WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вибори до європарламенту - Курсова робота

Вибори до європарламенту - Курсова робота

двома спостерігачами, він узяв помітну участь у переговорах про амстердамський договір. Його слід ще більшу залучати для вироблення подальших поправок до договорів. [4, с.№ 9]
Нарешті, парламент є організацією, яка здійснює демократичний контроль за діяльністю Співтовариства. Він затверджує призначення Голови Комісії та може звільнити його чи її, виявивши недовіру, підтриману більшістю в дві третини його складу. Щороку він також висловлюється й голосує щодо програми Комісії.
Амстердамський договір обумовлює, що Європарламент має розробляти план організації виборів донього згідно із загальним виборчим правом, відповідно до "спільних для всіх держав-членів принципів". Парламент наглядає за здійсненням спільної політики, використовуючи інформацію, викладену в звітах, що їх подає Суд аудиторів. Він також контролює повсякденне впровадження цієї політики шляхом усних і письмових запитів до Комісії і Ради.
Ущербність Європарламенту в сфері законодавства, традиційної найоб'ємнішої та найважливішої функції будь-якого парламенту, давно вже стала нормою в усіх дискусіях, що стосується реформи інститутів співтовариств. Сам Європарламент не раз висловлювався за те, щоб мати широкі і діючі повноваження в цій сфері. Однак дотепер справи до кардинальних змін не дійшло - в принципі "законодавство" залишається привілеєм Ради
Розділ 2
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ
2.1 Порядок виборів до Європейського Парламенту
Авторитет Європарламенту якоюсь мірою підвищився після того, як він став подібно всім іншим парламентам обиратися населенням. Принципове рішення про це було прийнято на засіданні Європейської ради в Римі 1-2 грудня 1975 р. Європейська рада назвала навіть дату перших виборів - травень - червень 1978 р. Відповідно до цього рішення Рада розробила положення про вибори, що одержали потім схвалення в державах-членах. Вони були оформлені у виді Акта про введення загальних і прямих виборів депутатів Європейського парламенту, що вступив в силу 8 жовтня 1976 р. Положення цього Акту замінили статтю 138 Договору про ЄЕС і відповідні статті інших установчих документів. У такий спосіб була визначена правова база для проведення перших виборів до Європарламенту в 1978 р.
Зараз виборче право європейських співтовариств як і раніше сконцентровано головним чином у цьому Акті, який доповнювався і змінювався тричі: у 1985, 1993, 1994 р. Зміни ці були пов'язані з розширенням складу співтовариств. Діюча редакція Акта про введення загальних і прямих виборів депутатів Європейського парламенту затверджена рішенням Ради від 1 січня 1995 р. Але Акт аж ніяк не є вичерпним документом. Розробити єдиний порядок проведення виборів у всіх державах-членах поки не вдалося. Мабуть, така задача виявилася набагато складніше, ніж це могли передбачати ті, хто її ставив. Дотепер конкретний порядок проведення виборів у Європарламент у кожній державі-учасниці визначається нею самою. Різноманіття підходів при цьому зберігається, і тому депутати Європарламенту обираються на різних, часом протилежних підставах. Переважна більшість країн (крім Великобританії, де за виключенням Північної Ірландії діє мажоритарна система) використовували до останнього часу ту або іншу модифікацію пропорційної виборчої системи. [8, с.№ 324]
На додаток і розвиток положень, закріплених в Акті про введення загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту, у державах-членах розроблені й прийняті свої виборчі закони.
Амстердамський договір підтримав принцип загального і прямого виборчого права. Європарламенту доручено розробити пропозиції про проведення виборів на основі цього принципу у всіх державах - членах Європейського союзу. Можливо, буде встановлений єдиний порядок для всіх держав-членів або ж Рада виробить за згодою Європарламенту загальні умови, які будуть рекомендовані державам-членам для їх прийняття у відповідності зі своїми конституційними встановленнями.
Чисельність депутатів постійно зростала. Загальна асамблея ЄОВС нараховувала в 1952 р. 78 членів. Парламентська асамблея європейських співтовариств складалася в 1958 р. з 142 членів, а після приєднання до співтовариств Великобританії, Ірландії і Данії вже з 198 членів. Напередодні перших прямих виборів депутатів населенням була встановлена нова вихідна цифра: 410 мандатів. Для Греції в 1981 р. були передбачені ще 24 місця. У 1987 р., коли в співтовариства вступили Іспанія і Португалія, склад Європарламенту зріс на 84 місця і склав 518 депутатів. [8, с.№ 324] Після возз'єднання Німеччини склад Європарламенту був збільшений, причому додаткові місця були дані не тільки Німеччині, - хоча головним чином їй. Загальна чисельність Європарламенту досягла 567 депутатів. І нарешті, новітнє розширення Європейського Союзу (вступ у нього Австрії, Фінляндії і Швеції) додало на початку 1995 р. Європарламенту 58 місць. В даний момент у Європарламенті 625 місць. Амстердамський договір встановив ліміт збільшення числа депутатів Європарламенту. Відтепер Європарламент не може нараховувати більш 700 депутатів. [8, с.№ 325]
Звертають на себе увагу нормативи представництва держав-членів у Європарламенті. Спочатку ці нормативи були затверджені рішенням Ради від 20 вересня 1976 р. напередодні прямих виборів депутатів населенням. В основу розподілу мандатів між державами-членами із самого початку був закладений головний критерій - чисельність населення, що, однак, не завжди точно визначало питому вагу тієї або іншої держави в співтовариствах. В цей розподіл потім вносилися зміни, що випливали за прийомом нових членів і возз'єднанням Німеччини.
В даний момент число депутатів, що обираються населенням, по країнах таке. Більше всіх депутатів у Німеччини - 99. Франція, Італія, Великобританія мають по 87 депутатів. Далі випливає Іспанія - 64 депутата. Голландія одержала 31 мандат. Бельгія, Греція, Португалія обирають по 25 депутатів. Австрія і Швеція розпоряджаються кожна 21 мандатом. Данія і Фінляндія посилають у Європарламент по 16 депутатів, Ірландія - 15. Найменше депутатів обирає Люксембург - 6. Амстердамський договір оговорює, що у випадку зміни наведеного розподілу мандатів, число депутатів від країн повинне забезпечувати належне представництво народів держав, об'єднаних у Європейський Союз.
Зіставлення кількості депутатських місць з чисельністю населення показує, що великі країни виявилися пропорційно гірше представлені, ніж малі. Якби принцип пропорції був послідовно витриманий, то Німеччина мала б 137 депутатських місць, Великобританія - 98, Франція - 97 і т.д. У той же час Люксембургові було б відведене всього одне місце, а Ірландії - 6, Данії і Фінляндії - по 9 місць. Сьогодні на одне місце депутата Європарламенту в Німеччині приходиться 817 000 чоловік, а в Люксембурзі - 65 000. Відхід від буквального проходження
Loading...

 
 

Цікаве