WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні політичні партії в Україні - Реферат

Сучасні політичні партії в Україні - Реферат

однієї "партії" поступово руйнується насамперед колізіями всередині неї, спричиненими боротьбою між різними її групами. Одна частина правлячого істеблішменту намагається зберегти у методах державного управління максимум з комуністичної спадщини. Друга, не відкидаючи цілковитокомандно-адміністративних методів, намагається запровадити в економіку ряд ідей лібералізму. Саме ця боротьба і викликала появу Аграрної партії України, Народно-демократичної партії, спробу сформувати Партію порядку і реформ, і можна очікувати подібних кроків.
До боротьби всередині "партії влади" спричинився ще й розподіл соціалістичного майнового спадку через так звану приватизацію. У цих колізіях відбувається формування кланів, здебільшого за земляцьким принципом, кожний з яких пропонує власну версію управління державним сектором економіки та загальної моделі економічних відносин, виходячи насамперд з регонально-галузевих інтересів.
Тим часом, реалізація групового інтересу потребує влади. З цього боку всі складові "партії влади" тотожні, всі вони намагаються розширити коло своїх прихильників, не шкодуючи коштів на засоби масової інформації і не гребуючи будь-якими методами дискредитації конкурентів.
Багатопартійність в Україні почала запроваджуватися тоді, коли у країнах традиційної демократії місце, роль, функції, характер партій піддавалися суцільній ревізії. В розвинутих країнах партії вже давно перестали бути виразниками інтересів певних класів або соціальних груп. Взагалі постіндустріальні суспільства відзначаються послабленням соціальної конфліктності, спадом інтресу до класових цінностей і зростанням - до цінностей загальнолюдських.
Наслідком цього є поступова трансформація партій з так званих кадрових, ядро яких становлять партійні представники в органах влади та низові функціонери, у партії масові, універсальні - у так звані партії виборців. Своїм завданням вони вбачають об'єднання людей незалежно від їхніх класових, соціальних, професійних, релігійних та інших інтересів, тобто об'єднання на грунті спільних цілей.
Україні, судячи з усього, не вдається поєднати вступ у багатопартійність з формуванням масових партій. По-перше, самі партії спочатку створювалися переважно як партії опозиційні, джерела деяких сягають підпільного дисидентства. По-друге, україна розколота і ідеологічно, і релігійно (при одночасному релігійному ренесансі і зростання політичної ролі церков). Притому обидва ці розколи мають і регіональний вимір.
Якщо взяти партії, найбільш помітні на політичній арені, то впадає в око, що їх найпотужніші обласні організації зосереджені у певних регіонах. Захід України став заповідником націонал-демократів, на Сході ж отаборилися комуністи разом з іншими поборниками "єдиної і неділимої", якими подекуди протистоять центристи, а центральний регіон став ареною боротьби "всіх проти всіх". Характерна деталь: жодна з відомих партій, за винятком об'єднання "Громада", не спромоглася створити бодай один з найпотужніших своїх осередків у Києві. Безумовоно, голоси виборців можна і треба збирати по всій україні, але варто памти, що столиці завжди були центорм політичного життя, місцем зіткнення і взаємоузгодження всіх наявних усередині нацї інтересів.
Ознакою ж збереження традиції партійної заідеологізованості є певна мода на "християнську" партійність. У квітні 1997 року виник християнсько-демократичний союз "Вперед, Україно! ", до якого увійшли не лише партії, у назві яких присутня назва "християнська", а й організації із суто світськими назвами та платформами. Ще кілька партій, особливо націонал-демократичного спрямування, декларують намір сприяти формуванню суспільної моралі, яка грунтувалася б на християнських цінностях.
Основні напрямки діяльності політичних пратій під час виборчих кампаній.
Розглянемо тепер діяльність політичних партій в Україні перед виборами Президента України у жовтні 1999 року.
У політичному житті все щось не так. Є партія - немає лідера. Є лідер - немає партії. Є партія у партії, лідер поперед лідера. Немає ні лідера, ні партії. Як не дивно протягом трьох років НДП з горем пополам, - але якось вдавалося уникати подібних недоречностей.
15 травня 1999 року партійний корабель дав такий крен, що з нього зійшла на берег досить впливова до недавнього часу група функціонерів на чолі з головою НДП. Основні камені спотикання:
1. Не партія взяла владу, а влада взяла партію. "Як наслідок - НДП була позбавлена прав і обтяжена обов'язками, стала власністю влади".
2. Прозріння щодо наївної спроби запрягти в одного воза "коня і трепетную лань" - т. зв. номенклатурну і демократичну частину партії.
3. Президентські вибори і персонально кандидатура Леоніда Кучми.
4. Вибори і кризова соціально-економічна ситуація, за яку має нести відповідальність не партія, а все той же діючий президент.
5. Загроза лівого, а можливо й коричнево-червоного реваншу.
6. Відсутність публічної політики, аморальність влади, засилля класової олігархії.
7. Розмитість "рятівників нації" - сильної правової партії.
8. Необхідність висунення партією власного кандидата.
9. Ностальгія за моральністю і принципами демократії "першої хвилі".
10. "Ці вибори ми вже програли…".
Так зване демократичне крило НДП наступало декілька раз "на граблі". Перший у 1990 р., коли "мрія про життя розвинених європейських країн здавалося такою близькою, такою легкодосяжною…", коли романтична демократія кинулася без тилів і забезпечення у "свою рідну" владу, вдруге уи 1994 р. після нових парламентських і президентських виборів. Тут спрацювала надія на появу НДП - потужну партію - об'єднання різнохарактерних центристських політичних сил соціально-ліберального спрямування. Втретє набивати гулю не хотіли. І поставили питання рубом. Або НДП стане чисто політичною організацією до якої всі будуть прислухатися, яка формує владу, або вона піде на іншу політичну ниву.
Якщо в НДП відбувся розкол, то в період передвиборної президентської компанії між політичними партіями розгорнулась дуже сильна політична боротьба.
У березні ліві мали моральну перевагу, що підтверджувалось даними соціологічних опитувань. Але вони мали певні проблеми. У разі висунення "червоними фермерами" Олександра ткаченка у стані лівих може стати тісно.
Витиснути з списку Наталю Вітренко прогресивну соціалістку неможливо, тому комуністи, соціалісти та "селяни" мусять домовитись між собою. Чи мають вони такі шанси?
Хоча ліві партії називаються по-різному і мають дещо різні тактичні позиції, всі вони насправді є носіями комуністичної та інтернаціолістської ідеології. Точками дотику для домовленості лівих можуть стати: а) негативне ставлення до роздержавлення і приватизації ; б) палка мрія про створення нового союзу з Росією та не сприйняття "європейського курсу" і контактів з НАТО; в) гаряче бажання зробити
Loading...

 
 

Цікаве