WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея - Реферат

Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея - Реферат

особлива психологія, а отже, як писав К.Г.Юнг - " …і, відповідно, психопатологія". І це вважається нормальним станом, не мати такого - це ненормальність за великим рахунком … правда, такі масові психози народжуються у часи чи епохи великих національних катаклізмів. У Німеччині це були часи націонал-соціалізму, в Італії - " масовий психоз прийняв трохи м'якшу форму, в Росії можна знайти виправдання у низькому рівні народної освіти до революції", тобто психопато-логія - це доведена до крайностей ідеологія та практика націоналізму, її шовіністичні форми.
Тоді, мабуть, націоналізм можна розглядати як певне співвідношення патріотизму і шовінізму. У здоровому націоналізмі одержавленого етносу домінує достатній патріотизм, що зрозуміло й прийнятно. Це певна межа політичного націоналізму. Коли ж починає панувати шовінізм, державна політика втрачає стабільність, вона націлюється на експансію, на асиміляцію, що трансформує націоналізм у якусь патологію.
Коли ж національний розвиток відбувається еволюційно, без великих катаклізмів, нація задовольняється легітимним, не гіпертрофованим націоналізмом, що не перерос-тає у шовінізм, великодержавність. Це є нормальний політичний процес. Психопато-логія виникає або при загрозі втрати державності, або в період (проміжок у декілька років) відновлення втраченої державності, або в момент реалізації великих експансіо-ністських планів. Впливовінаціоналізму піддаються усі верстви, індивіди, бо етнос є найсильнішою референтною групою для особистості, що живе в умовах нестабільності, а тим паче при кризах суспільних інститутів, права, економіки. Тоді в націоналізмі шукають порятунку - простого, доступного для мас, бо він - вихід із дискомфорту, це певний психологічний порятунок. Люди легше об'єднуються навколо заперечення "вони гірші", "чуже-погане", вони, винуватці, а "жертв терору" завжди можна знайти і навіть організувати. Це також є спосіб подолання власного комплексу меншовартості, особливо у перших поколінь міщан, інтелігенції, що відірвані від звичайних умов, відчувають певний дискомфорт. Водночас націоналізм є універсальним методом систематизації усього того, що існує у соціальних, політичних та особистих прагненнях окремих осіб та суспільних груп. Дані прагнення зводяться в абсолют, вважаються єдино правильним рецептом, за яким певна нація пробує перебудувати світ згідно з власними розуміннями і засадами.
У зв'язку з цим за соціально-психологічною орієнтацією особистостей націона-лізм можна поділити на інтегральний і диференційований. Перший вимагає "свого", не протиставляючи його "чужому", що мислиться як частина "цілого". Другий декларує винятковість "свого", його неповторність та досконалість, вищість, право на панування над іншими. До аналізу політичного націоналізму ми дійшли з погляду ієрархічності, звідси великі "історичні" нації-держави з імперськими амбіціями та "обов'язками" й малі нації-держави, часто сателіти, прибічники, другорядні члени пактів чи військових союзів.
Ще одну цікаву модель основних постулатів націоналізму запропонував В.Соловйов. Суть одного з її пріоритетів, а саме пріоритету національних вартостей над особистісними, в тому, що нація розглядається як велика суспільна група, інтереси якої є домінуючими, а інтереси індивідів повинні підпорядковуватися загалу. Як цілість національна макрогрупа прагне довести, що вона завжди має рацію, національні відносини мають першість порівняно з іншими. Даний постулат не в усіх мислителів викликав захоплення. К.Г.Юнг, вказуючи на егоїзм нації як великої спільноти, писав : "Жодна нація не тримає свого слова … багатомільйонна нація становить собою щось навіть нелюдське… моральність її державних діячів не перевищує рівня тварино-подібної моральності мас, хоча окремі діячі демократичної держави спроможні трохи піднятися над загальним рівнем". Проблема полягає у тому, як сумістити інтереси, свободи особистості й імперативи нації. Ліберальна демократія у пору розквіту намагалась знайти розумну межу між ними, спільний грунт, який у кожному випадку був різним: під час миру грунт такого компромісу розширювався, в епоху катаклізмів, воєн грунт компромісу звужувався до мінімуму - перед інтересами загалу нації поступилися права і свободи особистості. Слушно писав Гольбах: "Де немає свободи, там немає і Вітчизни". Великі національно-політичні катаклізми були апробацією національної єдності, згуртованості, особливо коли йшлося про саме виживання нації. У такі епохи особистість зі своїми правами значно поступалася перед тим, що ми розглядали - загальнонаціональними (макрогруповими) інтересами.
Однією з моделей націоналістичної ідеології є модель чинного націоналізму , запропонована в середині 20-х років ХХ ст. Д.Донцовим. Її принципами були: воля як закон життя нації, воля до боротьби, усвідомлення її необхідності; романтизм, догматизм і навіть фанатизм і "аморальність" (аморальним є усілякий егоїзм, бо нації егоїстичні), і мораль макрогрупи не збігається з мораллю однієї особистості.
Синтез націоналізму притаманний великим націям. Одні це називали "тягарем білої людини", інші - "обов'язком цивілізації", "культуртрегерством", "визвольною місією" та ін. Імперіалізм великих націй "не тільки здирство, - писав Донцов, - але одночасно виконання громадських прав у громадських інтересах націями, покликаними до того". Імперіалізм великих націй є виявом творчого насильства та елітаризму. Як зазначав Вольтер, від експансії зрікається лише той, у кого завмерло почуття патріотизму, хто прагне не розвитку, а спокою, а боротьба є невіддільною від національного буття.
Loading...

 
 

Цікаве