WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Процес набуття Україною членства в НАТО - Курсова робота

Процес набуття Україною членства в НАТО - Курсова робота


Курсова робота з політології
ПРОЦЕС НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В НАТО
1. ДОСВІД НАБУТТЯ ЧЛЕНСТВА В НАТО КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Рішення про приєднання нових членів до НАТО залежить передусім від політичної волі керівництва цієї організації та довіри народу до неї. Не існує жорстких вимог щодо набуття членства в Альянсі. Але більшість країн НАТО мають високий рівень розвитку демократії, ефективну економіку та сучасні збройні сили.
Відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору його члени можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати в життя його принципи і сприяти безпеці в північноатлантичному регіоні. Основні принципи Північноатлантичного договору вимагають від його учасників захищати свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості й верховенства права.
У той же час членство в НАТО не передбачає обов'язкового досягнення західноєвропейського та північноатлантичного рівня розвитку демократичних інститутів. Від бажаючих вступити в НАТО вимагається, щоб країна-претендент на вступ прагнула реалізувати принципи демократії та свободи. Найбільш конкретними вимогами щодо членства в НАТО є вимоги до обороноздатності країни, яка бажає вступити в цей воєнно-політичний союз. Кожен претендент на вступ повинен на досить високому рівні самостійно забезпечити свою безпеку і бути готовим частиною свого оборонного потенціалу робити
внесок у колективну безпеку відповідно до вимог статті 5 Пів-нічноатлантичного договору, а також бути здатним брати участь у спільних операціях у складі Альянсу, не пов'язаних із колективною обороною.
Переважна більшість експертів, аналізуючи підготовку країн колишнього Варшавського договору і колишніх республік СРСР до вступу в НАТО, основну увагу акцентували на аспектах, пов'язаних з реформуванням збройних сил, економіки, демократизацією суспільства, виконанням Програми "Партнерство заради миру" і підготовкою громадськості до вступу в НАТО. При цьому поза їхньою увагою залишалися два дуже важливі складники, що істотно впливали на прийняття цих країн у члени Альянсу. По-перше, це вирішення питань, що гарантують із боку країн НАТО повну довіру до його нових членів. Одержання такої довіри передбачає прийняття аспірантом у тому чи іншому вигляді закону про люстрацію і відповідно - докорінне реформування служб безпеки з урахуванням вимог такого закону.
Наприклад, Естонія почала завойовувати довіру НАТО ще в 1991 p., ліквідувавши структури КДБ на своїй території. У Латвії й Литві також були прийняті закони про люстрацію, і боротьба проти "спадщини КДБ" у цих республіках мала свою специфіку. Одним із перших кроків на шляху вступу в НАТО для Чехії, Польщі й Угорщини були таємні домовленості, а потім і офіційні угоди з Альянсом зі взаємодії спецслужб.
У Чехословаччині, а потім у Чехії (1991 p., 1992 p.) дуже серйозно підійшли до реалізації закону про люстрацію і питань допуску громадян до заходів, що стосуються співробітництва з членами НАТО. У Чехії, наприклад, спочатку для військовослужбовців, а потім і для всіх громадян спецслужбами були введені три категорії - А, В, С, які свідчили про ступінь довіри залежно від рівня співробітництва з колишніми структурами КДБ. Для роботи (навчання) за кордоном, а також для призначення на керівні посади всередині країни необхідно було отримати документ, що підтверджував можливість "високого ступеня довіри" до даної особи.
Методи забезпечення безпеки, що раніше застосовувалися в Чехії, Польщі й Угорщині, відрізнялися від прийнятих
у рамках НАТО, тому цим країнам довелося змінити всю систему надання доступу до секретних матеріалів і поводження із закритою інформацією. Це теж одна з проблем, з якою зіштовхнулися всі три держави в процесі набуття членства в Альянсі.
Наприкінці 2002 р. в Угорщині завершилася люстрація осіб, що після вступу країни в НАТО матимуть доступ до таємних документів Альянсу. Анкету типу "С" повинні були заповнити не тільки офіцери вищого рангу, а й державні службовці, а також технічні працівники, які сортують вхідні документи.
Сам процес люстрації займає, як правило, мінімум два тижні. Далі протягом місяця перевіряють відповіді, дані в розділах анкети (обсягом 5-10 аркушів), що стосуються членів родини особи, яка проходить перевірку. Керівництво міністерства оборони може ознайомитися з різними конфіденційними документами, що надходять із Брюсселя, лише в спеціальних кімнатах, оснащених сучасними засобами захисту. Таким чином, в Угорщині буде забезпечуватися збереження секретів НАТО.
Будь-який альянс завжди формується з членів, послідовних у своєму бажанні стати його членами. Це є запорукою довіри і відкритості альянсу. Якщо претендент у члени союзу, який формується, має масу достоїнств, але викликає сумніви в "благонадійності", то він видається небезпечним для союзу і загрожує його дієздатності. Ось чому часто "слабкі", але "віддані" претенденти мають значно більше шансів на вступ у НАТО, ніж сильніші, але непослідовні у своєму прагненні до членства.
Країни першої хвилі розширення - Польща, Угорщина та Чехія - почали свій шлях до НАТО майже відразу після зміни їхніх політичних режимів. Пріоритетом у політиці цих країн було прагнення позбутися радянської спадщини.
Особливістю просування цих країн до НАТО була узгодженість дій для досягнення поставленої мети. У листопаді 1991 р. президенти Польщі, Угорщини та Чехословаччини на зустрічі в угорському місті Вишеград підписали декларацію про тісну кооперацію своїх країн на шляху європейської інтеграції. Ці країни отримали неофіційну назву Вишеградської трійки. Після розпаду в 1993 р. Чехословаччини на дві держави ця група стала четвіркою.
Вишеградські країни докладали зусиль, щоб переконати НАТО в необхідності його розширення на Схід. Але інерція мислення Альянсу, якому свого часу протистояв потужний Варшавський пакт, спричинила великі сумніви Брюсселя щодо доцільності цього всупереч згоді Росії. Заява Росії про те, що вона не розглядає НАТО як ворожу організацію, до деякої міри стала поштовхом до активізації дій щодо його розширення. На початку 1994 р. під час проведення Брюссельського саміту НАТО було прийнято рішення про його розширення.
Більшість країн другої хвилі розширення почала свій шлях до НАТО разом із країнами першої хвилі. 12 держав задекларували своє бажання щодо членства практично одночасно. На зустрічі міністрів закордонних справ дев'яти претендентів на членство 19 травня 2001 р. було підписано спільну заяву, що закликала НАТО запросити на Празькому саміті всі ці країни. Утворилося так звана "Вільнюська дев'ятка", яка з приєднанням через рік Хорватії стала десяткою. У 2002 р. Хорватія приєдналася також до Плану дій заради
Loading...

 
 

Цікаве