WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини - Контрольна робота

держави, неважко переконатися у тому, що більш стабільні суспільства поступово склалися у тих країнах, народи яких (Бельгія, Швеція) близькі в етнокультурному відношенні. І навпаки, глибокі відмінності, що пов'язані з належністю до різних цивілізацій та релігій, практично завжди породжують складні проблеми взаємної адаптації, ускладнюють процеси соціально-політичної інтеграції та формування громадянського суспільства. А належність до різних цивілізацій і означає практично різний рівень пасіонарності етносів.
Різнорідність населення за культурою в широкому розумінні посилює тенденцію до дезінтеграції. Це спостерігаємо в М'янмі, на Кіпрі, у Судані, Ефіопії, колишній Югославії та в інших країнах і регіонах. Ще складнішою ситуацією та етнічною строкатістю відзначаються регіони та держави, що входили до колишнього СРСР. Події у Чечні - красномовний доказ цього.
Складний комплекс проблем, що виникають у стосунках між етносами, етнічними групами, націями та державою, покликана розв'язувати здійснювана адміністративно-полі-тичними та громадськими структурами етнополітика. її головною метою є оптимізація та гармонізація цих відносин.
Вже стало загальновизнаним положення про те, що науково обгрунтована, демократична, гуманістична етнополітика має будуватися на визнанні невід'ємного права кожного етносу на самовизначення. Останнє означає вільний вибір етносом форми такого самовизначення, не виключаючи і входження до складу поліетнічної держави, при збереженні своєї державності й суверенності.
Об'єктами політичної суверенізації виступають не тільки в цілому етноси, але й їх структурні елементи - політичні, релігійно-копфесійні, культурні організації, економічні ут-ворення. У поліетнічному суспільстві процес суверенізації ускладнюється різним стартовим рівнем об'єктів і суб'єктів цього процесу, які стають рівноправними політичне.
Суб'єктом суверенізації етносів виступає насамперед держава. Остання визначає конституційну основу, на якій здійснюється суверенізація, комплекс правових норм та громадянських свобод і прав, що регулюють взаємовідносини держави та етносів, вирішує питання представництва етносів у органах державного управління, у політичних та інших структурах суспільства, включення їх у розв'язання загальнонаціональних проблем. Сусідні держави, політичні, економічні, військово-політичні, геостратегічні блоки, а також сусідні народи можуть прямо чи опосередковано впливати (сприяти або перешкоджати) на процес суверенізації етносів. Це може бути втручання у хід і результати проведення референдумів, виборних кампаній, розв'язання прикордонно-територіальних, адміністративно-державних, майнових, релігійних питань: нав'язування певної юрисдикції договорів, угод, норм взаємовідносин, ескалація воєн, конфліктів, агресії.
Суверенізація, суб'єктом якої виступає сам етнос, набуває форми політичного самовизначення. У цьому випадку даний етнос сам себе наділяє правами, свободами, визначає правові норми, форми самоврядування і державного управління. Для цього створюються та перегруповуються політичні партії, організації, рухи, проводяться вибори. Не виключені тут і революції, політичні перевороти, визвольні рухи (як, наприклад, у Чеченській республіці).
Процес суверенізації не може не супроводжуватися певними колізіями, суперечностями з іншими етносами і головним чином з нацією в цілому. Адже нація в такому випадку виступає як виразник загальнодержавних інтересів. А останні можуть не збігатися з вимогами окремих етносів. Особливо це спостерігається там, де рівень політичної, етнічної культури досить низький (як, з одного боку, нації, так і етносу - з іншого). Тут можуть даватися взнаки комплекси "старшого брата" або охлократичної, популістської, патерналістської самосуверенізації. Запобігти небажаному розвиткові суверенізації, негативним її проявам може тільки зважена, самокритична, стримана й мудра позиція суб'єктів цього процесу, науково обгрунтована й цілеспрямована етнополітика.
Результатом суверенізації можуть стати різні моделі федерації, конфедерації чи інші форми договірних відносин між державами (як, скажімо, СНД). Моделями федерації є:
- сукупність етнодержав, які, в свою чергу, теж є поліетнічними;
- сума територій, заселених певними етносами, які досі не могли створити власних держав;
- сума адміністративних, державно-юридичних одиниць, некомпактно заселених багатьма етносами.
Здійснення суверенізації у межах федерації передбачає врахування ряду історичних та суто політичних факторів, пов'язаних із поточною ситуацією, конкретним перебігом подій. Це етноісторичні традиції, своєрідні особливості розвитку етносів, поєднуваність "великої політики" і місцевих рис (етнорелігійна обстановка, специфіка культурного життя, політичних процесів); мовні особливості; співвідношення політичних сил - центральних і місцевих і т. ін.
У межах конфедерації держави зберігають відповідний суверенітет і незалежність. Суб'єктів конфедерації об'єднують договірні зобов'язання.
У ході здійснення етнополітики виникає низка найважливіших завдань - як теоретичних, так і практичних. Розв'язання перших дає чітке уявлення про феномен етносів та етнічних груп, а відтак - вихід на практичне вирішення проблем їх розвитку. Основними практичними завданнями етнополітики є:
створення умов для забезпечення економічної та політичної самостійності, суверенітету регіонів з компактним проживанням одного чи кількох етносів;
вироблення таких форм співпраці, за яких кожний етнос був би зацікавлений у їх розвитку як основи власного добробуту;
оптимальне поєднання і гармонізація інтересів нації і етнічних груп, що її утворюють;
забезпечення ефективної взаємодії центральних і місцевих органів управління на основі принципів демократії і плюралізму; вироблення моделі самоврядування в етногео-графічних регіонах;
забезпечення умов для вільного розвитку мов, етнокультурної автономії (якщо ця вимога висувається) для етносів, які є єдинодержавними громадянами;
зміцнення правових гарантій культурно-етнічних спільнот, які не маютьадміністративно-територіального статусу;
здійснення заходів щодо збереження середовища проживання, відтворення умов для нормального розвитку етносів, у тому числі нечисельних, соціально-політична реабілітація та адаптація депортованих етносів.
Стає актуальною в етнополітиці проблема шляхів і способів розв'язання конфліктів. Становлення й розвиток багатонаціональної держави не є безконфліктними. Серед причин можливих на етнонаціональному грунті конфліктів можна назвати: 1 багатонаціональність держави, де представники різних етносів неоднозначне оцінюють перспективу державної розбудови; 2 різну оцінку ролі національних традицій, політичних символів, національної ідеї, рідної мови та ін. у політичній системі; 3 боротьбу різних етногрупувань за участь їх представників у владних структурах; 4 зовнішній вплив на міжетнічні процеси, особливо з боку держав, що використовують діаспору для досягнення власних цілей (так, приводом для вторгнення до Чехословаччини у гітлерівської Німеччини стала нібито
Loading...

 
 

Цікаве