WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Суспільно-політичний лад Росії у ХІХ – ХХ століттях - Реферат

Суспільно-політичний лад Росії у ХІХ – ХХ століттях - Реферат

представництво у Верховній Раді та практично в усіх місцевих радах.
Права опозиція сьогодні значно слабкіша, ніж ліва. Вона передусім репрезентована УНА, яка була знята Міністерством юстиції з державної реєстрації і, частково, УРП та КУНом. Праві опоненти, як і ліві, педалюють "антикорупційну" тему. Але, на відміну від лівих, звинувачують владу не в "розвалі єдиного економічного простору", а у "зраді національних інтересів України".
Політичний центр залишається досить аморфним. Його ядро все ще складає позапартійна владна номенклатура, яка не поспішає ділитися важелями влади з політичними партіями. Але і Рух, і НДП, хоч і є поки ще "партіями ілюзії влади", цементують своєю присутністю політичний центр.
2. Історія становлення багатопартійності в Україні.
Історія становлення української багатопартійності має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.
Перший період української багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу од утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). Натоді система ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо були значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Дала себе знати схожість різних політичних сил у підході до проблем державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угруповань великої кількості загальнодемократичних догм.
Якщо спробувати класифікувати загальноукраїнські партії означеного вище періоду, можна зробити такий висновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювали ідеї парламентської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 10'партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України - або в системі співдружності, або із самостійницьким статусом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об'єднана соціал-демократична партія. Партія демократичного виродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська республіканська, Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ринок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до механізмів державної політики. Між ними почалися розмежування, тертя, протиборство лідерів.
Од часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи. У такому стані розпочали свою діяльність політичні партії України на наступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати "лояльнодержавним " Хронологічно цей період можна окреслити від грудня 1991 до початку 1993 року.
Після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента виявилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес "оксамитового" одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.
У цей же період формувався тип партійної системи, який мав елементи мультипартійносгі (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні полгтичні теології: ліва - соціалістами і комуністами та права - національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992-93 роках).
Наступний етап - передвиборчий - видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило головні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.
Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).
За умов відсутності розгалуженої організаційної структури та достатньої кількості підготовлених кандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищі напередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатами виборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого законодавства) можна зробити низку висновків:
- виборці віддали перевагу кандидатові в депутати від політичної партії або політичної команди;
- втім, регіональний характер впливу політичних партій, незбалансованість передвиборчих програм та дій кандидатів не дали змогу створити структуровану правлячу та опозиційну коаліції партій у Верховній Раді України.
Нині Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних таполітико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консервативній.
Остання в силу історичних причин репрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичною та різнотиповими концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).
3. Провідні принципи у партійній політиці.
Існує потреба переглянути правове регулювання діяльності політичних партій. Сучасна дискусія щодо закону "Про політичні партії" досі триває дещо в замкненому колі. Автори проектів критикують закон "Про об'єднання громадян" і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону "Про політичні партії". Як відомо, розроблені два його проекти: перший - підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий - представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, "а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:
- принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;
- контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;
- детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є проблемою самої партії;
- регламентація місця партії в інформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальні принципи свободи, інформації тощо.
Тому актуальні проблеми визначення цивілізованого правового поля на те, щоби ефективно реалізувати партійну політику, залишаються відкриті.
Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:
- реальне перетворення українських партій у партії, які за визначенням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентській діяльності;
- нереєстраційний тип створення політичної партії;
- втрата правового статусу партії за умов порушення Конституції чи законів держави у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років);
- державна фінансова підтримка політичних партій, що залежить від їхньої участі (кількість депутатських місць) у парламентській діяльності.
Визнання головних принципів партійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусу та особливостей функціонування політичних партій - законом "Про політичні партії". У деяких країнах положення про статус політичних партій не внесене до Конституції. У США, наприклад, відсутність цієї норми пояснюється історичним несприйняттям терміну політична партія в сучасному контексті. Реалізація цих принципів дала б змогу реально перетворити українські партії на парламентські партії сучасного взірця, котрі виконували б функції важливих інституцій політичної системи, та закласти основи дієвої системи політичного плюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.
Література.
1. Абетка українського політика. - К., 1997
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997
3. Пуфлер Е. Партійна система незалежної України//Нова політика. - 1997. - №1.
4. Томенко М. Українська перспектива. - К., 1995
Loading...

 
 

Цікаве