого" розподілу Чорноморського флоту, яка стала не просто "притчею во язицех", але й причиною цілої низки політичних і економічних поступок, чомусь ніяк не була пов'язана з проблемами розподілу Північного, Балтійського та Тихоокеанського флотів, хоча і вони є невід'ємною частиною "сукупної власності" всіх союзних республік колишнього СРСР. Це питання навіть не порушувалося на переговорах. Отже, вчасна ініціатива з боку Москви надала їй можливість здійснювати перманентний тиск і зрештою отримати реальні стратегічні переваги в обмін на "відмову від претензій".
Не менш характерні і претензії офіційних політиків РФ щодо "скорочення простору функціонування в Україні російської мови". Однак будь-який неупереджений аналіз мовної ситуації свідчить про зворотні тенденції - інформаційний простір України майже повністю належить РФ. І ця обставина формує маргінальний тип суспільної свідомості в країні, багато в чому зорієнтованої на ідеологію, що вироблена за її межами.
Таких прикладів чимало, і вони свідчать про відсутність чіткої позиції щодо власного національно-державного розвитку. Владні структури Києва не завжди демонструють готовність принципово реагувати на політичні випади з боку як офіційних державних структур РФ, так і окремих політичних партій та їх лідерів, будуючи логіку своєї діяльності скоріше на пошуках контраргументів, аніж на відстоюванні дійсних національних інтересів, що визначаються цілісним і обгрунтованим баченням державної стратегії.
З прискоренням процесів входження України до європейського та світового геополітичного простору слід очікувати подальшого дистанціювання і поглиблення розбіжностей в інтересах обох країн.
За умов сучасної соціально-економічної та політичної кризи в РФ відчутними стають і зміни в її політичній архітектурі. Посилюються прагнення окремих суб'єктів Федерації до самостійноговизначення власної економічної і зовнішньополітичної лінії. Причому це стосується не тільки національно-територіальних суб'єктів (автономних республік, національних округів), але й майже половини її адміністра тивно-господарських одиниць (країв і областей). Звісно, ці процеси мають різну природу й різні ритми, однак враховувати відцентрові тенденції в РФ як креативний фермент, що визначає децентралізова не майбутнє країни, потрібно вже сьогодні.
Це має особливе значення для України, якщо враховувати (хоча б віртуально) потенційний вплив на внутрішню та зовнішню політику суб'єктів РФ з боку української діаспори. Відсутність продуманої й адресної політики України щодо представників української діаспори уявляється неприпустимою, оскільки етнічні українці, які мешкають практично в усіх регіонах та областях РФ, є законослух няними платниками податків і мають помітний вплив на політичні процеси в країні. Захист прав
Loading...

 
 

Цікаве