WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Свобода як необхідна умова існування громади - Реферат

Свобода як необхідна умова існування громади - Реферат

підкоряються.
Наступний тип зв'язку, навколо якого ведуться дискусії, - це зв'язок між свободою та автономією. На думку багатьох учених, автономія є однією з первинних характеристик освіченої особистості. Бути автономним - це не що інше, як бути самоспрямовуючим і відповідальним, бути досить аналітичним, щоб пізнати й зрозуміти свої власні імпульси, мотиви та вплив свого власного минулого. Інші науковці приписують автономній особі вільну раціональну волю, здатну створити раціональне відчуття розширеного об'єктивного світу. Такі вартості, як незалежність, самодостатність та автентичність, асоціюються з автономією через непередбачення, що автономна особа повинна бути сприйнятливою до зовнішнього маніпулювання та примусів. Дійсно, вона може за допомогою підтримки спокійного й раціонального ставлення підняти себе над примусами, комплексами.
Відомо, що досягнення автономії характеризує найвищий стан у формах розвитку. Ці поняття досліджував Жан Піаже, а пізніше Лоренс Колберг. Піаже побачив автономію виникаючою з досвіду взаємності й взаємної уваги. Він писав, що життя (життєвий план) є "утвердженням автономії", а "життєвий план є перш за все шкалою вартостей, яка розміщує деякі ідеали над іншими і підпорядковуєвартості середнього ряду до мети, яка вважається постійною".
Для Колберга первинний інтерес полягав у моральному розвитку. Він вважав, що люди, котрі досягають досить високої когнітивної стадії розвитку, стають достатньо автономними, щоб керувати їхніми альтернативами, принципами справедливості й доброзичливості. "Те, що добробут і справедливість, - писав науковець, - є керівними принципами як для законодавства, так і індивідуальної моральної дії, вказує той факт, що принцип є завжди переконанням або правилом, для створення як правил або законів, так і принципу індивідуальної ситуаційної поведінки".
Якщо існує припущення, що автономія пов'язується з мисленням "вищого порядку" й здатністю концептуалізувати такі абстракції, як поява права особистості й справедливості, якщо дійсно такі принципи стають принципами індивідуальної поведінки, багато хто з дослідників дійде висновку, що автономні особи можуть вважатися вільними особами.
Джон Дьюї говорив про звичку прагнути громадського способу життя як про одну із рис індивідуума, "ізольованого природою, майже на стільки ж, скажімо, як тенденцією до об'єднання з іншими для того, щоб отримати захист проти чого-небудь, що загрожує своєму власному приватному ЕГО". Він вважав, суттєво розглядати проблему свободи всередині контексту культури, безсумнівно всередині контексту багаторазових трансакцій і зв'язків. Частина труднощів для вченого та його послідовників була пов'язана із прийняттям за основу "свободи волі", асоційованої із таємничими внутрішніми властивостями людини.
Ханна Арендт віднайшла деякі найглибші суперечності у відмінностях, проведених між "внутрішньою" свободою і чимось на зразок зовнішньої "несвободи" або причинності, описаної І. Кантом і його послідовниками. Пошук свободи всередині, на думку Х. Арендт, заперечує поняття практики й громадського простору. Для цієї мислительки свобода дорівнює просторові, який надавав вільне місце для людської дії і взаємодії. Учена вважала, що свобода була головною причиною встановлення особами політичних зв'язків; це стало "смислом політики" і протилежним "внутрішній свободі". Останню вона назвала внутрішнім простором, де люди можуть урятуватися від зовнішнього примусу й почувати себе вільними.
Усі ці напружені роздуми є вагомими доказами того, щоб представити у філософії та гуманітарних науках деяку трансформацію центральних вартостей, деяку перебудову громад на даному етапі. Повторно звертається увага на важливі аспекти "дружби", які в арістотелівському якісно-моральному значенні є відносинами між тими, хто бажає друзям добра заради самих друзів (байдуже, наскільки відмінним це "добро" може бути від того, що вибирає й переслідує компаньйон) [4, с. 221]. До певної міри, це метод підтвердження q поваги свободи іншого вибирати між можливостями, оскільки він передбачає бажання заохотити здійснення цього вибору, njve що інший є другом.
Також говорять про "солідарність". Дане поняття розглядається, як сенс, який людина надає своєму існуванню, опинившись у ширшому оточенні. Існує два методи досягнення цього. Перший - "за допомогою розповідей, історій власного вкладу до громади". Другий - "за допомогою опису себе як такого, що перебуває в безпосередньому відношенні до нелюдської реальності". У першому випадку Річард Горті розглядає приклад бажання солідарності, у другому - приклад бажання об'єктивності. "Поки особа прагне солідарності, він чи вона не запитують про відношення між практиками вибраної громади і чимось зовнішнім для громадян". Горті асоціює поняття солідарності з прагматизмом, особливо, коли робиться припущення, що єдиною основою для почуття громади є "розділені надія і довіра, які створюються таким обміном". Це усуває не тільки об'єктивізм, але й абсолютизм; це повертає нас до ідей співвіднесеності, спілкування й відкриття, які забезпечують контекст, у якому (відповідно протилежній точці зору, яка розглядається) не повинна переслідуватися свобода.
"Саме через проникнення людей в пам'ять та історію, через їхнє початкове почуття громади, свобода в освітньому процесі не може бути зрозуміла чи то як автономне досягнення, чи то як один з принципів, що лежать в основі нашого морального життя, уособлених у формах раціональних пристрастей", - твердить Р. С. Пітерс.
Якщо ситуації є видимі, то вони можуть заохотити індивідів до інтерпретації. Лише тоді, коли уповноважені інтерпретувати ситуації переживають їх разом, вони стають спроможними до опосередкування зв'язку між об'єктивними світом та їхньою власною свідомістю, здатними розмістити себе так, щоб могла з'явитися свобода.
Виходячи з того, що особливості пов'язані з тим, що їх оточує, саме через те, що індивіди знову й знову формують відношення зі світом, для нас єдиним методом, щоб усвідомити цей факт, є призупинити виникаючу активність, щоб захистити її від впливу.
Наголошуємо на тому, що свобода має творчий науковий характер. Займатися пошуковою роботою означає взяти ініціативу, відмовитися від статистичності та одномірності простого життя. Так, коли оповідач говорить, що він був поглинений буденністю, його пошук стосується, очевидно, такого іншого
Loading...

 
 

Цікаве