WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Динаміка націоналістичних ідей в партійних та громадських організаціях після ІІ світової війни до 2002 року - Реферат

Динаміка націоналістичних ідей в партійних та громадських організаціях після ІІ світової війни до 2002 року - Реферат

етнографічний принцип буде реалізовуватися після ліквідації російської імперії, коли суверенні уряди окремих народів будуть у мирних взаєминах узгіднювати між собою державні кордони. [4]
Антибільшовицький блок підтримали польська організація Народна Сила Збройна, словацька "Білі партизани", литовська "За волю Литви" та інші.
У вересні 1947 року відбулася конференція ЗЧ ОУН, на якій вповні схвалено концепцію АБН,як головну засаду міжнародної діяльності ОУН. У1948 році проходить Другие Конгрес АБН, де головою обираєтья Ярослав Стецько. До АБН приєдналися націоналісти Румунії, Словакії, Хорватії, Сербії, Литви, Естонії, Латвії. Під час другого конгресу висувається нова концепція згідно якої народи АБН творять третю силу між Заходом та російським комунізмом. До 1949 року АБН вже складався з представників визвільних рухів 23 народів.
Згодом, АБН та ОУН розгорнули пропагандистську діяльність в світі. Видано памфлети, брошури, видається журнал "АБН-кореспонденція" за редакціює Слави Стецько. Були організовані демонстрації, зокрема в Мюнхені в 1949 році, в якій взяли участь понад 10 тіс. осіб. Також біло зорганізовано Фронт молоді АБН.
В 1950 українські націоналісти спільно з АБН стали ініціаторами проведення в Едінбурзі (Велика Британія) політичної конференції після якої в світ вийшли наукові праці про поневолення Росією народів.
В 1950 році Степан Бандера пише статтю "Фронт поневолених народів" де пише: "Без національно-державного визволення України не може постати сувереність естонії, Литви, латвії, Білорусі, націй і держав Кавказу, Азенрбайджану, Грузії, Вірменії, Козацька Держава і інші… Україна творить стрижень системи організації фронту поневолених Москвою народів" [5].
Після 1950 року товариства прихільників АБН створюються в Великій Британії, Бельгії, Франції, Канаді, США, Австралії і в державах піденної Америки.
В 1951 році відбувається Третя конференція ЗЧ ОУН, яка схвалює діяльність української делегації в АБН.
В свою чергу прихильники імепрського панування Москви (без комуністичної ідеології) спровокували в 1952 році створення Координаційного центру антибільшовицької боротьби (КЦ АБ). АБН розпочала інформаційну боротьбу проти КЦАБ. Бандера пише статтю "З москалями нема спільної мови", де твердить що не можна звести в один фронт національно-визвольні рухи з російськими антикомуністичними імперіалістами. [4]
В березні 1954 року в Мюнхені пройшов третій конгрес АБН, де вибрано знову Стецька головою та прийнято "Маніфест Свободи" та статут АБН. До центральних органів увійшли представники 15 національних рухів різних народів світу. В тому ж році активісти АБН пікетували ООН. Після третього конгресу АБН активізувалося та поширює свої зв'язки з націоналістиними діячами різних країн. Стецько відвідує Китай, Іспанію. Також його запрошено з візитом до Антибільшовицької Ліги народів Азії (АЛНА) таким чином вплив ОУН, за думкою українського історика Анатолія Бедрія, розповсюджується на Азію. [4] Тоді ж Стецько пропонує створити світовий фронт проти комунізму і російського імперіалізму.
В 1955 році ЗЧ ОУН проводить наступну конференцію на якій визначає необхідним розколоти СРСР та побудувати на його місці новий лад на національно-державному принципі.
В 1956 році в Польщі починається активний рух проти комуністичного режиму. АБН стає учасником подій, а вояки ОУН допомагають полякам провести антибільшовицькі дії в державі. Того ж року Москва придушила повстання.
В 1960 році прем'єр-міністр Канади Джан Діфенбейкер виступає на засіданні ООН з засудом російської колонізаторської політики. Під час його виступу бів присутній і секретар ЦК КПРС Нікіта Хрущов. Серед інших прихильників АБН та ОУН в світі стають: міністр Данії Олє Крафта, шведський професор та міністр культури Біргена Нермана, італійський міністр Маттео Льомбардо, турецький сенатор Феті Теветоглю.
ОУН та АБН створюють Європейську Раду Свободи до якої входять державні діячі європейських парламентів.
Вже в 1967 році засновано Світову Антикомуністичну Лігу (САЛ). В установчій конференції взяли участь 72 представникі різних національних рухів народів світу та 14 міжнародних політичних організації. З огляду на попередній шлях, САл - це певний тріумф української націоналістичної дипломатії.
В 1968 році ОУН проголошує клич: "Київ проти Москви!". У подальших роках ОУН постійно була активноа на міжнародній арені, ьеручі участь в конференціях, нарадах, мітингах, демонстраціях разом з АБН.
В 1974 році відбувається 5 Великий Збір ОУН, що проголосив завершену концепцію української міжнародної політики. "Україна - це революційна проблема світу. Тому визвольна боротьба України має світове історичне значення", - говорится в концепції та стратегії ОУН [4].
В 1979 році ОУН створила Громадський комітет українсько-жидівської співпраці в Ізраїлі.
В 1981 році ОУН проводить 6 Великі Збори, де обговорювали моменти розвалу СРСР, а також критикували уряд КПРС. Саме тоді в УРСР почалась підпільна дискусія про відривання республіки від СРСР.
В 1986 році радянська еліта в СРСР почала проводити реформи, які очолив Михайло Горбачов. Наслідком реформ став розпад комуністичної імперії і отримання Україною незалежності.
На початку 1989 року в Україні поширюється брошюра Л. Лук'яненка "Що далі?" в якій він закликає : "Необхідно боротися за свободу, а не чекати, коли чужа Україні адміністрація піднесе свободу народові на вишиваному рушничкові… Ніхто добровільно владу не віддає". Він відмічає "величезну потенційну силу, яка становить прагнення поневолених народів до незалежності". Лук'яненко переконаний, що є лише альтернативи: або демократія і тоді развал СРСР або збереження імперії і тоді нема демократії. [Вісник/ 1990 осінь, А. Бедрій "Незалежна політична публіцистика в Україні, 1989", с. 153-154]
Трансформаційні процеси в українському націоналістичному таборі за умов незалежної України
Початок 90-х рр. кінцево визначив подальший курс України як незалежної країни від СРСР та Москви.
Датою приходу українського націоналізму до влади можна вважати вибори до Верховної Ради УРСР в березні 1990 року в результаті яких від областей західної України були обрані депутати-націоналісти. Точкою переходу вважають дату прийняття Декларації про державний суверенітет 2 липня 1990 року.
Подальший розвиток української республіки мав багато варіантів. Так, 27-28 січня 1990 року в Юрмалі (Латвія) пройшла міжнародна конференція "Проблеми державної незалежності України і шляхи її досягення". На конференції зазначили, що в Україні на той момент існували дві основних думки стосовно майбутнього республіки. Перша - автономія або суверенітет України у складі федерації або конфедерації з Росією. Друга - безумовний вихід України
Loading...

 
 

Цікаве