WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття і типологія політичних режимів - Реферат

Поняття і типологія політичних режимів - Реферат

розвиненості громадянського суспільства також є його індикатором.
Однією з найважливіших рис громадянського суспільства є його відкритий характер. Австро-англійський філософ Карл Поплер визначив характеристику відкритого суспільства, яка багато в чому застосовна до політичного режиму. Він виділив такі його параметри: можливість здійснення особистістю вільного вибору будь-яких форм дій; сприйнятливість суспільства до критики; незалежність індивідів від ідеологічних догм; панування в суспільстві принципів свободи й правової рівності; цілковита залежність суспільства від соціальне важливих рішень своїх членів тощо. Це зумовлює особливу атмосферу відкритого суспільства, якій притаманні: змагальність і співіснування найбільш значущих соціально-філософських теорій, принципів, ідей, орієнтацій (наприклад, лібералізму, соціал-демократії, консерватизму); наявність різних суспільно-політичних сил, сукупна діяльність яких створює різноманітність шляхів і можливих напрямів розвитку суспільства; домінування якщо не терпимості, то принаймні толерантності, що дозволяє зберігати соціальний і громадянський мир, удосконалювати суспільство.
Змістово взаємозв'язана з теоретичними поглядами К. Поплера концепція відкритого суспільства американського громадського діяча Джорджа Сороса. Він дає таке визначення відкритого суспільства: це майбутній міжнародний порядок з прозорими міждержавними кордонами й свободою всеосяжних транснаціональних економічних, інформаційних, культурних зв'язків (як приклад наводиться сучасне Європейське співтовариство); це єдиний культурно-політичний організм з притаманними йому інтегративними цілями, вибір яких залежить від суспільне значущих потреб.
Відкритому суспільству й відкритому політичному режиму протистоять закрите суспільство й закритий політичний режим. Поділ політичних режимів на такі, що мають "відкриту" та "закриту" владу запропонував французький політолог Ж. Бюрдо.
Закрите суспільство, чимало рис якого відповідають критеріям політичного режиму, на думку К. Поплера та австрійського економіста й політолога Ф. А. Хайєка, є догматично-авторитарним, що відтворює доісторичні форми "тотальної солідарності", воно приречене на застій та внутрішнє духовне й фізичне виродження. Закрите суспільство - це стан соціуму, де держава втручається в усі царини життя громадян, підмінюючи їхню особисту відповідальність певними табу, усталеними правилами. Французький філософ Анрі Бергсон пріоритетними у закритих суспільствах вважає такі риси, як несприйнятливість до новацій, авторитарність, абсолютне підпорядкування його членів верховній владі.
Відкритий і закритий режими відрізняють відповідно стан політичного плюралізму (як суперництво різних груп, організацій за владу, вплив на неї) та політичний монізм, а також наявність та відсутність політичної опозиції, відмінність ролі у них засобів масової інформації, армії, поліції. Кожний зазначений параметр є додатковим індикатором певного політичного режиму. Наприклад, залежно від ролі, функцій у суспільстві армії, поліції, органів безпеки як важливих інструментів політики режим може бути військовим, громадянським, поліцейським та ін.
Сутнісними атрибутами політичних режимів є спосіб і порядок формування органів державної влади (наприклад, призначення чи вибори формальні чи вільні, одноособове рішення чи за участю мас), а також реалізація принципу поділу влади М. Дюверже розрізняє режим злиття влади (наприклад, абсолютна монархія), режим співробітництва влади (наприклад, парламентська республіка), режим поділу влади (наприклад, президентська республіка). Ще одним показником політичного режиму є кількість владників (наприклад, олігархія - режим спільного правління певної групи, монократія - режим особистої влади).
Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тобто намагається викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та обгрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму та професійно грамотною роботою політичного менеджменту й маркетингу. Індикатором легітимності режиму є й характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).
Багатовимірність як першого, так і другого змістових компонентів політичного режиму переконує в можливості найнесподіванішого поєднання його вимірів, наприклад відкритого режиму з режимом поділу влади, плюралістичного режиму з маріонетковим режимом. Отже, другий компонент визначає таке можливе розрізнення політичних режимів: відкритий та закритий, слабко- та високорозвинений, легітимний та нелегітимний, демократичний та позірно демократичний, монократія та олігархія, колоніальний та суверенний, режим цензури та режим свободи слова тощо.
Третій змістовий компонент політичного режиму - це методи здійснення політичної влади, способи врегулювання й розв'язання соціальних і політичних конфліктів. Починаючи з XIX ст. ідея конфліктності суспільного, політичного життя отримала наукове визнання й розвиток. Причому чимало західних учених вважають, що теорія конфлікту багато в чому грунтується на творах К. Маркса. Існує безліч модифікацій теорії конфлікту, серед якихнайбільш відомі конфліктний функціоналізм (Г. Зіммель, Л. Козер), діалектична теорія конфлікту (Р. Дарендорф), аналітична конфліктна теорія (Р. Коллінз). Конфлікт, оскільки він є соціальним атрибутом людського суспільства, наявний практично у будь-якому політичному явищі. Найбільш яскраво у західній політологічній літературі репрезентовані три ключові моделі політичного конфлікту: ліберальна, авторитарно-консервативна і соціалістична (класова) з відповідними способами врегулювання. Останні також є різноманітні й зосереджені у спектрі насильницьких, конфронтаційних та консенсусних, ненасильницьких способів. Так, американський вчений Д. Шарп у книзі "Політика ненасильницьких дій" описує майже дві сотні методів ненасильницького розв'язання політичних проблем, поділивши ці методи на три класи: методи ненасильницького протесту й переконання, методи відмови від соціального, економічного й політичного співробітництва, методи ненасильницького втручання. Способи розв'язання політичних, соціальних конфліктів - також індикатори політичних режимів. У взаємозв'язку з цими показниками розрізняють ліберальні, авторитарні й терористичні режими.
Отже, політичний режим є осереддям взаємодії комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим - це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів. Він показує, докорінні інтереси яких груп громадян ця влада відстоює, які механізми пропонує для задоволення поточних потреб більшості, що робить для зняття соціальної напруженості й досягненням стабільності, тобто як в цьому суспільстві функціонує політична система. Політичний режим характеризує політичну систему, він пов'язаний з нею загалом і з усіма її складовими.
Розрізняють чотири головних елементи політичної системи: 1) політичні відносини - відносини боротьби, співробітництва, субординації, координації, панування, консенсусу; 2) політичні інституції - держава, партії, громадські організації; 3) політичні норми - юридичні норми, норми політичних партій, політизовані норми громадських організацій; 4) політичні ідеї, теорії, політична культура - стандарти політичної поведінки, політичні традиції та звичаї, політична наука, політична психологія, політична ідеологія. Політична система, отже, також є багатовимірною, але взаємодія її складових становить механізм політичного володарювання, тобто його внутрішній устрій. Розібратися в цьому механізмі слід на семінарському занятті. Тут важливо підкреслити змістовну близькість понять "політична система" та "політичний режим", яка полягає в тому, що останній відображає функціонування механізму політичної системи. Тому політичні режими відрізняються один від одного передусім своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо).
ЛІТЕРАТУРА:
==> Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.
==> Якушик В. Різновиди політичних режимів. //Віче, 1995, №9
==> Характер політичного режиму. //Політична думка, 1993, №1
==> Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.
==> Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.
==> Лазоренко О. Теорія політології. Для тих, хто прагне успіху. Київ, 1996.
==> Потульницький В. Нариси з української політології. Київ, 1994.
==> Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве