WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття свободи в політичній філософії та філософії права й. Г. Фіхте - Реферат

Поняття свободи в політичній філософії та філософії права й. Г. Фіхте - Реферат

виправлення судження про Французьку революцію", на думку відомого німецького дослідника щодо творчості Й. Фіхте - М. Бура, можна вважати епіграфом до практичної філософії мислителя [3, с. 78].
У своїй практичній філософії Й. Фіхте намагається не обмежувати індивіда. Відносини між двома індивідами, між індивідом і сукупністю всіх індивідів, які творять державне об`єднання чи суспільство, регулюються виключно моральним законом. Й. Фіхте, услід за Кантом, як він сам зазначає, розрізняє "природне право" і "природний стан". Правовий закон, вважає мислитель, потребує, щоб людина, яка живе в суспільстві, серед інших людей, обмежувала свою свободу, не перешкоджаючи діяти всім іншим людям. Проте правовий закон при цьому не потребує, щоб людина жила в суспільстві певних людей: кожен може жити в тій державі чи в такому суспільстві, уякому бажає. Хоча проживаючи у певній державі, людина тим самим дає згоду дотримуватись законів цієї держави. Мислитель заперечував існування як природного, так і додержавного суспільного стану людей. Держава - лише допоміжний, тимчасовий інститут. Держава стане непотрібною, коли люди достатньо розвинуться морально, а метою діяльності уряду стане створення умов, за яких усякий уряд виявляється непотрібним.
Ці думки Й. Фіхте багато дослідників вважали утопічними, та мислитель і сам розумів, що впадає в утопію. Якщо порівнювати устрій багатьох європейських держав з його теорією, то переконаєшся, що правителі цих держав діють з "абсолютним примусом", ведуть "напівварварську політику" і там не побачиш навіть можливості застосування морального закону [3, с. 80].
Довівши до логічного кінця свою ідею, Й. Фіхте не міг обмежитись власними ліберальними поглядами на державу і змушений був від них відмовитись. Згодом на перший план у практичній філософії німецького дослідника висуваються соціальні імперативи й питання про реалізацію людської свободи починає трактуватись по-іншому. Ці зміни були результатом зацікавлення мислителя економічною політикою якобінського правління.
Трансформація "практичної філософії" Й. Фіхте в основному закінчується в серії робіт 1806 року, у яких намітилась і кінцева форма його теоретичної філософії: "Основні риси сучасної епохи", "Про сутність вченого". В історії людства видатний філософ виділяє п`ять епох. Першою є "епоха абсолютного панування розуму, проте не безпосередньо, а через панування інстинктів", що характеризується як "стан невинності людського розуму". Протягом другої епохи, зазначає Й. Фіхте, "розумний інстинкт перетворюється у зовнішній авторитет, що має форму вираження у створенні "позитивних систем світобачення", які вимагають безумовного підкорення..." Мова йде про церковну релігійність, зокрема християнську, до якої мислитель ставиться вороже. Третя - епоха звільнення від панування авторитету й панування розуму взагалі (мається на увазі Реформація звільнення свідомості від церковного авторитету й релігійне Просвітництво).
Реалізація людством свободи починається лише в період четвертої епохи, а завершиться - у період п`ятої. У час, коли "епоха розумної науки" перетвориться в "епоху розумного мистецтва", коли людство впевнено створить з себе точний відбиток розуму, наступить стан свободи. Усе ж таки осягнути повний ідеал розуму неможливо, і саме тому Й. Фіхте вважав, що історія не має кінця. Мета історії полягає в поверненні до вихідного стану на основі свободи.
Новий етап трансформації "практичної філософії" Фіхте втілений у творі "Замкнута комерційна держава". Власне цей соціальний проект Й. Фіхте адресував прусському правлінню. Основою такої держави є приватна власність, яку мислитель вважав необхідною одиницею вільної діяльності. Пропонував створити планову економіку, державну монополію зовнішньої торгівлі, сувору регламентацію виробничої діяльності та ін. Усе це ніяк не свідчить про те, що окреслений філософом соціально-економічний устрій є демократичним, а якраз навпаки - ще раз підкреслює парадоксальність учення Й. Фіхте.
Фіхте вважає, що його соціальні ідеї зможуть втілитись лише за умови "вічного миру". Війну він розглядав як суспільне явище, що знаходилось в опозиції до розуму. Причину війни своєї епохи він вбачав у політичній і соціальній структурі феодальної держави. Важливе місце в його суспільно-політичних поглядах займає ідея об`єднання німецької нації в єдину державу. Фіхте закликав до боротьби з окупантами, до формування німецького націоналізму. Прагнув до об'єднання Німеччини, яка стала б "національною державою", а мало це відбутися через запровадження соціальних реформ, відміну феодальних привілеїв, лібералізацію політичного життя. Місію зміни державного устрою він призначив народу, оскільки лише народ є верховним сувереном. На жаль, ця теорія Й. Фіхте не завжди використовувалась так, як була представлена, - часто далеко поза контекстом і без урахування історичних умов. Дослідники, звичайно, знаходять багато суперечностей у творчості мислителя. Зокрема, Б. Кухта зазначає, що висловлена в праці "Основні риси сучасної епохи" ідея про тенденцію до розширення кордонів держави суперечить закликам до вічного миру. Так само можна говорити й про те, що стосується демократичності поглядів Фіхте. Та все ж таки погляди німецького мислителя Й. Фіхте є демократичними. На цьому наголошує дослідник М. Бур: "Основою правових і етичних поглядів Фіхте є прагнення перетворення феодальної суспільної системи. Мислитель дійсно хотів бачити "істинне царство розуму, якого ще не знав світ ... без того, щоб більшість людей була рабами..., вільне, щоб мало за основу рівність всього того, що зветься людиною і належить їй" [3, с. 105].
Отже, якими б різними не були думки дослідників творчості Й. Фіхте, але всі вони сходились на тому, що видатний німецький філософ усе своє життя був послідовним у своїй системі і своїх учинках, а свобода була для нього найвищою цінністю.
Літеатура
1. Гайденко П. Парадоксы свободы в учении Й.Г.Фихте. М., 1990.
2. Кузнецов В. Немецкая классическая философия второй половины XVIII - начала XIX в. М., 1989.
3. Бур М. Фихте. М., 1965.
Гайденко П. Философия Фихте и современность. М., 1979.
Loading...

 
 

Цікаве