WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

більшості стіхієн. Він складається з пошука збереженних єтничних коріннь, з создання різних національних товарищєств ассоціацій, центрів та ін.
Другий етап - це "мобілізація єтничних груп", коли йде процесс виявлення лідерів, обозначення проблем, а також шляхів їх вирішення. Від проблем побута йде перехід до розглядання соціально-економічного положення етничної групи в цілом. Тим самим йде процес сопоставлення зі своїм статусом єтнічної групи в данному суспільстві.
Третій етап - "політізація етнічності". Це - вступлення в якесь протистояння у відношенні до жержави. При цьому діапозон політичних дій може бути широким:
1) за визнання своєї національної незалежності;
2) боротьба за досягнення автоносності;
3) діяльність, направленная на поширення можливостей для використання своєї рідної мови, своїх національно-культурних традицій;
4) тягнення до єднання своїх етничних груп, живущих у різних державах.
Декларація про державний суверенітет (1990), проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. стали закономірним результатом багатовікового прагнення українського народу бути господарем на власній землі. Першу частину української національної ідеї було втілено в життя: реалізовано право народу на самовизначення, утворено незалежну державу. Нині поряд із досягнутим постає друга, не менш складна частина завдання - консолідуюча ідея незалежної України як Вітчизни для громадян усіх національностей, що пов'язали свою долю з українською землею, причетні до створення на цій території, у цій країні нового суспільства, де пануватимуть мир і злагода, добробут людей, де додержуватимуться не декларативних, а реальних прав вільної особи. Інтегральним показником єднання, згуртування всіх національностей в український народ - суб'єкт політичної влади - мають стати громадянське суспільство й правова держава.
Однак вирішення першої частини національної ідеї, не кажучи вже про другу, не є процесом незворотним. Це пов'язано з тим, що національна неволя українців через тривалий колоніальний їх статус сформувала в значної частини населення комплекс національної меншовартості, одною з рис якого є байдуже та навіть і зневажливе ставлення до справ української держави. На референдумі 1 грудня 1991 р. за незалежність України висловилося понад 92% із тих, хто брав у ньому участь. Та ейфорію національного пробудження, сподівання на те, що Україна стане багатою за умов незалежності й житиме за європейськими стандартами, змінили песимістичні настрої: країна зазнала глибокої соціально-економічної кризи. Через це зросла політична й міжнаціональна напруга, посилилися антидержавні настрої, навіть прагнення певної частини людей повернутися до часів радянської імперії. По суті, настала системна криза суспільства, що знову загрожує незалежності й виживанню української нації.
Однією з причин такої ситуації є те, що в сучасну національну ідею первісне її автори закладали не державно-політичний та економічний, а національно-етнічний зміст. Національна ж ідея сьогодні, лишаючись головним орієнтиром народного руху, базуючись на глибоких історичних традиціях, повинна обов'язково утверджуватися й розвиненою економікою, і високим рівнем життя, досягненнями в культурі й науці, стати інтегруючим фактором, що об'єднує людей усіх національностей у національну державу.
За переписом 1989 р., кількість населення України становила 51 452 090 чол., у тому числі українців - 72,7%, росіян - 21,9%, євреїв - 0,9%, білорусів - 0,8%, молдаван - 0,6%, болгарів та поляків - 0,4%, представників інших національностей - 2,6%. У країні нараховують 8 районів, близько 100 сільських рад та 150 сіл, де більшість мешканців становлять національні меншини. Пріоритетним в етнонаціональній політиці України є збереження громадянського миру та міжнаціональної злагоди. Це завдання можна висловити таким чином: Україна - це спільний дім, Вітчизна для всіх її громадян. Політикою держави визначено механізм врахування інтересів: а) української етнічної спільноти, яка формує основу українського етнополітичного поля (УЕП); б) російської національної групи, що компактно живе у східних та південних регіонах УЕП; в) етнічних груп, складників УЕП; г) населення Криму; д) представників українського етносу, які живуть поза межами України (діаспора).
Складність ситуації полягає в тому, що Україна не має власного досвіду розв'язання питань взаємних стосунків держави й етносів, оскільки ще донедавна національну політику визначала Москва. Нині власну етнонаціональну політику виробляють з урахуванням, по-перше, заміни імперських концепцій про місце й роль українського етносу та інших національних меншин у політичному полі; по-друге, створення власної законодавчої бази для демократичного розвитку національних відносин, де відбито й українську специфіку, і міжнародний досвід. Складником теоретичних основ концепції мають стати ідеї політологічної думки про національно-державну розбудову.
Роль і місце української нації в державній розбудові оцінюють неоднозначне. Відома модель "націократичної держави", розроблена ще в 30-х роках XX ст.
М. Сциборським, передбачала встановлення в країні тоталітарного режиму на чолі з провідником нації та її еліти. Нині наявна спроба прихильників радянської моделі відновити УРСР у складі СРСР, що, звичайно, не сприятиме становленню української нації й відродженню етнічних груп. Прихильники концепції "чистої демократії" пропонують побудувати таку державу, де б національний фактор не брався до уваги, бо врахування специфіки української нації нібито зумовлює її тоталітарне панування. М. Вебер виступав за створення української національної держави. Заслуговує на увагу концепція В. Липинського про політичну націю. Він стверджував, що етнос може перетворитися в націю лише у власній державі, отже, перетворення варто провадити за моделлю США, де кожен громадянин є водночас членом політичної (американської) нації. Держава - це механізм для формування політичної нації.
Щоби створити сучасну європейську націю, український народ має в найстисліший строк відтворити ті історичні фази, що їх свого часу проходили цивілізовані й нині прогресуючі народи Заходу. Особливістю становлення української демократичної держави є нині те, що вона розв'язує питання формування політичної нації з урахуванням, по-перше, подолання колоніальної залежності (добудови етнічного - відродження рідної мови, національної культури та ін.), по-друге, наявності різних етносів, що неоднозначне сприймають перспективурозвитку політичної системи. У той же час усі національні групи в етнічному розвитку вирішують такі ж питання, що й українці. Співпраця української нації й етнічних груп з метою побудови такої держави, де б усі вони могли задовольнити свої інтереси, зумовлює їх зближення. Держава постає як фактор гармонізації етнічних відносин та консолідації поліетнічного українського народу. При цьому в Україні лише розпочався процес переходу від проголошення національної держави до її побудови з урахуванням багатонаціонального складу спільноти. Менталітет українського суспільства має бути спрямованим на
Loading...

 
 

Цікаве