WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична концепція Фрідріха Ніцше - Курсова робота

Політична концепція Фрідріха Ніцше - Курсова робота

їду. В наш час немає війни хоробрих. Зараз це справа підступних, які ходять потім в медалях. Хоробрі ж залишаються на дулах кулеметів закриваючи тілом своїх товаришів. Хоробрими всіяна вся Європа а правлять недостойні.
Тут автор не намагається оцінювати морально етичні якості Ніцше. Він просто хоче показати, що навіть генії, ховаючись за свою велич, роблять помилки.
Тим не менше, Ніцше змальовував війну, як реально-політичне явище. Війна як і держава повинні бути на службі в аристократичної культури а не навпаки. "Проти війни можна сказати: війна робить переможця дурним, а переможеного злим. На користь війни можна сказати: в обох цих діях вона доводить до варварства людей і тим самим робить їх більш природними; для культури вона є порою зимової сплячки, чоловік виходить з неї більш сильним для добра і зла." [цит. за 2]
3.4 Погляд на соціум.
Вище вже розглядалася аристократія і (здебільшого) її бажання влади. Зараз же потрібно глянути на просту людину, на суспільство в цілому. З вище написаного помітно, що Ніцше зневажливо ставився до звичайної людини. Презирством до неї просякнуті його книги. "Так казав Заратустра" - вінець його ненависті до рабів, натовпу, зневажених. Та в своїй зневазі Ніцше звеличував людину, вважав її посередником між мавпою і більш досконалою істотою.
"велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона перехід і загибель." [1, ст. 13]
Ніцше заперечує прогрес, соціальний ідеал, що, на його думку, є вигадками людства. Світ недосяжний і непізнаванний. Історія залишилася позаду, усе найбільш істотне вже відбулося. Найвищі злети у своєму розвитку людство пережило в культурі рабовласницької Греції і римської історії, які й слід сприймати як зразки панування й повноти життя. Далі від цього історія не пішла.
Ілюзія прогресу в природ й суспільств спирається на ілюзію світової мети. Якби світ мав якусь мету, то її б уже досягли. Світ споконвіку змінюється і неспроможний заклякнути в якомусь стані. У ньому немає нічого вічного, крім самої вічності, крім нескінченного тяжіння до неспокою, вічного кругообігу життя. Повторюваність комбінацій у світовому процесі стає неминучою. Вічний рух по колу позбавлений будь-якого змісту.
Вічне, що постійно повторюється, є засобом філософського обґрунтування панування олігархії над народами, вільного від усіляких моральних зобов'язань. Майбутнє є поверненням до минулого. "Народні маси" для Ніцше - усього лише "погані копії" великих людей.
Ніцше протиставляв аристократію нижчим верствам населення, як боротьбу двох воль до влади. Також він зазначав, що світ маленький і підпорядкований суворій бездушній закономірності. З цього випливає, що для більшості людей не залишається нічого іншого, як прагнути досягнення матеріальних благ, використовуючи "позитивні" знання про причинно-наслідкові зв'язки. Якщо ж світ є цілком непізнаваним, тоді з нього не можна витягти ніякого змісту.
Тому в Ніцше (його двоїстість уже стає звичною),з одного боку, зміст, буття зводиться до задоволення елементарних життєвих потреб, а з іншого буття взагалі позбавлене будь-якого змісту.
Ніцше бачив світ як уособлення жорсткого матеріального порядку.
В умовах такого порядку (на відміну від порядку "світової справедливості" у давніх) як би "правильно "не поводилася людина, як би не забезпечувала себе гарантіями від невдачі, вона (невдача) постійно нависає над нею. Нехай навіть людство буде об'єднане і його зусилля в єдиному пориві спрямовуватимуться на послідовне завоювання Всесвіту, ніщо не може позбавити людину страху в будь-який момент втратити все. Цей страх корениться в тих самих умовах, що змушують людину прагнути підкорення світу. Тисячорукий володар Космосу, озброєний усією міццю досягнень людства, залишається обмеженим у своїх можливостях, бо перебуває у непозбутньому страху людиною, іграшкою стихій, непомітною ланкою в нескінченному ланцюзі невблаганної причинності. Ніщо не може гарантувати людині уникнення невдач, поки вона залишається людиною. Тому неможливо розраховувати на успіх справи, доки вона перебуває в людських руках Отже, щоб отримати, нарешті, реальну гарантію здійснення своїх прагнень, людина має стати основою життя іншої істоти, яка буде принципово вищою порівняно зі своїм творцем - надлюдиною.
Ніцшеанське виправдання життя людини є єдине виправдання, можливе одночасно з погляду двох різних пояснень світобудови. Проте людина, чиє життя засноване на виправданні, не може поєднати у своїй особі обидва пояснення без збитку для її цілісності. Можливо, у цьому варто шукати корені роздвоєння особистості, що мало місце у Ніцше в кінці його життя.
3.4 Погляди на право.
Неможливо було б розгорнути політичну концепцію світосприйняття у Ніцше не визначившись з поняттям права у його теорії. Логічним постає той факт, що і право у філософа буде ніби збоченим, ірраціональним. В цілому в Ніцше право - це право сильного. Іншого не дано. Лише сильна людина може створювати закони, яким підкоряться усі інші (окрім знову ж таки сильного). Тобто філософом розвивається аристократична концепція права.
Право для Ніцше, це щось другорядне, похідне від волі до влади, її рефлекс. З цих позицій він атакує різні версії історично прогресивної інтерпретації природно-правової доктрини, відкидаючи ідеї свободи і рівності в людських відносинах, обґрунтовує правомірність привілей, переваг і нерівностей.
Нерівність прав Ніцше розглядав як умову того, що права взагалі існують. Право є перевага. А переваги завжди у еліти. Не надто важливо які вони: соціальні, юридичні, фінансові. Право оспорюється тільки силою, і нею ж установлюються нові права.
"Неправота - казав він - ніколи не заключається в нерівних правах, вона заключається в посяганні на рівні права." Справедливість, за Ніцше, складається з того, що люди не рівні, і правова несправедливість, таким чином, виходить з принципу нерівності правових посягань різних суб'єктів - в залежності від того, відносяться вони до сильних, чи представляють собою частину натовпу. Людина сама по собі, вирвана з суспільства, не має ні прав, ні гідності, ні обов'язків.
Право, за Ніцше, результат війни і перемоги. Він солідарний з "правовим інстинктом" предків: "Переможець отримує переможеного з дружиною, дітьми. Усім майном. Сила дає перше право, і нема права, яке в своїй основі не було б конфіскацією, насиллям узурпацією.
Ніцше повністю відкидав решта трактувань походження права та намагався подати свої погляди з точки зору війни та переможця.
З такого розуміння права логічно вникає право агресії. Тобто Ніцше таким чином узаконює війну. З цього випливає, що він не тільки її оспівує а й доказує, що людина має право убивати, палити села, ґвалтувати жінок, катувати ворогів. Тоді переможець, як вище зазначалось, стає варваром. Він з "аристократа духу" перетворюється на того, кого він зневажає - покидька, мерзотника. Про яку ж культуру можнатоді говорити? Вбивця не створює культуру. Її створюють
Loading...

 
 

Цікаве