WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Українські політичні партії та організації на Україні кінця ХІХ – початок ХХ століття - Реферат

Українські політичні партії та організації на Україні кінця ХІХ – початок ХХ століття - Реферат

регіонів і національностей та забезпечення вільного розвитку української культури.
Він принципово та послідовно виступав проти будь-якої тиранії та диктатури, будь вона монархічно-бюрократичного або революційного походження. Вони обидві засновані на унітарно-демократичних структурах влади та несумісні із правами людини та свободою народу. Драгоманов рішуче засуджував ідеї українського націоналізму, державного сепаратизму. Він вважав, що політична і національна автономія можлива і без національно-державного відокремлення від Росії.
Друга спроба переносу ліберальних ідей на український грунт мала переважно космополітичне забарвлення і виявилася в діяльності представників російської ліберальної течії в Україні кінця ХІХ - поч. ХХ ст. В цей час поширенню ліберальних ідей в нашій країні сприяли окрім М.Драгоманова, Б.Кістяківський (1863 - 1920 рр.), М.Туган-Барановський (1871 - 1919 рр.), М.Ковалевський (1871 - 1916 рр.) та ін.
Головні ідеї українського ліберелізму
Серед головних ідей українського лібералізму можна назвати такі:
" існування демократичної держави можливе лише за умови політичної свободи;
" головною цінністю у суспільстві є людина незалежно від статусу;
" в системі політико-економічних категорій центральною є приватна власність;
" визнання верховенства права в суспільному житті;
" пріоритет загальнолюдських цінностей над соціально-класовими чи національними;
" децентралізація держави та місцеве самоврядування; популяризація етичних засад політичної діяльності.
Політичним ідеалом революціонерів-демократів була демократична українська держава, але цей ідеал, на їх думку, неможливий без перемоги соціалізму в інших країнах, перш за все, в Росії. Тому національне та соціальне визволення українського народу вони пов'язували з революцією яка призведе до суспільства без експлуатації і суспільної нерівності усіх народів Росії.
М.Грушевський як політичний діяч
Основні ідеї української політичної думки набули розвитку у творчості
видатного вченого, енциклопедиста, історика М.С.Грушевського (1866 - 1934 рр.).
Його політичні ідеї базуються на двох принципових моментах: представницькій системі правління та широкій децентралізації держави на грунті національної та регіональної автономії.
Політичні погляди Грушевського були продовженням демократичних традицій політичної думки України ХІХ ст. Він вважав, що створення держави повинно бути справою самого народу. Держава має захищати інтереси мас, забезпечувати їм свободу, рівноправність, справедливість. Державний устрій має бути принципово новим, без абсолютизму і централізму влади. Майбутнє українського народу та його держави Грушевський бачить як його національне визволення, створення власного демократичного автономного державного самоврядування та об'єднання з такою ж демократичною Росією, якою вона теж має стати внаслідок соціальних перетворень.
Оригінальністю відзначаються і наукові розробки, що нарівні з М.Грушевським здійснювали у 1918 - 1939 роках Р.Лащенко (1878 - 1929 рр.) та С.Шелухін (1864 - 1939 рр.). У своїх працях вони обгрунтовували можливість і доцільність федеративного або конфедеративного об'єднання з тими країнами, з якими Україна завжди підтримувала історичні зв'язки, зокрема, з Росією (Лащенко) та Чехією, Словенією, Сербією, Хорватією (С.Шелухін).
Стрижневими засадами у світоглядній платформі вчених-народників були: народоправство; егалітаризм та ідея безкласової української нації; розуміння народу як територіальної, а не етнічної одиниці; пріоритет прав народу перед правами держави.
У 30 - 50-х рр. соціалістичні ідеї немарксистського характеру в еміграції намагалися розвивати В.Винниченко (1880 - 1951 рр.) та І. Багряний (1906 - 1963 рр.). В.Винниченко у своїй головній праці "Конкордизм" спробував обгрунтувати новий суспільний лад, який має поєднувати кращі здобутки комуністичної та капіталістичної систем. Це був перший український варіант доктрини конвергенції двох протилежних систем, яка була висунута на Заході тільки у 50 - 60-х р. І.Багряний вважав, що треба відмовитися від тоталітаризму у всіх його виглядах та переорієнтувати свою діяльність на засвоєння та поширення демократичних ідей.
Марксизм
В кінці XІX ст. в Росії та на Україні з'являється марксистський напрямок політичної думки, який був представлений творами Г.В.Плєханова (1856 - 1918 рр.), В.І. Леніна (1870 - 1924 рр.), П.Б. Струве (1870 - 1944 рр.), М.А.Бердяєва (1874 - 1948 рр.) та ін.
Головне місце у працях, які відносяться до цього часу, займає критика ідей ліберального народництва, особливо, положення про самобутній шлях Росії до соціалізму. Вони доводили, що країна ступила на шлях капіталістичного розвитку.
Російський марксизм з самого початкуне був цільною та послідовною ідейно-політичною течією. Дуже скоро його представники розподілились на різні політичні групи. Наприклад В.І.Ленін став на чолі більшовицької партії, Г.В.Плєханов став ідейним лідером меншовиків, П.Б.Струве та М.А.Бердяєв перейшли на ліберально-демократичні позиції та ін.
Не була послідовно марксистською і така ідеологічна течія як ленінізм. "Руський марксизм" у формі ленінізму у значній мірі розвивався та діяв у рамках народницьких культурно-філософічних та етичних традицій та принципів. Ленінізм, як і народництво виходить з ідей самобутнього шляху Росії до соціалізму, а у політичних діях він орієнтувався на повстання, загарбання влади, диктатуру. Найбільш точно змістовний зв'язок ленінізму з народництвом висловив М.А.Бердяєв. Він вказував, що у доктрині Леніна "відбулося непомітне з'єднання традицій старої руської революційності, яка не бажала допустити капіталістичної стадії у розвитку Росії", що Ленін створив еволюцію "в ім'я Маркса, але не за Марксом" (Бердяєв М.А. Истоки и смысл русского комунизма. М., 1990 г.).
На початку XX ст. перед нашою країною відкрилась перспектива переходу до правових, демократичних форм політичного життя, але цей шанс реалізувати не вдалося. Демократичним нормам не бажав слідувати уряд. Не були зацікавлені у їх становленні і революціонери. Народ спочатку мовчав, а потім став діяти по-своєму, в результаті чого країна була втягнена у громадянську війну.
Друга половина ХХ ст. і далі визначається існуванням однієї політичної сили - комуністичної партії, яка не впускала на політичну арену СРСР жодної іншої політичної партії.
Висновок
Отже, ми можемо зробити висновок, що період становлення перших справжніх украінських політичних партій був дуже складним і багатогранним. Більшість з учасників цих партій прагнула до здобуття українським народом національних прав та політичної свободи. Головною проблемою в таких організаціях, на мій погляд, була розмежованість поглядів учасників партій та неіснування чітко сформульованої програми.Члени партій не могли визначити одного головного аспекту, "цілі", якої ім слід було придержуватись.Це призвело до утворення окремих фракцій або взагалі - партій.
Але, навіть ті партії,що зберегли себе у первісному вигляді, не змогли довго втілювати у реальність свої ідеї, адже з початком громадянської війни вони втратили будь-який сенс. А трохи пізніше, з утворенням СРСР, у країні, на дуже довгий темін, з'явилася лише одна, комуністична, правляча сила.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М., "Логос", 1997.
2. Зеркин Д.П. Основи политологии. - Р-на/Д, "Феникс" 1996.
3. Политология. Учебник. / Под ред. М.Н.Марченко, - М., Изд-во МУ, 1997.
4. Мальцев В.А. Основы политологии. М., ИТРК РСПП,1997.
5. Політологія. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр "Академия", 1998.
6. Мельник В.А. Политология. - Мин., Вышейшая школа, 1996.
7. Енциклопедичний політологічний словник. - К., Вища школа, 1997.
8. Макарічев А.С. Постмодернизм и западная политическая наука. // Социально-политический журнал, 1996, №3.
9. Фавр П. Политическая наука во Франции. // Полис, 1996, №6.
Loading...

 
 

Цікаве