WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота

Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота

літературний герой, який дає змогу побачити процес формування характеру покоління майбутніх фашистів - маннівський Фелікс Крулл. І хоча автор не вказує на майбутні політичні настрої свого героя, у ньому легко впізнається молодий чоловік, який у 20-х роках формував когорти фашистського руху.
Предтечі фашизму напередодні Першої світової війни епатували публіку ніцшеанськими ідеями і закликали переробити світ і людину засобом відкинення моральних принципів. Після 1918 року фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали визначальними - історичну традицію (загострену настільки, що вона часто перетворювалася на псевдоісторичну традицію або історичну псевдотрадицію) та фактор релігії. Якщо протофашисти не надто ладнали з християнством (книги Ґ. д'Аннунціо були навіть заборонені Церквою), а історію вони воліли починати з себе (скажімо, відома декларація російських футуристів - мистецької течії, найближчої до фашизму, - яка закликала "викинути за борт корабля історії Достоєвського, Пушкіна, Толстого"), то у 20-х роках ситуація кардинальним чином міняється. Ю.Евола одним з перших усвідомив роль традиціоналізму для суспільного руху.
Задля справедливости варто зазначити, що фашизм відрізнявся від традиційного консерватизму однією деталлю, на якій часто наголошують і яку адепти консерватизму використовують, аби заперечити приналежність фашизму до консервативних течій: традиційний консерватизм не визнавав революційної боротьби і революційних процесів. Фашизм же задекларував (іноді на повен голос, іноді - не надто афішуючи своїх дій) консервативну революцію. Однак цей момент дає нам підстави віднести фашизм до ультраконсервативних течій.
Не так давно У.Еко, говорячи про спорідненість різноманітних тоталітарних течій, наводив такий приклад. Візьмемо низку символів:
abc bcd cde def
Як бачимо, перший та останній символи кардинально відмінні - у них немає нічого спільного. Але символ cde має риси, притаманні іншим трьом символам. Італійський фашизм став саме отим символом cde стосовно інших тоталітарних течій. У.Еко запропонував назвати його ур-фашизмом, тобто первісним фашизмом.
Особливо хочеться наголосити на тому, що, погоджуючись із У.Еко і визнаючи, що фашизм є витвором власне італійського народу ("продуктом не для експорту", як вважав Б.Муссоліні), а також усвідомлюючи, що необхідно розглядати явище ширше, виходячи за рамки звичайного фашизму, ми пропонуємо вживати термін "ультраконсерватизм", який може стати до певної міри компромісним. Протофашизм і фашизм справили неабиякий вплив на формування ультраконсервативних течій у Европі, але при цьому ультраконсерватизм не варто ототожнювати виключно з фашизмом. Кожен народ витворив свій варіант чи аналог "фашизму", це не дивно. Я.Оршан у 30-х роках твердив, що існує різне вираження єдиного духа - націоналізму. В Італії він знайшов свій вияв у формі фашизму, в Німеччині - націонал-соціалізму, в Україні - інтегрального націоналізму. Будь-яка ідеологія несе у собі національний характер, оскільки кожна нація має свої пріоритети та свої завдання. Ідеологія, яка претендує на те, аби стати загальнонаціональною, не може ігнорувати цих завдань - навпаки, вона повинна дати рецепт їх вирішення. "Кожна нація має свій соціалізм", - констатував на початку 20-х років один з ідеологів ультраконсерватизму А.Мюллер ван ден Брук. Те ж саме можна сказати і про фашизм як різновид ультраконсерватизму.
Ультраконсервативному руху завжди бракувало стрункої ідеологічної системи. Як і інші тоталітарні течії (можливо, за винятком нацизму і комунізму), ультраконсерватизм не перетворився на ідеологію, а став політичним рухом, ідеологічне та ідейне визначення якого змінювалося відносно до потреб часу. Це робило ультраконсерватизм динамічним, позбавленим догм та зашорености. Судити про ультраконсерватизм і вести пошук його дефініції потрібно виходячи з емпіричного матеріалу, а не з ідеології - тим більше, зважаючи на аморфність цієї ідеології.
Які ще риси слід врахувати, намагаючись осягнути особливості ультраконсерватизму?
Насамперед, культ держави.
Основним гаслом фашистів у 30-х роках було: "Все для держави, нічого проти держави і нічого поза державою". Цей момент кардинально відрізняв ультраконсерваторів від комуністів (які пропагували культ класу) і нацистів (культ раси).
Авґустизація лідера держави з одночасним "дуалізмом влади".
У більшості ультраконсервативних країн співіснували леґітимна, однак номінальна, влада короля з традиційної правлячої династії та нелеґітимна, але повна влада диктатора - вождя, дуче, поглавніка, кондукатора, каудильо.
Тоталітарний устрій держави з чіткою ієрархічною системою.
Намагання реорганізувати профспілки і перетворити їх на активну, однак контрольовану політичну силу. У результаті утворилася своєрідна система корпорацій, синдикатів тощо. Скажімо, в Італії, яку традиційно беремо за зразок "чистого ультраконсерватизму", виборче право базувалося на корпоративній системі: корпорації подавали списки своїх кандидатів у депутати парламенту. Ці списки ретельно перевірялися певними структурами влади (у Італії - Вищою фашистською радою) і згодом єдиний усталений список виносився на всенародне обговорення. До речі, згідно з проектом Конституції М.Сціборського (1939), подібна система мала б запрацювати і в Українській Державі.
Акцентування уваги на соціальній сфері і намагання радикально покращити соціальну сферу (варто зауважити, що ультраконсерватизм найуспішніше - коли врахувати динаміку, темпоральний аспект і реальні зусилля - справлявся з вирішенням соціальних проблем). Все це у сукупності дає нам феномен ультраконсерватизму.
До ультраконсервативних течій ми можемо зарахувати італійський фашизм (як прообраз), іспанський фаланґізм, рух усташів у Хорватії, режим А.Салазара у Портуґалії, рух "Obozu Narodowo-Radykalnego" та "Zadrugі" у Польщі, О.Мослі у Великій Британії, де ля Рока у Франції, Білоруську націонал-соціалістичну партію (яка суттєво відрізнялася від однойменної німецької), а також кілька українських політичних сил - Організацію українських націоналістів, Фронт національної єдности, Український фашистівський здвиг тощо.
Водночас варто відзначити кілька інших тенденцій у правому таборі. Скажімо, у той же час, коли активно розвивалися ультраконсервативні течії, існувала тенденція до консервування реліктових ієрархічних систем, базованих на чистому консерватизмі. До таких варто віднести режим Прімо-де-Рібери в Іспанії, режим М.Горті в Угорщині, рух глінковців у Словаччині, прихильниківР.Дмовського і Ю.Пілсудського в Польщі, режим К.Маннергайма у Фінляндії, балтійські режими. До цієї ж категорії варто зарахувати український гетьманський рух в усій його різноманітности (Союз гетьманців-державників, Український союз хліборобів-державників, Братство українських класократів-монархістів).
Поява такого самобутнього явища, як нацизм, а також діяльність яскравого
Loading...

 
 

Цікаве