WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота

Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота

середовищі ультраконсервативних рухів недержавних народів (зокрема, в українців) з'явилося певне розчарування у творчій потенції фашизму. О.Кандиба (О.Ольжич) критикував фашизм за те, що він опанував Італію "без жодного пострілу, без жодної краплі крові", а тому не дав можливости витворитися героїчному міту. М.Сціборський у своїй Націократії також критикує фашизм, що не надто позитивно сприймалося Є.Онацьким та Є.Коновальцем. Після смерті Є.Коновальця геополітичний чинник став визначальним для пріоритетів ОУН, і лідери українських націоналістів (з 1940 р. - обидвох відламів) зосереджуються на контактах з Німеччиною, що також вплинуло на ідеологічні мутації українського інтегрального націоналізму.
Подібна політика лідерів ультраконсервативних течій у недержавних народів дала свої позитивні (з огляду на мету - створення незалежної держави) плоди у Хорватії та Словаччині, де було створено держави-сателіти Німеччини. Доволі позитивним у плані націотворення був досвід колаборації (в тому числі й ідеологічної) прибалтійських народів та білорусів у межах Райхскомісаріату "Ост" (аж до трагічної загибелі райхскомісара В.Кубе у 1943 р.). Українські прихильники ультраконсерватизму (ОУН) в силу об'єктивних (надто вигідне розташування українських земель, їх фізичні та кліматичні властивості) та суб'єктивних (політика Е.Коха) причин пережили крах розробленої напередодні війни стратегії, базованої на геополітичній доцільности союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною. Заради цього союзу українські націоналісти пожертвували окремими засадничими принципами, оскільки намагалися максимально наблизитися до ідеологічно чужої сили (ОУН і НСДАП, як вже зазначалося, належали до різних ідеологічних ніш). У результаті настало гірке розчарування...
У 1943 р. з'являється праця Я.Старуха (Ярлана) Спектр фашизму (дійшла до нас у польськомовному варіанті Upior faszyzmu). Вона свідчила про відмову від старої ідеологічної системи ОУН і перехід на платформу "ліберального" або "демократичного націоналізму". У повоєнний час О.Бойдуник (ідеолог "мельниківського" відламу ОУН) намагався створити ідеологічну систему, яка була би компромісною і щодо фашизму, і щодо демократії західного типу. Однак ця ідея не прижилася.
У інших країнах Европи ультраконсервативні течії припинили своє існування водночас із окупацією військами антигітлерівської коаліції. Окремими острівцями ультраконсерватизму (однак дуже модернізованого) залишалися Іспанія, Портуґалія та рух О.Мослі у Великій Британії (до 1980 р.).
Підсумовуючи сказане, хотілося б зробити кілька висновків.
По-перше, ультраконсерватизм (особливо у Центральній та Східній Европі) повинен стати предметом ретельнішого вивчення істориків.
По-друге, не лише у політології, а навіть у публіцистиці необхідно навчитися розрізняти суспільні та ідеологічні явища однакового походження, але різного типу - скажімо, фашизм і нацизм.
По-третє, можна спробувати зробити певну хронологічну систематизацію розвитку ультраконсерватизму:
1. Початок ХХ століття - 1919 р. - "протофашизм", діяльність "предтеч фашизму" в Европі.
2. 1919 - середина 20-х років - розповсюдження ультраконсерватизму в Европі.
3. Середина 20-х років - кінець 30-х - ультраконсерватизм як панівна течія в суспільно-політичному житті Европи.
4. Кінець 30-х - 1945 р. - мутації і занепад ультраконсерватизму.
По-четверте, розглядати ультраконсерватизм необхідно виключно виходячи з конкретної історичної ситуації, завдань, що стояли перед тим чи іншим народом, перед тією чи іншою державою. При цьому варто пам'ятати, що всякий політичний процес є закономірним, і ультраконсервативні режими у більшості країн Европи стали природнім, притаманним явищем. Ультраконсервативні режими доволі радикально, а водночас ефективно розв'язували завдання, які диктував їм час (скажімо, Іспанія до Франко і Іспанія після Франко - це дві різні держави; в Іспанії часів Прімо-де-Рібери чи Асаньї був найнижчий в Европі рівень життя, а Іспанія 70-х років постала перед світом нормальною розвинутою державою, що продемонструвала готовність до демократичних перетворень). Часто, розглядаючи ультраконсервативні течії, ми підходимо до них із своїми сучасними мірками, дивимося на них під кутом зору сучасности, необачно визначаючи, що "добре", а що - "погано".
Можливо, ми просто стоїмо не на тому березі ріки, і для кращого усвідомлення процесів у суспільно-політичному житті Европи міжвоєнного періоду варто просто не полінуватися перейти на потрібний берег і спробувати розглянути проблему комплексно?
3. Природа соціалізму
Соціалізм (лат. socialis - суспільний) - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціальне забезпеченої свободи особистості.
Ідеї соціальної справедливості відомі з найдавніших часів. Однак як соціалістичне вчення вони оформилися лише в XIX ст. Узагальнений суспільно-політичний ідеал охоплює теоретичне обґрунтування рівності, свободи особистості, справедливості та інших загальнолюдських цінностей. Догматизований марксистський соціалізм нехтує або й зовсім заперечує економічну свободу індивідів, конкуренцію та неоднакову винагороду за працю як запоруку зростання матеріального добробуту людини й суспільства. Як альтернативу він пропонує нетрудовий перерозподіл доходів, політичне регулювання економічних і соціальних процесів, свідоме встановлення державою норм і принципів соціальної рівності (нерівності) та справедливості. Пріоритет у соціалістичній доктрині надається державі, а не індивідові, свідомому регулюванню (плануванню), а не еволюційним соціальним процесам, політиці, а не економіці.
У політичній науці існують різноманітні тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них - з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії.
Марксистська концепція соціалізму. Розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму - сусіпльно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу "від кожного за здібностями, кожному за працею", забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.
Реалізаціядогматизованого марксистського варіанту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильство, заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної та духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни Центральної та Східної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай, В'єтнам). Відповідно це спричинило і кризу уявлень про соціалізм.
Використана література:
1. Кириченко М.Г. Основи політології. - К.: Либідь, 1995. - 332 с.
2. Семків О.І.Політологія. - Львів: Світ, 1994. - 592 с.
3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навчальний посібн. - К.: Знання, 1999.
- 426 с.
Loading...

 
 

Цікаве