WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота

Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії - Контрольна робота


Контрольна робота
з політології
на тему:
"Соціалізм і фашизм
як ідеологічні течії"
План
1. Загальне поняття про ідеологію та ідеологічні течії
2. Фашизм як ідеологічна течія. Природа фашизму
3. Природа соціалізму
Використана література
1. Загальне поняття про ідеологію та ідеологічні течії
Політична ідеологія - це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі універсальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та ін.
Вперше у науковий обіг поняття "ідеологія" ввів французький мисли-тель Д. де Тресі. Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Американський учений Т. Парсонс відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д. Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спрямовує їх у політику.
Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.
Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об'єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко вважають, що "функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору".
Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - найтриваліша - це стадія революційної боротьби, яка передбачає схематично такий цикл: рівень емоцій - рівень ідей - рівень дій. Друга стадія - це післяреволюційне відчуження. Третя стадія - зародження нової ідеології.
По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життє-вим реаліям і опиратися на досягнення науки. Різні форми власності, політичний плюралізм, багатопартійність у демократичних державах передбачають й ідеологічне багатоманіття, конкуренцію різних ідеологій. Але жодна ідеологія в демократичному суспільстві не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Гасло "деідеологізації", активно проголошуване в Україні на початку 90-х років, не мало анархістського сенсу, а спрямовувалося проти ідеології тоталітаризму, проти того, щоб якась ідеологія нав'язувалася сім громадянам як обов'язкова.
2. Фашизм як ідеологічна течія. Природа фашизму
ХХ століття стало століттям зародження, становлення і краху тоталітарних ідеологій. І якщо на постсовєцькому просторі чимало уваги приділялося лівим тоталітарним течіям (соціалізму, комунізму, націонал-соціалізму), то праві тоталітарні течії якось не надто приваблювали увагу дослідників. Більше того: праві тоталітарні течії часто помилково ототожнювали з окремими лівими течіями. От і виходили ляпсуси на зразок "німецький фашизм" (хоча фашистська ідеологія не була притаманна для Німеччини - це радше плід аграрних соціумів, який у промислово розвинутих державах виглядав реліктом, а не домінантною течією). Рани Другої світової, злочини нацистів у Европі, а також некоректне визнання Нюрнберзьким трибуналом у 1946 році злочинною ідеологією саме фашизму, а не нацизму - ось головні причини табуйованости усіх спроб розібратися у перевагах та помилках фашизму. Хоча навряд чи хтось заперечуватиме той факт, що час розставити усі крапки над "і" давно настав.
Для початку варто вказати, що досі немає єдиної загальноприйнятої дефініції фашизму. Переважно під цей термін потрапляють усі тоталітарні течії у Европі, відмінні від совєцької тоталітарної системи. Таким чином, маємо вінегрет, у якому одним і тим же ж соусом приправлені власне італійський фашизм, іспанський фаланґізм, хорватський усташизм, "диктатура професорів" у Портуґалії, "Crois de Fоir" у Франції, рух Мослі у Великій Британії, "Залізна Ґвардія" у Румунії і навіть аристократично-консервативний режим Горті в Угорщині (не кажучи вже про нацистську Німеччину, лідер якої Адольф Гітлер вважав за образу, коли його називали фашистом). Насправді маємо чітко розділити ті течії, які ми можемо віднести в розряд фашистських чи близьких до фашизму.
То що ж таке фашизм?
Фашизм зародився на початку ХХ ст. в молодіжному середовищі - спершу як культурно-мистецьке явище, як форма протесту проти наявного на той час буржуазного конформізму. Базою для виникнення фашизму стали вчення Сореля та Ніцше. Нонконформізм залишався однією з основних рис фашизму у подальшому його розвитку. Б.Муссоліні наприкінці
20-х років, відповідаючи на запитання швейцарського журналіста: "Чи можна охарактеризувати фашизм єдиним гаслом?", подумавши, прорік: "Ми проти комфортного життя". В цьому був mоdus vivendi послідовників фашистського руху.
Іншою відмінною рисою фашизму була його антиінтелігентність. Інтелігенція на початку ХХ ст. сприймалася як неодмінний атрибут буржуазного суспільства. Люди розумової праці, на думку того ж Муссоліні, як правило, народжували одну-дві дитини, у той час як сильна нація потребувала багатодітних родин. Згодом режим Муссоліні створював спеціальні штучні села (напр., Саббатію під Римом) і культивував культ села. Сам Муссоліні гордився титулом "дуче-селянин". Один з предтеч фашистського руху, поет і художник Марінетті, висунув гасло "Смерть інтелігенції!", маючи на увазі не смерть окремих індивідів-представників інтелігенції, а смерть суспільного прошарку. Хоча у той же час чимало видатних мислителів початку століття опинилися у лавах фашистського руху (серед них - Ґабріель д'Аннунціо, Юліус Евола, винахідник радіо Ґуґльєльмо Марконі, Езра Павнд та ін.). Симпатії до руху фашистів виявляли Лоуренс Аравійський, авіатор Ліндберґ та король Великої Британії Едвард.
Варто відзначити, що фашизм у ідеологічному плані найбільше запозичив від класичного консерватизму ХIХ століття. Нюанси розвитку фашистської ідеології чудово відчув та інтерпретував у алегоричній формі італійський кінорежисер Б.Бертолуччі у фільмі "ХХ століття": фашист Атіла - виходець з низів, слуга поміщика - намагається копіювати у поведінці старого господаря-аристократа. Тенденція, висловлена в українській приказці "Не дай, Боже, з Івана пана", є панівною, коли поглянути на біографії лідерів більшости фашистських рухів: амбітні молоді люди, переважно з сільської місцевості,які намагаються опанувати аристократичні манери і жити як аристократи.
Це правило поширюється і на окремі близькі до фашизму рухи: як приклад - біографії А.Павеліча чи А.Мельника. Ще один збірний
Loading...

 
 

Цікаве