WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Закарпатські русини у політико-соціальному світлі. - Курсова робота

Закарпатські русини у політико-соціальному світлі. - Курсова робота

XIII століття) наЗакарпатті зросла кількість переселенців - німців, волохів, угорців.
Зміцнювався і слов'янський елемент. Постійним джерелом його поповнення було переселення русинів значення Галицько-волинського князівства. Чимало слов'янського населення прибуло на Закарпаття в кінці XIV століття з подільським князем Ф. Корятовичем.
У Наддніпрянщині, як відомо, поступово утверджувався етнонім "Україна", "українець", а на Закарпатті, всупереч волі угорської влади, яка насаджувала назву "Фелвідек" ("Верхній край"), а населення називала златенізованим словом "рутени", утверджується як в письмових пам'ятках, так і в народній мові назва "Карпатьська Русь", "русини". Це свідчило про те, що слов'янське населення Закарпаття вважао себе генетично пов'язаним з Руссю, зі східними слов'янами. Русини розвивалися як вітка слов'янського народу, близька до українського, але в той же час не тотожна з ним.
2. Етнічний розвиток на Закарпатті в XIX та на початку XX століття істотно відрізнявся від аналогічних процесів в Галичині та Наддніпрянській Україні. В той час, коли в Наддніпрянщині та на Галичині населення поступово проймалося ідеєю українства, усвідомлювало себе українцями, в Закарпатті хоч і жила ідея єднання зі східними братами, але тільки окремі діячі пропагували ідею єдності з "малоросами і Малоросією" тоді як більшість представників інтелігенції орієнтувалася на Росію. В літературі дедалі частіше вживалася назва "Венгерская Русь", "венгерские русские", "карпаторосы".
Етнічне усвідомлення на Закарпатті в першій половині XIX століття відставало порівняно з сусідніи народами, наприклад словаками, внаслідок відсталості краю, нерозвиненості соціальних і політичних відносин.
Друга половина XIX - початок XX століття пройшли на Закарпатті під знаком розширення зв'язків з сусідніми народами: словаками, румунами, угорцями і особливо з українцями Галичини та Буковини. Але в цей же час посилювався й наступ угорської влади на права русинів. Закривалися школи з рідною мовою навчання, заборонялися періодичні видання, перейменовувались міста і села на угорський лад і т.д. Угорська пропаганда доводила: рутени є окремим народом, котрий не має нічого спільного ні з українцями, ні з росіянами. Одночасно значна частина інтелектуалів виступала провідником політики мадяризації русинів. До неї в першу чергу належало уніатське духівництво.
Але протиставити закарпатців їхнім братам на Сході не вдавалося. Саме в цей період на Закарпатті поширювалася ідея українізації, висловлювалася думка, що русини - це ті ж українці, а Закарпаття - українька земля. Проте орієнтація також поширювалася на Росію. Але це можна розглядати і як позитивний фактор у боротьбі проти мадяризації, що сприяло утвердженню ідеї єдності Карпатської Русі з центром слов'янського світу.
3. Після Першої Світової війни і розпаду Австро-Угорщини постало питання про Закарпаття: до складу якої країни воно належитиме? Відносно цього сформувалися три течії: до України, до Угорщини, до Чехословаччини. Слід сказати, що ідея українства значно зросла в роки світової війни. Багато закарпатців - русини, угорці, румуни, словаки - була на Україні як солдати, зустрічалися з українцями. Це обумовило потяг русинів до України. В містах і селах виникали Ради, які вимагали воз"єднання з Україною, що підтвердив і Всезакарпатський з"їзд 21 січня 1919 року в Хусті. Треба підкреслити, що населення вважало себе русинами, але бажало об"єднатися з братами українцями. Як свідчать дослідження, етнічна свідомість населення Закарпаття не виходила за межі русинізму. У роки Першої Світової війни близько 300 тисяч жителів із східних регіонів Австро-угорщини перебували в полоні в Італії. З них мало хто називав себе українцями. На запитання. Хто вони такі, більшість заявляли, що є "австрійцями", "рутенами", "руськими", "русинами", "руснаками". Звичайно, етноніми "русини", "руські", "Карпатська Русь" та наявність "Угорська Русь" вказують на усвідомлення населенням Закарпаття, як і на Галичині та Буковині їх тісних зв'язків з Руссю, в першу чергу з Київською Руссю, з українським народом.
Широко обговорювлося питання про залишення Закарпаття в складі нової, демократичної Угорщини, яка утворилася на руїнах монархії Габсбургів. Цю ідею підтримувало угорське населення Закарпаття та змадяризована частина русинської інтелигенції. Та врешті перемогла ідея приєднання до Чехословаччини (рішення Центральної Руської народної Ради від 8 травня 1919 року), яку підтримали і громадські організації закарпатської діаспори. У складі Чехословацької республіки Закарпаття одержало нову назву - Підкарпатська Русь.
В умовах демократичної Чехословаччини відбулося справжнє національне відродження русинів: зростання шкіл, видавничої та бібліотечної справи, можливість навчання дітей навіть з нижчих станів у вузах Чехословаччини, - все це прискорило підвищення культурного рівня всього населення.
Розділ II. Течії українофільства, русофільства та русинофільства на Закарпатті.
Саме в 20-30-х роках, коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, розпочалася цілеспрямована пропаганда українофільства серед різних різних верств населення. Її успіхам сприяла не тільки матеріальна допомога уряду Чехословаччини, але й його позиція щодо русинів Підкарпатської Русі. Як президент Т. Масарик, так і його однодумець Е. Бенеш неодноразово заявляли, що русини є частиною малоруського, тобто українського народу, а опікунство над Підкарпатською Руссю є лише тимчасовим - поки український народ не стане національно об'єднаним. Провідні вчені-мовознавці Чехословаччини розглядали русинську мову як один із діалектів української мови. Все це сприяло українофілам, і їх громадсько-політичний рух зростав з кожним днем. 1930 р. у своєму відомому нарисі "Земля без імені " чеський письменник Іван Ольбрахт відзначив, що " підкарпатський люд ще не є народом, а лише етнографічною масою", що тут йде боротьба, яка "повинна згуртувати етнографічну масу русинського населення в народ і дати йому ім'я". Таким іменем, стверджує Олекса Мишанич, стало їм'я України, до якого дійшли закарпатці ще до встановлення тут радянської влади. У своїх виступах О. Мишанич спирається на історичну, культурну, релігійну традицію, доказує, що українство на Закарпаття принесла не радянська Армія на багнетах у 1944 році, а що воно є наслідком природного процесу перетворення етнічної маси в народ. Живучи тривалий час на Закарпатті у 1930-х роках, І. Ольбрахт помітив, що "русини і українці не що інше , як дві назви одного й того ж народу. Лемки,бойки й гуцули - це українці". Тому він твердо заявив:"Підкарпатська Русь стане українською".
Пропаганда українофільства була в центрі уваги створеної в 1920 році в Ужгороді громадсько-культурноі організації "Просвіта". Вона об'єднала всю проукраїнську частину інтелігенції Закарпаття, провела плідну роботу по вивченню історії Закарпатя, організувала масові заходи
Loading...

 
 

Цікаве