WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Закарпатські русини у політико-соціальному світлі. - Курсова робота

Закарпатські русини у політико-соціальному світлі. - Курсова робота

культурно-громадського характеру.
Ідеологію українофілів утверджувала такожкрайова Комуністична організація Закарпаття, яка мала значний вплив у народі. У пресі, в науковій літературі комуністи доводили, що русини є українцями, і вимагали воз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Повною протилежністю концепції українофілів була точка зору тієї частини інтелегенції, як закарпатської, так і емігрантів з Росії, яка гуртувалась навколо культурно-освітнього товариства імені О. Духновича, створеного 1923 року. Вони вважали русинів карпаторосами і закликали слов'янське населення Закарпаття "почувствовать свою глубокую внутреннюю связь с русским народом, с Россией".
Громадсько-політична течія русинофілів поширила свій вплив у 20-30-х роках. На їх боці була більшість корінного слов'янського населення Закарпаття, яке вважало себе русинами і стояло осторонь від ідеологічних зіткнень, які мали місце між українофілами і русофілами.
Успіхи русинофілських кіл були зумовленні загальним зростанням культурного рівня населення Закарпаття в 20 - 30-х роках. Висунуті в XIX - на початку XX століття ідеї етнічної ідентичності русинів у нових історичних умовах ще більше вкорінювалися серед населення. Пропаганда спадщини русинів, їх взаємини із західними і східними слов'янами все більше переконували в тому, що вони не є рутенами, ні карпаторосами, тим більше вони не росіяни, а просто корінне населення Підкарпатської Русі, яке усвідомлює себе русинами. Так його офіційно називали і в урядових актах Чехословаччини, включаючи й конституцію, схвалену на початку 1920 року. Причому русинів поряд з чехами та словаками вважали державотворчою нацією.
Важливо підкреслити що етнонім "русини" проростав із глибокого народного корення. Які назви не нав'язували русинам іноземні ідеологи, жителі Південнокарпатського краю називали себе русинами, русинаками, руськими. На сторінках русинофільських видань широко пропагандувалися традиції єднання русинів по обидва боки Карпат, їх зв'язки з українцями Наддніпрянщини, але ніколи не ставився знак рівності між русинами та українцями. Русинофільська течія не мала таких організаційних форм і наукових видань, як українофіли і русофіли, але русинська етнічна свідомість дедалі зміцнювалася.
Аналіз історичних джерел і наукової літератури дає підстави стверджувати, що проукраїнська пропаганда, боротьба за ведення в школах навчання українською мовою не занходили широкої підтримки, а вважалися продуктом ідеологічного імпорту. Мало сполітизоване населення Закарпаття часто ототожнювало українську ідею з концепціями інтегральних українських націоналістів, які не визнавали прав інших національностей.
Зростання впливу русинофілів значною мірою було зумовлене підтримкою з боку греко-католицької церкви. Авторитет і вплив греко-католиків як провідної конфесії зростав, а православ'я яке сповідувала переважна більшість українофілів та русофілів, підупало. За даними переписів 1921 і 1930 років, кількість православних не тільки не зросла, але в ряді районів, зокрема в містах, навіть скоротилася.
У виданнях греко-католицької церкви проповідувалися концепції русинофільства, розвитку русинів як окремої частини східного слов'янства, рання поява у них державності (князівство Лаборця), поширення християнства, письменності й культури з Великої Моравії та Болгарії, наявність елементів державності у формі різних автономій у складі Угорщини і Чехословаччини тощо.
На сторінках цих виданнь значно перебільшувалися зв'язки русинів з народами Західної та Східної Європи, а східні орієнтації недооцінювалися. Це сприяло формуванню ідеології русинофільства, точки зору, що русини хоч і мали тісні зв'язки із Сходом і Заходом, але формувалися як окремий етнос.
Солідних наукових досліджень, у яких би ідея окремішності знайшла обгрунтування, у 20-30-х роках не з'явилося, але русинофіли сильно проявили себе в етнографії, а особливо в образотворчому мистецтві. Проте русинська мова так і не була кодифікована як одна з слов'янських літературних мов.
Формуванню концепції русинофільства сприяло й те, що керівники міжнародної конференції в Парижі у 1918-1919 роках визнали русинів за окрему націю, прийняли в Лігу поневолених народів, а чехословацький уряд також кодифікував русинство як окремий етнос.
Становище кардинально змінилося в період угорської окупації 1939-1944 років. Офіційні власті всіляко підтримували проугорський рух, а український був оголошений антидержавним і суворо переслідувався.
Визволення Закарпаття в жовтні 1944 року створило якісно нову обстановку. На авансцену вийшли україністи, з ними співробітничали частково русофіли. Мета була одна: возз'єднати Закарпаття з Радянською Україною. Домінуючою була думка, що Закарпаття є Україною, а русини - українцями. Русофільський напрям не мав впливу. Лише окремі інтелигенти вимагали приєднання Закарпаття до Кримської області в складі Російської Федерації.
З'їзд Народних комітетів 26 листопада 1944 року, утворення і діяльність Народної Ради Закарпатської України проходили під знаком суцільної українізації. Поступово слово "русин" виходило з ужитку. Спочатку видавали тимчасові паспорти, в яких зазначалася національність "русин" , а в 1946-1947 роках іх замінили на на постійні, де національність у русинів стала українською.
Проблема русинства в умовах радянської влади не була розв'язана, а штучно придушена. Всі відразу стали говорити, що на Закарпатті завжди жили українці, що край завжди був українським. Все, пов'язане з русинством, із вивченням самобутності народу Закарпаття, відходило на задній план, а частиною інтелігенції навіть засуджувалося. Витлумачувалася одна думка: русини були відсталі, нічого не мали, все принесли брати зі Сходу.
За часів радянської влади Закарпаття дійсно відродилося. Незважаючи на репресії та роки застою, як економіка, так і культура Закарпаття прогресували в деяких аспектах швидше ніж в східних регіонах україни (приміром, культура села, міський побут і т. д.).
В умовах демократизації суспільства, що почалася в другій половині 80-х років, поряд з іншими громадськими течіями і рухами відродилосья русинофільство. Громадськість сприйняла це по-різному. Хтось побачив в ньому відродження історичної пам'яті, хтось - можливість узаконити етнічну відмінність закарпатців від населення інших регіонів України, а дехто, особливо з табору войовничих україністів, - загрозу державній незалежності України.
Розділ III. Ситуація в Закарпатті в умовах розбудови української держави.
В умовах розбудови української держави українофільська течія за допомогою державних інституцій, і особливо громадсько-культурних організацій, прагне перебрати на себе в Закарпатті асиміляторські функції. Діє вона при цьому без врахування специфічних особливостей краю, що значною мірою стримує природний процес добровільної поступової українізації місцевого населення і змушує його (принаймні певну частину) згадувати про сової
Loading...

 
 

Цікаве