WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Степан Бандера – політичний портрет - Курсова робота

Степан Бандера – політичний портрет - Курсова робота

ідеологія. Попри спротив галицької інтелігенції, Коновалець домігся призначення редактором відновленого ним "Літературно-наукового вісника" Дмитра Донцова. Всупереч усталеній думці, Донцов не був ідеологом ОУН, а лише стимулював ідеологічні дискусії у поколінні Бандери, його твори демонстративно-викличного характеру стали підґрунтям праць канонічних ідеологів ОУН - Ленкавського, Стецька, Бойка, Коссака, самого Бандери.
Третьою складовою був людський фактор - молоде покоління, виховане в Пласті близьким товаришем Коновальця, полковником Іваном Чмолою. На час створення ОУН (1929 р.) пластун куреня "Червона Калина" Степан Бандера вже був студентом "Львівської політехніки" та щонеділі їздив у довколишні села впроваджувати у життя першу складову концепції - читати лекції українським селянам.
Деякі дискусії викликали в цьому молодіжному середовищі принципи побудови визвольної структури. Не без під'юджування з боку Донцова молодь вирішила, що віра сильніша від гармат, і треба творити організацію, більше схожу на середньовічні ордени, покликані звільнити Святу землю, ніж на політичну партію. Цей незрозумілий для матеріалістів крок був серйознішим, аніж здається на перший погляд. Від моменту складення присяги на Святому Письмі та Тризубі віра оселила цих ідеалістів в Українській Державі. Закони та приписи окупантів стали важливими лише настільки, наскільки не заважали досягати головної мети.
Можливо, для когось їхня Україна була віртуальною, але на судах усі вони заявляли, що є солдатами української армії. Вони знали, що пішли на війну, знали, за що можуть загинути, і, що було найбільш неприємним для окупантів, вважали їх ворогами та не боялися стріляти в них. На війні, як на війні.
Можна стверджувати, що зі створенням ОУН "процес пішов". Українське студентство, об'єднавшись у визвольний орден, водночас навчалося саме, творило науку боротьби за волю, писало підручники цієї боротьби, впроваджувало свої ідеї у практику боротьби. Студент Бандера, коли доля зробила його кандидатом на керівника Крайової Екзекутиви ОУН (виконавчого органу, який працював нелегально в Галичині та на Волині, на відміну від структур, які мусили постійно працювати поза межами краю), приїхав на конференцію із власним планом розбудови ОУН.
Усупереч стереотипам радянської пропаганди про ОУН, у цій програмі заходам для виховання молодого покоління надавали перевагу перед бойовими акціями. Та й діяльність бойовиків підпорядковувалася насамперед цілям пропаганди.
Вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, відповідального за військову акцію "пацифікації" українських селян 1930 року, чи вбивство функціонера НКВД Олександра Майлова з метою привернути увагу світової громадськості до Голодомору в Україні (польська преса замовчувала геноцид українців не згірш від радянців) також були суто пропагандистськими акціями. Публічність суду й у першому, і в другому випадку якнайбільше відповідала концепції Бандери.
За вбивство Пєрацького довелося відповідати перед польським судом і самому Бандері. Він, незважаючи на загрозу кари смерті, перетворив суд на інструмент здійснення своєї програми залучення якомога ширших мас до визвольної боротьби. Хоча слово "незважаючи" доречне з точки зору прагматичного матеріалістичного світогляду, однак зовсім недоречне з точки зору світогляду члена ОУН.
Цей послідовно ідеалістичний світогляд ставив у центр життя кожного члена Організації його життєву місію в ланцюгу "мертвих, живих і ненароджених", яку кожен брав на себе абсолютно добровільно, складаючи присягу перед Богом і символами нації.
Кожен із них знав, що з власної волі йде на війну, наприкінці якої на нього, певно, чекає смерть, і прагнув у житті не жевріння, а такої смерті, яка б народжувала нових героїв. Тому для людини інших поглядів слова С. Бандери до членів Збору, які востаннє обрали його Головою Проводу: "Я приймаю ваш вирок смерті", - можуть здатися парадоксальними, але для однодумців вони були цілком логічними.
Практика боротьби ставила перед С. Бандерою етичні питання, на які він мусив відповідати вартістю не лише власного життя. Шантажуючи його на допитах життям рідних братів Олександра та Василя, гестапівці вимагали відкликання Акта відновлення Української Держави. Як Провідник він не міг поставити мети всього народу вище від життя братів, і вони загинули мученицькою смертю в Освєнцимі.
Та це ще не вся ціна вибору: наймолодшого брата Богдана гестапо розстріляло в Херсоні, брата дружини - у львівській в'язниці, тещу вбила боївка АК лише за те, що донька була заміжня за Бандерою, у вироку батька слідчий НКВД сформулював вину так: його син - керівник ОУН. Але жорстокість війни, на яку він пішов ще в гімназії, не зробила його, всупереч твердженням ворогів, людиноненависником чи ксенофобом.
На тому Зборі, де Організація вперше обрала Бандеру Провідником, ОУН також уперше підняла гасло "Свобода народам і людині", визнаючи за всіма народами право вільно творити власне життя на своїй землі. Після війни, опинившись в еміграції, Бандера заходився творити Антибільшовицький Блок Народів - інтернаціонал поневолених, у якому не було унтерменшів. Це про їхню боротьбу він писав: "Проби смерти не витримує те, що є витвором самого життя. А оце мільйони людей, цілі народи в обличчі смерті захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя".
У цій думці є пояснення, чому фізичне знищення Бандери не вирішило жодного із завдань, які ставило перед собою КҐБ. 45 років тому він загинув фізично, і відтоді посів своє місце в духовному полі України, в тому ланцюгу "мертвих, живих і ненароджених", за неперервність якого боровся впродовж свого недовгого життя.
Перелік використаної літератури:
1. Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера?- К.-Львів, 1994.
2. Коваль М. ОУН і УПА у Другій світовій війні (документи, матеріали).//Український Історичний Журнал.- 1994.- №2.
3. "Україна. Історія" Орест Субтельний. Київ - 1994.
4. "До зброї" Видання політичного відділу УПА, 1943.
5. "Український перець", 1943 - 44.
6. "УПА. 1942-1952 роки. " Петер Мельничук.
7. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека Українця", 1997. -С.13
8. Ткаченко С.Н. Повстанческая армия (Тактика борьбы)/ Под общ. ред. А.Е. Тараса / Мн.:Харвест; М.: АСТ, 2000. -С.370-371
9. Цар І. За що ми любимо Бандеру: З нагоди 90- річниці з дня народження Великого Сина України.- Львів,1999. С.24-33
10. С.Бандера Перспективи української революції. - К.: Інститут національного державознавства, 1999. -С.261-263
11. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52. ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк.4.
12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр.164, арк. 2-2а, 15-17.
ДОДАТОК 1: Терени дії національно-визвольних сил в Україні
ДОДАТОК 2: Організаційна структура ОУН/УПА (схема)
Loading...

 
 

Цікаве