WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українознавчі проблеми в теоретичній і практичній діяльності Лонґина Цегельського - Реферат

Українознавчі проблеми в теоретичній і практичній діяльності Лонґина Цегельського - Реферат

Галичині на початку минулого століття (починаючи з 1902 року) стали вибухати селянські страйки проти польських землевласників, Л. Цегельський скеровував, ініціював такі страйки, виступав безпосередньо перед селянами, писав статті, брошури, роз'яснюючи, навчаючи селян, як проводити страйки, щоб уникнути арештів, переслідувань властей тощо [12].
Велика заслуга Л. Цегельського також у формуванні політичної культури народу під час підготовки й проведення виборчих кампаній. Його численні виступи перед виборцями, регулярні публікації статей і звітів про вибори, про роботу парламенту в газетах і журналах формували політичну свідомість, культуру населення, сприяли політичній партиціпації (активна участь кожного - прим. автора) виборців.
І ще одне: так усебічно, предметно, образно ніхто з галицьких політиків не відобразив інститут виборів в Галичині, як це зробив Л. Цегельський. "Галицькі вибори, - писав він, - се пекло для виборців, се деморалізація властей і суспільности, партий, одиниць і мас.., де оглумлюється темного виборця хамськими аргументами.., б'ється всяке почуття етики, політичного виховання мас і народного добра..." Розвінчує Л. Цегельський і роботу депутатів, які замість того, щоб проводити українську політику в парламенті, проводять "запічкову політику партійних груп, властиво їх провідників", які також "волять бути першими в своїх партійних заулках". І все це, на думку автора, не скріплює, не оживляє суспільне життя, а стає "чинниками спинюючими" [13].
На думку дослідника, інтерес правничих кіл Росії вимагає того, щоби знищити русинів у Галичині, "Москва, - наголошує автор, - має віддавна план змосковщення русинів на Україні, русинами в Галичині ні трохи не журиться, бо нічого на тім не стратить, коли Галичина буде спольщена. Противно. Не можучи Галичини зросійщити, Москва воліє, щоби Галичина була спольщена, бо Росія на тім виграє... Зріст нашої сили в Галичині в боротьбі з поляками додає сили нашим браттям-русинам на Україні в боротьбі з Московщиною, а наш упадок відбивається сумно на Україні" [14].
Тому, відзначає дослідник у цій же статті, прогресивні партії висувають такі вимоги, як введення рідної мови до всіх шкіл і урядових установ, віддання керівництва краєм в руки самого народу, а також запровадження загальної рівності всіх станів, передача землі у власність тих, хто на ній працює.
З цих позицій Л. Цегельський гостро критикує галицьких москвофілів. Ця партія, за його переконанням, "пішла на блудну дорогу, бо хоче, аби ми відреклися своєї мови та історії і стали москалями". Та неможливо, щоб 35 мільйонів нашого українсько-руського народу в Росії й Австрії могли покинути свою мову й стати росіянами. До такої безглуздої думки міг прийти лише божевільний або зрадник. Такого рака на своїм тілі, - вважає політик, - не має жоден народ у світі [15]. На шпальтах редагованої ним газети "Свобода" автор часто вдається до досить різких слів на адресу ворогів відроджуваної молодої нації.
Л. Цегельський, викриваючи тих, хто нападав на Україну й українство, ніколи не забував самокритично сказати про власну провину представників української нації, особливо інтелігенції, у тому, що були не завжди послідовними, не завжди модерними, сучасними й оперативними у своїх вчинках. Ще раз звертаючись до теми недостатньо високої національної свідомості, він писав у статті "Галицьке мосвофільство в останній його фазі": "Не поза нами, а в нас самих шукаймо сили на вищу етичну, ідейну і культурну міць. Чим менше буде в нас рутенства у політиці і поза нею, - тим більше забезпечена наша перевага над неомосквофільством. Бо не забуваймо, що воно вже не "староруське" рутенство, а за модерною формою скристалізована ідея. Модерні ж прояви треба поборювати модерними засобами та не йти на сучасну війну з кремінним крісом..." [16, с. 107].
Розуміючи значення свідомості й освіченості народу на шляху здобуття незалежності, Л. Цегельський твердо стояв на тій позиції, що освіта підростаючого покоління повинна вестись рідною мовою.
Коли на початку 1907 року галицький сейм приймає ухвалу про визнання польської мови як державної, згідно з яким "руських семінарій закладати не буде можна", редактор газети "Свобода" друкує передмову "Мурують нам тюрму", у якій б'є на сполох, будить громадську думку [17]. Через тиждень на шпальтах цього ж часопису з'являється звернення "До всіх громадян в руській частині Галичини", у якому вчуваються рішучі висновки полум'яного патріота: "Спішіть же ся всі громадські ради і ухваліть і запишіть ухвалу в протоколі громадської ради, що вашим язиком урядовим є язик руський, і нехай відтепер ні одна руська зверхність громадянська не вишле ні одного письма по польськи, тілько по руськи. Встид і ганьба тим громадянам, що досі провадять справи польською і соромляться чи бояться урядувати руською... Рідна мова - то найбільший скарб, який сам Бог дав кожному народови, а вирікатись чи встидатись своєї рідної, руської мови, се остатня погань і підле хруньство та великий гріх перед Богом і людьми" [18].
Але не тільки про початкову освіту думав і боровся видатний мислитель і політик. Він прекрасно розумів, що без високоосвіченої й патріотично налаштованої еліти нація не зможе успішно виконувати роль мозгового центру й рушія визвольних змагань та будівництва держави. Сам вихованець університету, він виявляє дивовижну глибину мислення при з'ясуванні місця університету в житті нації. Обмежимось хоча б одним фрагментом з його численних міркувань на цю тему.
Якраз під кінець 1907 року, коли надзвичайно загострилась боротьба між нечисленними українськими та польськими студентами Львівського університету, Л. Цегельський дав йому таку характеристику: "...Університет то так, як би мозок народа. В університеті осередок умового життя народу. Університет то та кузня, де кується найвища народна свідомість, де просліджується науково народна минувщина, народна духовна творчість і народне положення економічне. Університет то джерело всієї народної науки, неначе то сонце, від якого запалюються всі прочі вогнища народної освіти, добробуту і незалежности. В Університеті виховується найбільш освічена і найбільш свідома часть народа - інтелігенція - і виховується або на славних борців за долю рідного народа або на зрадників рідного народа і яничарів у службі чужим.
Університет то розсадник духовної сили і свідомости народа або розсадник зради і яничарства. Які університети, така інтелігенція, така робота між народом і такеправління в краю. Ось тому весь наш нарід жадає утворення руського університету ві Львові" [19].
Готуючи націю до здобуття власної державності й відчуваючи наближення війни, Л. Цегельський приділяє значну увагу підготовці українських військових формувань. В умовах бездержавності Україна, на його думку, повинна дбати про створення власного війська. І це, природно, була надто складна справа.
В організаційній, вишкільній роботі з молоддю, молодіжними організаціями "Пласт", сокільсько-січовими товариствами з великим успіхом працювали і внесли великий вклад Р. Дашкевич, О. Степанівна, Ф. Левицький, О. Демчук, С. Горук, д-р К. Трильовський, проф. І. Боберський, д-р. В. Старосольский та інші. Але в ідейному, патріотичному вихованні молоді основна заслуга, безумовно, належить Л.
Loading...

 
 

Цікаве