WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Формування гуманітарної політики Євросоюзу - Реферат

Формування гуманітарної політики Євросоюзу - Реферат

п'ятнадцяти християнських держав, очолених сенатом, до якого мали увійти 66 представників. Основна мета об'єднання - утворення європейської армії для підтримання стабільності та боротьба із зовнішньою загрозою. Подібні ідеї розроблялися також Еріком Лакруа, який запропонував у 1623 р. зробити Венецію столицею Європи. В 1693 р. Уільям Пенн у роботі "Есе по сучасному та майбутньому миру в Європі" підтримав ідею утворення європейського собору, парламенту чи, навіть, держави. Аналогічними проектами був захоплений один із відомих представників французького просвітництва XVIII ст. абат Сен-П'єр, який видав у 1713 р. свій "Проект вічного миру в Європі" . В 1795 р. відомий німецький філософ Еммануїл Кант написав схожий філософський "Проект вічного миру". Обидва проекти передбачали утворення Сенату чи постійно діючого Конгресу, рішення яких були б обов'язковими для держав-учасниць.
Таким чином, не дивлячись на різноманітність європейських проектів, вони були досить схожими за своїми складовими: об'єднання держав; підпорядкування рішенням європейського Сенату або Сейму; арбітражне вирішення конфліктів; утворення армії для застосування санкцій та ведення зовнішніх військових дій, насамперед, проти Оттоманської імперії. Ці проекти, а також розроблені пізніше такими відомими теоретиками та філософами, як Анрі Сен-Симон (представник утопічного соціалізму), П.-Ж. Прудон (ідеолог одного з напрямків анархізму), французький письменник Віктор Гюго, який вперше вжив термін Сполучені Штати Європи, мали в своїй більшості абстрактно-теоретичний характер. Ідеологи єдиної Європи керувалися романтичною ідеєю відновлення втраченої єдності шляхом поступового зростання серед народів розуміння своєї європейської ідентичності, що, у свою чергу, створило б можливості для встановлення "вічного миру" на континенті. При цьому зовсім не враховувалися політичні, економічні та соціальні реалії.
І все ж, в історії Європи мали місце, хоча і не чисельні, плани об'єднання європейських держав, які пропонували більш-менш реальні шляхи досягнення цієї мети. Саме вони стали основою сучасних інтеграційних проектів. Найвідомішими серед них е пангерманські проекти богослова Поля де Лагарда, історика Генріха фон Трітцке та економіста Фредеріка Ліста, що передбачали об'єднання Європи навколо міцного економічного центру на чолі з Німеччиною. Новий економічний союз мав об'єднати навколо Німеччини такі держави та території, як Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Фландрія, Чехія, Угорщина і, згідно деяким планам, Франція. Один з таких проектів, опублікований у 1893 р. у вигляді памфлету, змальовував майбутнє Європи в середині XX ст. як митний союз держав - Мійеіеигора. Ядром союзу мала стати Німеччина, яка поновила свої "природні кордони від Трієста до Ейдера та від Іпра до Мемеля", разом із Польщею, Рутенієм, Прибалтійськими країнами, Румунією, Сербією, можливо, Албанією, Болгарією та Грецією.
Аналогічну думку про необхідність об'єднання навколо Німеччини таких європейських країн, як Австрія, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Скандинавські країни, а також підписання відповідної угоди з Великобританією висловлював відомий прихильник федеративного майбутнього Європи Костянтин Франц . Враховуючи складний характер об'еднувальних процесів у Європі в другій половині XIX ст., основу яких продовжували становити силові тенденції, засновані на суб'єктивних факторах (політика Отго фон Бісмарка, спрямована на об'єднання Німеччини "залізом та кров'ю"), деякі прихильники пангерманського об'єднання Європи намагалися знайти об'єктивні передумови інтеграції навколо Німеччини. Поль Дехи, одним з перших, запропонував упровадити систему концентричних союзів, що спочатку передбачала утворення вузького союзу з німецьких країн у вигляді митної конфедерації з деякими повноваженнями в політичних питаннях. Ширше митне об'єднання, засноване на торгівельних угодах, мало включати всі інші країни Центральної Європи, прибалтійського регіону і, навіть, Францію. Остання могла б використати цей альянс для ефективної конкурентної боротьби з Великобританією.
1. 2. Європейські інтеграційні процеси ХХ ст.
Обговорення проектів об'єднаної Європи значно активізувалося після закінчення першої світової війни. Зростання економічного та політичного впливу Сполучених Штатів Америки; все більше невдоволення пануванням метрополій у колоніях, населення яких було залучено до воєнних дій; жовтнева революція в Росії, що відколола від Європи третину її території; повоєнна розруха й економічна криза в Європі створили сприятливі умови для відродження ідеї європейської єдності як єдиної можливості виходу з кризи.
Встановлення диктаторських режимів у Європі та початок другої світової війни зіграли каталізуючу роль у справі зростання авторитету ідеї федеративної Європи. Рушійною силою цього процесу став Рух опору, який виступив на підтримку ідеї європейської єдності. Вже у 1939 р. лідер французьких соціалістів Леон Блюм закликав захистити "незалежність націй у рамках федеративної та роззброєної Європи". У 1941 р. в Італії Альтьєро Спінеллі та Ернесто Россі заснували Європейський федералістський рух. У 1943 р. На засіданні в Мілані була прийнята його програма та стратегія дій, яка вбачала в утворенні європейської федерації єдину можливість для збереження демократичних свобод в Європі й попередження встановлення міжнародної анархії. Розроблені в Маніфесті федералістські ідеї зіграли мобілізуючу роль у становленні європейського Руху опору проти нацистської Німеччини.
В цей час основним гаслом федералістського руху, основною рушійною силою його розвитку були ідеї демократії та свободи. В умовах панування нацизму в Європі серед населення європейських країн з'являлося все більше прихильників ідеї пожертвувати національним державним суверенітетом заради Європейської Федерації як гаранта миру та безпеки. "Національна не після другої світової війни відбулась актуалізація проблеми європейської інтеграції. Але цього разу значення ідей європейського об'єднання зростає, оскільки вони все більше співпадають із конкретними реаліями міжнародної політики. Об'єднання європейських країн стає центральним питанням по рядку денного практичної політики держав, воно все частіше обговорюється не лише в широких колах активістів, але й в урядових кабінетах.
Протягом 1946-1947 років формуються основні масові організації федералістського руху: Європейський союз федералістів, Соціалістичний рух за утворення Сполучених Штатів Європи, Європейський Рух, Європейська ліга економічного співробітництва. Одночасно вносяться корективи в концепцію об'єднаної Європи. Центральною ідеєю панєвропеїстів залишається побудова Сполучених Штатів Європи, але вимоги наднаціональності й федералізму проголошувалися у більш м'яких формах.
1. 3. "На шляху до Євросоюзу"
У розвитку європейського інтеграційного процесу можна прослідкувати декілька етапів, кожному з якихбули притаманні певні риси й особливості, що знайшло своє відображення в організації Європейських співтовариств, еволюції комунітарної сфери, змінах в інституціональній структурі
Loading...

 
 

Цікаве