WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українознавчі проблеми в теоретичній і практичній діяльності Лонґина Цегельського - Реферат

Українознавчі проблеми в теоретичній і практичній діяльності Лонґина Цегельського - Реферат

Русько-українські та білоруські міщани закладали братства, братські школи. Молоді русини навчались і за кордоном, а згодом просвіщали свій народ. Скажімо, у XVI-XVII ст. у Москві не було освіти, ніхто не вмів писати й читати, за винятком князів та "думних дяків". Навіть єпископи були темні й забобонні, вважаючи світську освіту "видумкою чорта". Інакшим був, на думку автора, і політичний лад. У Московії панували деспотія, сліпа послушність. У Русі-Україні люди самі давали собі лад. Козаки обирали старшину, навіть митрополита Київського визначали шляхом виборів, а вже пізніше він затверджувався царгогродським патріархом.
Щодо простого люду, як доводить політик, українські й російські селяни відрізнялися мовою, народним убранням, звичаєвим правом, мелодикою та змістом пісень, фольклором у цілому, сімейним і громадським побутом. Таких висновків дійшли й інші дослідники пізнішого часу [10].
На початку Першої світової війни Л. Цегельський, на замовлення "Союзу визволення України", випускає друге, перероблене, доповнене видання під дещо зміненою назвою "Русь-Україна а Московщина-Росія". У передмові до цього видання Л. Цегельський зазначає, що нові суспільні умови ставлять і завдання нові. При виданні першої книжки обґрунтування державності, наголошує автор, було новиною. "Сьогодні ж ідея української державності як противаги державності московській (а також польській) не тільки є духовною власністю всіх свідомих українців, але й широкої європейської опінії - як наших приятелів і другів, так і наших недругів і ворогів" [7, с. 4].
У цій праці ідея української державності набирає конкретного, усестороннього обґрунтування. Автор акцентує увагу на тому, що Росія воює за Галичину, щоб придушити "мазепинство", а з другого боку, у Німеччині, Туреччині, Болгарії, деяких інших "краях чимраз сильніше поширюється проголошений свідомими українцями клич сотворення чи пак відбудування української держави" [7, с. 5].
Доповнене, поглиблене науково-історичними даними нове видання засвідчує, що "вся історія українського народу се або історія української держави або історія змагань до відбудування сеї держави" і що "Русини-Українці є осібним народом, який має свою історію і свої осібні інтереси та змагає до повної незалежности в будуччині" [7, с. 118].
Один із розділів книги "Русь - Україна а Московщина - Росія" автор починає так: "Всякому звісна казка про "нетямущого Івана", що не знав ні свого імені, ні свого роду. Ось такого нетямущого Івана нагадує й переважна більшість українського народу - не тільки простолюддя, але й інтелігенції. Наш нарід як маса загубив своє давнє історичне ім'я, під яким знали й шанували його другі народи - забув й загубив опісля й друге ім'я, котрому пошану й честь здобув він над Жовтими Водами і над Пилявою, під Зборовим і під Конотопом, під Берестечком і під Полтавою ціною власної і вражої крови. Чужі захопили, закрали його добре ім'я з давнини, а з ним разом і честь та пошану давнього роду перед світом. Чужі намагались затерти й нове добре, честне ім'я нашого народу, дбаючи звести Україну до значення свого загумінка..." [8, с. 26]. Як бачимо, думки видатного політолога й у наші дні не менш актуальні, аніж на початку минулого століття.
Праця Л. Цегельського "Самостійна Україна" носить аналітичний, оптимістичний характер. У ній автор аналізує стан суспільної свідомості українців на початку століття, коли доводилося починати відродження України. Автор наголошує, що тоді був період зневіри (українці вважали досягнення української державності малоймовірним чи, як писав на початку минулого століття Іван Франко, надії на самостійну Україну були "поза межами можливого").
Але те, що багатьма вважалося неможливим, стало реальністю. "А все ж таки яка величезна ріжниця між тим, що було ще недавно, що сьогодня на свої очі споглядаємо, - захоплено писав політик, - і світ говорить про українську справу, і самі українці інакше про неї заговорили, ніж досі звикли говорити. Не за українські пісні чи вишивання, не за український театр чи аматорську виставу, не за українські галушки, наливку, тропак, чи сині шаровари, навіть не за українські газети, не за "Просвіту" чи за українську школу. Не за поділ Галичини чи "автономію" України йде сьогодні розмова, а за самостійну українську державу. Так, браття! За українську державу - самостійну, від нікого незалежну!" [8, с. 3].
Велика заслуга в популяризації України, її історії належить самому Лонґинові Цегельському. Лише в 1915 році він побував у Швеції, Німеччині, Туреччині, Болгарії й інших європейських країнах з метою налагодження дипломатичних зв'язків з урядами цих країн для захисту України, з метою публікації робіт, статей про Україну [2, с. 346-347]
Результатом довгих і важких роздумів про долю рідного народу була невідома досі навіть вузькому загалу дослідників стаття Л. Цегельського "Проблема української нації", опублікована в Америці 1949 року в "Календарі Провидіння" [11]. У ній автор говорить про найболючіше: після тридцятилітньої боротьби українців і принесення величезних жертв за свободу в опінії переважної частини світу Україна - це часть Росії або Польщі і що їй у кращому разі "належало б дати якусь автономію". Більше того, вважає автор, не завжди самі українці усвідомлюють себе як націю. Дослідник ставить далеко не риторичне питання: "Чи справді стати самостійною нацією - державою є артикульованим бажанням українського народу як цілости або бодай рішучої його більшості чи хоч би рішучої його верстви?" [11, с. 45].
Повертаючись до з'ясування питання, що таке нація, Л. Цегельський зауважує, що на утвердження західноєвропейських націй вплинули "не так етнічно-мовні елементи, як географічні, господарські й історично-державні" [11, с. 47]. Оскільки національно свідомі інтелектуальні сили в Україні практично знищені, наголошує автор, у майбутньому після загибелі більшовицької імперії можна буде, крім "інтелектуалів, яких совєти ще не донищили", опертися на дві поважні суспільні сили - церкву й селянство. Отже, нова Українська держава має бути християнською, а духовенство, рівномірно розміщене по всій Україні, буде природним державопідтримуючим цементом. Автор покладає малі надії на великий вплив щодо формування національної свідомості населення великих міст і промислових районів. Основним класом, на який має опертися самостійна Україна, стане індивідуальний дрібний земельний власник-хлібороб, господар, а "рішаючою буде нова аграрна революція в напрямі від комуністичного колективізму до аграрного індивідуалізму". Таким чином, на думку Л. Цегельського, вирішальними у будівництві суверенної України мають бути два кличі: "... Привернення христової віри і зворот землі селянству на його особисту власність - зможе добути зУкраїни ту дрімучу динамічну силу, що здвигне, оборонить і закріпить Україну як самостійну націю" [11, с. 53].
Л. Цегельський як юрист, політик, журналіст завжди був у центрі політичного життя суспільства, завжди вміло оцінював політичні процеси і явища, вносив мудрі оціночні судження стосовно певних політичних подій.
Як політичний діяч, публіцист Л. Цегельський дбав про кращу обізнаність народу із законним правом, політичними подіями, про участь певної частини населення в акціях політичного характеру. Коли в
Loading...

 
 

Цікаве