WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

в Україні з різних причин значно пізніше. Тому для нас за приклад повинні бути не названі вище країни, а такі, скажімо, як Німеччина, Швеція, Японія та ін. У цих та інших країнах збільшується кількість емігрантів. Ніхто не примушує їх вивчати державну мову. Але без належного знання цієї мови ніхто не може стати ні депутатом парламенту, ні працівником будь-якої державної установи. Жоден з емігрантів при цьому не ставить питання про дискримінацію чи порушення прав людини, адже крім прав існують ще й обов'язки. Одним із них є знати мову народу, на землі якого живеш, якщо хочеш, щоби вона була для тебе рідним домом.
Цю та інші проблеми етнополітики слід пов'язувати зі проблемою міграції. Серед мігрантів, що приїздять до України, можна виділити такі групи. По-перше, з республік колишнього Союзу. Тільки з Росії в 1991 р. виявили бажання повернутися в Україну близько двох мільйонів чоловік. По-друге, національності, примусово депортовані за часів сталінізму й нині реабілітовані (кримські татари, греки, німці та ін.). Однак між країнами СНД відсутні угоди щодо регулювання міграції. Повернення в українські землі без компенсації за майно, за працю, вкладену в економіку країн перебування цими народами, - все це лягає додатковим тягарем на українську державу. По-третє, це представники народів Середньої Азії, Кавказу, де наявний надлишок робочої сили. По-четверте, втікачі з "гарячих точок" - місць порушення прав людини й нації. Еміграція викликає складні проблеми територіального розселення, пов'язані з виділенням землі для влаштування життя, з праце-влаштуванням. До розв'язання цих питань пристають уряди інших країн: ФРН будує для німців селища і створює відповідну инфраструктуру; Туреччина для кримських татар зводить будівлі в Криму і т. ін. Включення до етнополітичного поля емігрантів, їх адаптація до українського суспільства - на все це йтимуть роки...
Окремо слід сказати про кримсько-татарську проблему. 1944 р. кримських татар, огульно звинувачених у співробітництві з гітлерівцями, було насильницьки депортовано на Схід СРСР. На їх місце до Криму почали активно переселятися росіяни. Таким чином, на сьогодні в Криму мешкають 67% росіян, 25% українців, 10% кримських татар. Найближчим часом слід чекати подвоєння кількості кримсько-татарської людності. Татари - це єдиний, крім нечисленних караїмів, етнос, що належить до корінної людності України й законно претендує на територіальну автономію у складі української держави. Нинішня проросійськи орієнтована адміністративна автономія Криму не задовольняє запити й права татарської людності. Ситуація в Криму провокує вибухонебезпечні конфлікти на національному грунті, наслідки подолання яких не байдужі, крім України, для Росії та Туреччини. (У Туреччині живе значна кількість татар, змушених залишити батьківщину після загарбання Криму Росією в XVIII-XIX ст.)
Ключовим завданням етнополітики є піклування про національні групи. Згідно з вимогами міжнародної співдружності в Україні ухвалено закони про національні меншини, про громадянство, про етнокультурну політику та ін., функціонують міністерство у справах національностей, національно-культурні центри та їх філії на місцях та ін. Держава гарантує всім національностям рівні права у всіх сферах громадського життя. Дискримінація за національною ознакою заборонена і переслідується законом. Усі національності користуються правом на збереження традиційного розселення, збереження власних національно-адміністративних одиниць, на використання й розвиток рідних мов, національної культури.
Створено сприятливі умови для вільного сповідання власної релігії, використовування національної символіки, влаштування національних свят. Пам'ятки історії та культури народів, що живуть на території України, перебувають під охороною закону. Національно-культурні центри видають газети, журнали та інші видання рідною мовою, створюють художні колективи, театри та ін. У багатонаціональному Харкові, наприклад, діє 20 національно-культурних центрів, що мають власні органи періодики, організовують школи з навчанням рідною мовою, самодіяльні колективи; через підприємницьку діяльність вони пропагують досягнення народного господарства своїх автохтонних країн, зразки національної кухні та ін.
Держава піклується про те, щоб всі національності мали можливість для вільних контактів зі своєю історичною батьківщиною. У той же час вона рішуче виступає проти сепаратистських рухів (наприклад, проти закликів певної частини росіян про повернення Криму Росії та ін.), спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Однак головною етнополітичною проблемою України сьогодні є російська проблема. За 1926-1989 рр. кількість росіян тут збільшилася з 9,2% до 21,2%. Попри всі пропагандистські спекуляції, права росіян в Україні не порушуються: їх діти мають можливість навчатися в школах рідною мовою, не бракує російськомовної преси, у містах, - за винятком західних областей, що історично зумовлено характером розселення росіян - на побутовому рівні лунає російська мова... Це, до речі, одна з причин того, що в Україні нема і не повинно бути соціальної бази для створення екстремістських організацій, які б ста-вили своїм завданням повернення України в лабета Росії. Такі вимоги лунають хіба що з вуст окремих політиків або виходять з окремих угрупувань, та вони не є масовими й не загрожують незалежності України (хоча й нехтувати ними держава також не повинна).
Важливою подією у подальшому розвитку українсько-російських відносин є підписання 31 травня 1997 р. "Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Він передбачає, що обидві країни будують відносини на основі принципів взаємоповаги, суверенності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів; забезпечують захист етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності національних меншин на своїй території; сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, готують педагогічні кадри для викладання цими мовами в освітніх закладах і надаватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку.
Створюючи необхідні умови для відродження і демократичного розвитку національних меншин, українська держава вперше в історії одержаламожливість виявити піклування про українську діаспору, розсіяну практично по всій планеті. Українці, що живуть у країнах Заходу і яких у радянський період таврували як "прислужників імперіалізму" та "буржуазних націоналістів", за весь час свого життя там мали все необхідне для збереження і розвитку своєї національної самобутності (українські школи, вузи, культурні та релігійні центри та ін.), не були обмежені в правах на економічну і політичну діяльність, у тому числі й у вищих ешелонах влади і керівництва. Нині вони надають суттєву допомогу в зміцненні зв'язків України із зарубіжними країнами, у розв'язанні питань українського відродження на етнічній Батьківщині.
Східна діаспора на території колишнього Радянського Союзу нараховує, за офіційною статистикою
Loading...

 
 

Цікаве