WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема формування середнього класу в Україні - Реферат

Проблема формування середнього класу в Україні - Реферат

континенті поява робітничого класу датується XVI століттям. Паралельний розвиток його та буржуазії періодично виливався в масштабні конфлікти - революції. Перетворення робітничого класу на пролетаріат (пролетаріат - від лат. proletarius, тобто приналежний до незаможного класу в Стародавньому Римі) відноситься до другої половини XVIII століття (наприклад, в Англії). І це стало, як відзначив Ф. Енгельс, "найважливішим дітищем цього промислового перевороту".
Зміна класової структури в розвинених країнах відбулася за набагато коротший час, ніж перетворення робітничого класу на пролетаріат. Французький соціолог П. Бурдьє увів таке поняття як "соціальний простір", що, на його думку, "припускає серію розривів з марксистською теорією". Він підкреслював, що помилково "акцентувати субстанцію", тобто реальні групи, у тому числі й робітничий клас, наприклад, на шкоду відносинам. Як вважає П. Бурдьє, не можна все зводити "до редукції соціального поля, як багатомірного простору, до одного лише економічного поля, до економічних відносин виробництва, тим самим встановлюючи координати соціальної позиції".
Книга П. Бурдьє цікава, зокрема, тим, що він описав сенс і зміст "соціального простору" і вибудував генезис "класів". Він писав: "На базі знання простору позицій можна виокремити класи в логічному розумінні цього слова... Цей клас на папері теоретично існує... Однак реально це не клас, це не справжній клас у розумінні групи, причому групи "мобілізованої", готової до боротьби; із усією строгістю можна сказати, що це лише можливий клас" [8, с. 59]. Так само можна говорити й про сучасний робітничий клас у розвинених країнах: безумовно, діяльна, значна соціальна група може ним себе іменувати, але скоріш за традицією, за окремими ознаками, що відрізняють одного найманого працівника від іншого.
П. Бурдьє звертає увагу на критику Г. Гегеля К. Марксом стосовно таких понять, як "клас сконструйований і клас реальний, тобто річ у логіці і логіку речей". Об'єктивне і суб'єктивне уявлення про клас як "клас-у-собі" пояснюється тим, що клас ще не усвідомив своїх особливих, корінних інтересів і співвідношення їх з інтересами інших класів та соціальних груп. "Клас-для-себе" - це наслідок боротьби робітничого класу за свої права, у процесі чого звичайна маса, за словами К. Маркса, "конституюється як клас для себе".
Ідеї про класи, висунуті П. Бурдьє, доповнюються і розвиваються у працях інших мислителів другої половини ХХ століття. Наприклад, німецький політолог, соціальний філософ та соціолог Р. Дарендорф висунув ідею розгляду суспільства не як статичної і стабільної системи, що перебуває в рівновазі, а як системи, що зазнає змін, особливо в процесі постійних великих і малих конфліктів політичного, соціального, національно-расового та іншого характеру. На його думку, саме такі конфлікти й визначають форми і характер усіх соціальних перемін у суспільстві. Тому, вважає вчений, потрібно вивчати закономірності подібних соціальних змін стосовно конкретних часових, національних, територіальних та інших обставин. Класова боротьба у Р. Дарендорфа асоціюється з різновидом конфлікту, і ми з цим можемо погодитися.
Філософ і політолог Н. Пуланзас 1968 року опублікував книгу "Політична влада і соціальні класи капіталістичної держави", у якій піддав критиці як тоталітарні держави Сходу, так і "авторитарний етатизм" західних країн. У цій праці особливо підкреслюється теза, що політична практика не повинна зводитися до чистого економізму (вирішення питання про власність) і боротьби за владу революційним шляхом. "Політична практика - пише Н. Пуланзас, - є "рушійною силою історії" у тій мірі, в якій кінцевим її продуктом є перетворення цілісності суспільної формації на різних стадіях і фазах її існування".
Розмисли про робітничий клас безпосередньо стосуються проблеми формування "середнього класу", куди "перетікають" представники робітництва. Змінився рівень його освіти, з'явилися нові професії, зросла інтенсивність праці, впроваджуються складні технологічні процеси. В суспільстві змінилися цінності, а отже змінюється й соціальна база (за М. Вебером). Кількість високоосвічених, кваліфікованих працівників, їхні доходи, матеріальні можливості, природно, збільшилися. Змінилися стандарти життя, в робітничому середовищі став діяти "ринковий менталітет". Звідси - стирання границь між традиційними класами і поява нового, "середнього класу".
Отже, концепції "середнього" і "нового середнього класу", висунуті вченими новітніх часів (друга половина ХХ століття), стають провідними. Вони зводяться до того, що в "постіндустріальному" суспільстві, яке поповнюється все більшою кількістю країн, причому не тільки європейських, "середній клас" виходить на перше місце в суспільному житті. Одночасно він структурується, набуває чіткої форми, виробляє свої правила і методи боротьби, причому може застосовувати й ті, котрі за традицією вважаються "класовими". Це по-перше.
По-друге, "середній клас" є соціальною підвалиною держави, запорукою її динамічного розвитку. Активна участь "середнього класу" в державному будівництві обумовлює успіх демократичних перетворень в суспільстві. Якщо держава виконує роль "фактора згуртування суспільної формації" [9, с. 823], то взаємозв'язок "середнього класу" і держави не тільки очевидний, але й абсолютно необхідний. Відомо, що держава формується і створює свої структури під все потужнішим впливом (через виборні органи) "середнього класу", якщо він становить переважну частину найактивнішого населення країни.
"Середній клас, - писала газета "Влада і політика" (до речі, не вживаючи це поняття в лапках), - відіграє важливу роль в економічному та громадському житті будь-якої країни. Наявність досить великого (за деякими оцінками - понад 30 відсотків) прошарку середнього класу є основою соціальної стабільності та економічного розвитку". Такий висновок робить автор публікації, водночас констатуючи, що "досить чітко ідентифікувати цей клас в Україні поки що не може ніхто". І з цим не можна не погодитися.
І все ж, за деякими оцінками, в Україні 5 - 7 відсотків населення може вважатися представниками "середнього класу" європейського стандарту. Це означає, що ці люди від проблем виживання перейшли до проблем нагромадження. І головне: визначаючи український "середній клас", запропонуємо основний, на наш погляд, критерій, що характеризує його. Цим людям вже є що втрачати, а отже є що і захищати. Вони не зацікавлені в потрясіннях - революціях, переприватизації, націоналізації тощо. Такі люди мають бути творцями, патріотами, що зміцнюють і суспільство, і державу.
Але Україні, на жаль, поки що не "загрожує" суцільна "средньокласизація". Злидні у нас - незаперечний факт. Зрозуміло, бідні люди є скрізь, навіть у найблагополучніших країнах. Різниця тільки в кількості населення, що животіє за межею бідності, в тому, яким є рівень бідності (все пізнається у порівнянні), і чи прагне держава створювати умови для виходу з такого станудля конкретної людини. Якщо за основу розуміння масштабів
Loading...

 
 

Цікаве