WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Історичний розвиток соціально-політичної думки - Контрольна робота

Історичний розвиток соціально-політичної думки - Контрольна робота

історика Полібія викладені у багатотомній праці "Всесвітня історія". Він вважав, що історія виникнення держави та зміна її форм відбувається по кругообігу й проходить шість основних стадій: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Найкращою формою правління є поєднання царської влади, аристократії, демократії. Така змішана форма забезпечує стабільність у державі.
Римське право і політика. Усю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи:
- царський (754 - 510 рр. до н. е.);
- республіканський (509 - 28 рр. до н. е.);
- імператорський (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.).
Єдина римська імперія у 395 р. н. е. була остаточно розділена на Західну зі столицею у Римі та Східну із столицею у Константинополі.Східна Римська (Візантійська) імперія проіснувала до 1453 р.
Давньоримська політична наука розвивалася під впливом давньогрецьких концепцій, вчень Сократа, Арістотеля, стоїків, Полібія та ін.
Відомий римський державний діяч, оратор, мислитель , Марк Тулій Ціцерон увійшов в історію політичної думки працями "Про державу", "Про закон", "Про обов'язки". Державу Ціцерон визначав як справу, надбання усього народу. Він наголошував, що "народ - не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом якимось чином, а об'єднання людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів". Тобто, держава є узгодженим правовим спілкуванням громадян. Головною причиною походження держави є вроджена потреба людей жити разом та необхідність охорони власності.
У залежності від кількості суб'єктів влади в державі, Ціцерон ділив держави на монархії (царську владу), аристократії (владу оптиматів), демократії (народну владу), причому вказував, що у природі існує кругообіг цих форм. Ідеалом Ціцерон вважав змішану форму, яка мала б елементи трьох названих форм держави; вона привела б до загальної рівності та міцності держави.
Ціцеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. Він сформулював принцип необхідності дотримання зобов'язань за міжнародними договорами. Війну Ціцерон характеризує як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів. Усі війни він поділяв на справедливі (насамперед, оборонні) та несправедливі.
Одним із найвідоміших представників римського стоїцизму був Луцій Анней Сенека. Він відстоював ідею духовної свободи усіх людей незалежно від їх місця у суспільстві. Не заперечуючи проти рабства як суспільно-політичного інституту, Сенека, проте, відстоював людську гідність рабів і закликав до гуманного ставлення до цієї соціальної групи. Він був схильний до проповіді космополітизму, індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.
Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя. Епоха Середньовіччя припадає на V - XVI ст. ст. На протязі цього значного періоду політичні погляди активно розвивалися та зміцнювалися. Ця еволюція включає у себе три великі етапи:
1) ранньофеодальний (кінець V - середина XI ст. ст.). На цьому етапі держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, але потім розпадаються на окремі політичні утворення;
2) етап розвитку феодального ладу (середина XI - кінець XV ст. ст.). Для нього характерні централізовані станово-представницькі монархії;
3) етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст. ст.). Державність характеризується переважно абсолютними монархіями.
Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступали Тома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської - М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте.
Філософ і теолог Тома Аквінський запозичив у Арістотеля ідею про людину, як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, й благо держави є важливіше за благо її громадян. Держава є необхідною, на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, бо всі види влади на землі є від Бога. Головним завданням державної влади є сприяння державному благу, збереженню миру і справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу несправедливого та жорстокого монарха, якщо він посягає на права церкви. Найкращою формою правління Тома Аквінський вважав монархію, зокрема такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителів залежить від закону та не виходить за його рамки.
Італійський мислитель, політичний діяч Марсилій Падуанський сформулював свою доктрину у праці "Захисник миру" (1324). Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо це суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської. Відповідальність за всі біди та нещастя у світі Марсилій Падуанський покладає на церкву; усі негаразди припиняться, якщо церковники займатимуться виключно сферою духовного життя людей. Церква повинна бути відділена від держави та підпорядкована світській політичній владі.
Марсилій Падуанський відстоював тезу, що джерелом будь-якої влади (як світської, так і духовної) є народ. Народ є носієм суверенітету та верховним законодавцем. Але на род, у розумінні Марсилія Падуанського - це не усе населення, а лише його найдостойніша частина. Усе суспільство мислитель ділив на вищу категорію (військові, священики, чиновники), яка дбає про загальне благо, та нижчу категорію (торговці, землероби, ремісники), яка дбає лише про свої приватні інтереси. Марсилій Падуанський одним із перших почав проводити чітке розмежування законодавчої та виконавчої влади. На його думку, законодавча влада визначає компетенцію й організацію виконавчої влади. Мислитель виступав за виборність монарха та державних посадових осіб.
Держава для М. Падуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла із сім'ї, як найпростішого елементу людської асоціації. З появою держави М. Падуанський пов'язує появу політичної влади. Держава, на його думку, є досконалою, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить трактування миру, як засобу для досягнення "громадянського щастя". Досягається мир тоді, коли кожен у державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, а усі органи держави функціонують узгоджено. М.
Loading...

 
 

Цікаве