WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства - Контрольна робота

Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства - Контрольна робота

усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності. Поняття політична ідеологія має більш вузький і специфічний сенс.
Політична ідеологія - відносно систематизована сукупність понять, ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин - індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство - усвідомлюють свої політичні інтереси і якими вони виправдують свої політичні спрямування.
Коротше кажучи, політична ідеологія - доктрина, що обґрунтовує зазіхання будь-якої групи на владу або її використання та передбачає ту або іншу стратегію політичних дій.
На відзнаку від науки, завданням якої є пошук істини, функції ідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістю населення.
Ідеологія і наука тісно взаємопов'язані і цей зв'язок визначається конкретно-історичними і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якої соціальної групи в суспільному розвиткові.
Відповідність інтересів соціальної спрямованості суспільного розвитку виявляється більшою або меншою мірою науковості ідеології, яку вона підтримує.
Коли ж ці інтереси постають в протиріччя з потребами подальшого розвитку суспільства - ідеологія, соціальні групи або спільності відходять від реальної дійсності, перетворюються в хибну свідомість і породжують соціальну міфологію.
Поняття "тип політичної свідомості" використовується для характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.
Така своєрідність закріплюється в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні до специфічної або постійної політичної поведінки.
Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей - аналіз їхньої реальної політичної поведінки.
Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами:
" за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна - що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна - спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична - що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська - спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична - відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);
" за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості - що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);
" за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;
" за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).
" в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).
Той або інший тип політичної свідомості в чистому вигляді зустрічається рідко.
В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.
3. Типи політичної культури.
Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми її типологізації. Без цього неможливо проаналізувати специфіку політичного життя в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і шарів населення.
Г.Алмонд і С.Верба виділили три "чистих" типи політичної культури: патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більш не виявляють власної ініціативи, щоб ці зміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічній солідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культура може відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і в розвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадян обмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання.
Другий тип - підданський, де присутня сильна орієнтація на політичні інститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державна влада уявляється, в основному, в плані спускання зверху норм, яких необхідно дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьми керує побоювання, покарання, або очiкування благ.
І третій тип - "партицiпаторна політична культура", або політична культура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичній участі і прояв на практиці такої активності.
Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів: провiнцiалiстсько-пiдданський, пiддансько-партицiпаторний, провiнцiалiстсько-партицiпаторний.
Перший змішаний тип характерний для переходу від провiнцiалiзму до централізованої влади, характеризується лояльністю до центрального уряду, відходом від орієнтації на місцеві центри влади. Другий тип сполучає в собі появу активної самоорiєнтацiї у значної частини населення і політичну пасивність у іншої. Третій тип характерний для країн ,що розвиваються на етапі переходу до буржуазної демократії. Основна задача полягає у збереженні спадкоємності в розвитку.
Для країн зі стабільним демократичним режимом характерний громадянський тип політичної культури, що є похідним від трьох перелічених основних типів культур. До найважливіших її ознак відносяться:прихильнiсть до демократичних цінностей, збалансованість політичних орієнтацій, помірний рівень політичної активності, раціоналізм в прийнятті політичних рішень, терпимість (що не розповсюджується однак на екстремальні ситуації і екстремістські сили). Стабільність демократичного політичного режиму спирається на наявність консенсусу відносно легітимності політичних інститутів, напрямку і сенсу політики. Визнання неминучості конфліктів, як результату різноманітності інтересів, поєднується з прихильністю до демократичних засобів їхнього розв'язування.
Залежність типу політичної культури від природних та штучних умов життя суспільства і її зворотній вплив на їх зміну.
Нерівномірність розвитку політичної культури, яка виражається у двох аспектах:
а) розквіт і занепад політичної культури не співпадає з епохами розквіту і занепаду в інших сферах суспільного життя, наприклад, в економіці;
б) самі види, елементи політичної культури розвиваються нерівномірно.
Сьогодні в занепаді, наприклад,
Loading...

 
 

Цікаве