WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична концепція Фрідріха Ніцше - Курсова робота

Політична концепція Фрідріха Ніцше - Курсова робота

жив несповна розуму 11 років - спочатку в матері, а після смерті матері - у сестри. Пізніше сестра неодноразово вдавалася до спекуляції на його творах, перевидаючи їх на догоду Гітлерові й заробляючи на цьому гроші.
Ніцше вважав, що "народжений посмертно"; насолода від жадоби пізнання підносила його на такі висоти, де він був вищим від мук і страждань. Був переконаний, що культуру, як і його самого, знищує якась недуга.
Захоплювався діяльністю "залізного Бісмарка"; був ідеологом, який оголосив себе "прихильником сп'янілої влади білявої бестії"; захоплювався "аристократичним радикалізмом", із презирством ставився до юрби.
Його погляди зазнали еволюції: від романтичної естетизації минулого - через "переоцінку цінностей" - критику "європейського нігілізму" - до волюнтаризму.
Зазнаючи постійно якоїсь внутрішньої тривоги й незадоволеності, вимучений хворобою, він переїжджав з місця на місце, із країни в країну, жив у готелях і пансіонатах, усе більше ставав безпритульним і самотнім.
Наприкінці 80-х років потрапив до психіатричної лікарні, де й помер у 1900 році від психічної хвороби. Ніцше за його ж словами "пішов у потойбічність" не закінчивши деякі свої твори. Загострення хвороби перекреслило всі його плани. Словами Заратустри філософ сказав, що з життя треба йти вчасно. Та чи вчасно він пішов? Очевидно ні.
Ніцше оголосили душевнохворим, а його філософію - плодом патологічної психіки. Та хто може судити про безумство генія, напевно тільки не вороги, та заздрісники. Оцінка його діянь повинна бути неупередженою. Та й зрештою хіба сучасникам філософа оцінювати його поведінку? Це прерогатива Хроноса, Часу, наступних поколінь. Їм вирішувати що зберегти а що забути. Одного разу Ніцше відповів своїм ворогам: "я зневажаю вашу зневагу". Чи можна було відповісти краще?..
Розділ 2. Три періоди творчості.
Ніцше утверджувався, як філософ під впливом Шопенгауера. Ввібравши основні ідеї останнього він їх збагатив власним розумінням природи і світу. Ніцше додав до них здорову долю волюнтаризму. Згодом у Ніцше все більше вимальовується власна філософська доктрина, міняється політична концепція світосприйняття. Його філософія втрачає зв'язок з Шопенгауром і починає вибудовуватися на ірраціоналізмі волюнтаризмі - двох нарізних каменях ніцшеанства. Ці основні позиції його філософії значно накладали відбиток на його ж бачення влади і держави. Та про це згодом.
Слід зазначити, що не тільки Шопенгауер мав вплив на Ніцше. До цього списку можна віднести Л. Лестова, Б Шоу, Г. Гнессе, Ж. П. Сартра, Ібенса, А. Швейцера, С. Цвейга, А. Камю. Інтересний той факт, що сам Камю називав Ніцше основоположником європейського нігілізму. Хоча важливо сказати, що Ніцше це заперечував. Тим не менше його критика людини і суспільства була нещадна. Він не стільки відкидав якесь світобачення, як ніби насміхаючись хотів сказати: попробуйте, побачимо що з цього вийде
Глибоко вплинула на Фрідріха Ніцше музика Ріхарда Вагнера. Філософ був просто зачарований нею і відповідно самим Вагнером. Проте це не заважає йому згодом написати книгу "Несвоєчасні міркування", де він піддає критиці останнього.
Також нищівної критики зазнавав Гегель. Він був чи не основним ворогом Ніцше в питаннях філософії. Два мислителі одного часу пропагували зовсім полярні бачення світу, які ні за яких обставинах не поєднувалися.
Отже під дією тих чи інших філософів а також на противагу тим чи іншим філософам Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди:
2.1 Перший період (1872 - 1876).
1 період (1872 - 1876) - написано перші роботи: "Походження трагедії з духу музики" (1872); "Філософія в трагічну епоху Греції" (1873); "Про істину й неправду в позаморальному розумінні" (1873); "Наука й мудрість у боротьбі" (1875); "Несвоєчасні міркування" (1873-1876).
Уже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. Усвідомлення трагічності буття змушує людину піднестися над цією трагічністю буття. "Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу". Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості.
Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії.
Свій перший твір він присвятив аналізу культури античної Греції, зокрема розгляду античної трагедії; він розвиває ідею типології культури, означену Шіллером, Шеллінгом, іншими німецькими романтиками. Предметом його поклоніння в перший період було мистецтво. Порівнює два начала:
o діонісійське - життєве, буйне, трагічне;
o аполлонівське - споглядальне, однобічно інтелектуальне. Філософ усвідомлює рівновагу двох начал буйного й спокійного. Уже тут містяться зачатки вчення про "буття" як стихійне зіткнення, розвинутого пізніше у вченні про прагнення до сили", яке властиве всьому живому, що прагне до свого самоствердження.
2.2 Другий період (1878 - 1882).
II період (1878 - 1882) - розробляє проблеми людського пізнання, виявляє зацікавленість позитивізмом і природознавством.
Роботи цього періоду: "Людське, занадто людське" (1878 -1880) - автор вдається до різкої критики моралі тогочасного суспільства; "Ранкова зоря" (1881); "Весела наука" (1882) - розвиває концепцію "переоцінки цінностей".
Основна проблема цього періоду - накопичення душевних переживань, завдяки яким у душу ллється "вогненне життя". Це життя лише на мить могло піднятися над цією душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як ланцюг афоризмів.
2.3 Третій період (1883 - 1898).
ІІІ період (1883 -1898).
Основні роботи: "По той бік добра й зла" (1883 - 1886); "Генеалогія моралі" (1887); "Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого" (1883 - 1885); "Антихристиянин" (1888); "Сутінки кумирів".
У його творчості поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: "життя", "воля до влади", що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.
У цей період вводиться у вжиток поняття "надлюдина" як зміст землі. "Хай буде надлюдина смислом землі!" "Надлюдина - це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина - це блискавка, це божевілля!"
"Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст".
У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його "людиною, щовмерла для науки". У Ніцше немає ні
Loading...

 
 

Цікаве