WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне рішення: співвідношення теоретичного та практичного аспектів аналізу - Реферат

Політичне рішення: співвідношення теоретичного та практичного аспектів аналізу - Реферат

особистісний вплив управлінців і, незважаючи на регламентуючу роль правил та процедур прийняття рішень, такий процес є непередбачуваним і непрогнозованим. У кінцевому результаті процес прийняття рішень представляє собою симбіоз раціональності й ірраціональності, раціонально організованої взаємодії структур та інститутів влади й значного суб'єктивізму управлінців.
Підготовка й прийняття політичного рішення репрезентує собою складний процес, який складається з ряду елементів, які в даному випадку краще назвати стадіями або етапами. Загалом у цілому в цьому процесі можна виділити чотири стадії: 1) постановка й виявлення соціальної проблеми, яка потребує свого вирішення; 2) формулювання можливих альтернатив вирішення проблеми; 3) обговорення, або порівняльний аналіз, можливих альтернативних рішень; прийняття рішення, тобто вибіроптимальної альтернативи як плану дій.
Однак слід забувати, що процес прийняття рішень має своїх суб'єктів, а самих суб'єктів можна розподілити на певні типи. Зробимо спробу коротко їх розглянути.
Було досить просто розкрити цю проблему, якщо б можна було стверджувати: суб'єктами, які приймають політичні рішення, є суб'єкти політичних дій. Однак така відповідь була б грубим спрощенням питання. Як не є тотожними поняття "суб'єкти політичних відносин" й "учасники політичних дій", так не співпадає з ними й поняття "суб'єкти політичних рішень". Можна бути активним учасником процесу прийняття рішень, але не брати участі в їхньому виконанні й навпаки.
Суб'єктами політичних рішень безпосередньо є індивіди, громадяни, члени громадських організацій або їх представники у виборних органах державної влади, політичних, професійних та інших громадських організаціях, у компетенцію яких відповідно до конституції входять вироблення й прийняття рішення.
Це загальне положення потребує певної конкретизації. На різних етапах процесу підготовки й прийняття політичних рішень можуть бути використані різноманітні соціальні суб'єкти. Так, на першому етапі виявлення проблеми, можуть заявити про свої інтереси широкі верстви, політичні партії в цілому та громадські організації за інтересами. На етапі формулювання й аналізу проблеми, яка не залишає байдужими найрізноманітніші верстви, на перший план виходять політичні партії, громадські організації, експерти, державна адміністрація.
На етапі прийняття політичного рішення в дію вступають представницькі органи держави, партійні й громадські об'єднання.
В окремих випадках сам акт прийняття рішень (залежно від значення проблеми) може здійснити більше або менш широке коло громадян (зібрання) чи більшість дорослого населення (референдуми, голосування).
Однак відповідь на запитання "хто готує та приймає політичні рішення?" не завжди може бути дана лише на основі положень конституції, у якій визначається компетенція різноманітних політичних інститутів. Повністю можливі ситуації, при яких політичні інститути, покликані приймати рішення, насправді є маріонетками, які виконують волю інших осіб. Вони лише надають законної форми підготованим та закулісно прийнятим політичним рішенням. Тому, щоб визначити, хто фактично при даному політичному режимі приймає рішення, необхідно ретельно вивчити взаємини між політичними елітами й формальними суб'єктами влади, виявити конкретних осіб або групи, які контролюють діяльність формальних політичних інститутів чи мають на них безпосередній вплив. Такі особи або групи й приймають реально політичні рішення.
Визнані авторитети в галузі управління (частково Ч. Лінблюм) вважають, що існує два основних методи прийняття рішень: раціонально-універсальний і метод послідовних обмежень (метод "гілок") [3, c. 43].
Перший з них передбачає раціональне вичленовування проблеми й вибору шляхів її вирішення, найбільш відповідних цілям, які висуваються. Це наче ідеальний план вирішення питання, результат "правильного мислення", що робить його найбільш поширеним серед представників опозиційних сил.
У той же час зрозуміло, що на практиці політики виходять не стільки з оптимального, скільки з можливого способу дій. "Здатність людини оперувати інформацією є значно меншою, ніж вимагається за цією моделлю... Цілком можливо, що кожен учасник управлінського процесу ... раціональний у своїй діяльності, одначе при зіткненні великої кількості учасників процесу раціональність їх колективної діяльності по виробленню рішень стає прозорою". Іншими словами, у практичній політиці уряд часто не слідує логічно прописаній схемі: постановка проблеми та її вирішення. А коли врахувати, що реальні проблеми, які вимагають політичного втручання, можуть виникати однаковою мірою і щезати достатньо несподівано, то слід визнати, що правлячі еліти нерідко змушені діяти ще задовго до того, як визначаться зі своїми цілями й перевагами.
Саме тому на практиці більше застосовується метод "гілок", який виходить з необхідності включення у звичайну управлінську діяльність так званих "інкрементальних поправок", які є необхідними для реалізації окремих цілей.
Припускаючи навіть суперечливі і часом взаємовиключні дії в межах загальної стратегії управління, правлячі еліти здатні тим не менше домагатися таким шляхом поступового нарощування загального успіху. З погляду стабільності режиму управління особливо важливим є те, що при таких методах управління уряд переважно уникає великих складностей і помилок. Слід зауважити, що йдучи цим шляхом, неможливо домогтися серйозних успіхів у політичному реформуванні суспільства.
Враховуючи плюси й мінуси того чи іншого методу прийняття рішень, ряд учених (зокрема А. Енцоні), наголошують на великій продуктивності так званого "змішано скануючого методу, який забезпечує, з їхньої точки зору, масштабний процес прийняття рішень, поєднуючи при цьому переваги обох вищезгаданих методів" [4, c. 296].
Іншими словами, цей метод передбачає широкий раціональний погляд на політичні проблеми суспільства й виокремлення їхніх найбільш загальних, типових властивостей, що дозволяє побачити глибинні, загально соціальні основи суперечностей і конфліктів, які зустрічаються. При цьому знання загальних типових властивостей
Loading...

 
 

Цікаве