WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політика, як мистецтво - Курсова робота

Політика, як мистецтво - Курсова робота

Давньому світі. Проблеми прав людини та законності набули найбільшого розвитку в період кризи феодального строю, буржуазних революцій і формування громадянського суспільства. В сучасній суспільно-політичній свідомості ідея правової держави отримала популярність як ідея стабільного порядку, закладеного на прийнятті прав людини, непорушності справедливого та розумного закону, чіткого підкорення праву апарату виконавчої влади. Рішення цієї задачі нерозривно пов`язане з максимальним забезпеченням прав і свобод особистості.
Нарешті, особливою модифікацією ідеї здолання політичної відчудженості є плани та проекти використання революційної влади в інтересах народу. Сама ця влада не завжди та не обов`язково розглядається як демократична чи підзаконна, але її діяльність визначається метою: "благо народу - найвищий закон".
Викладені різновиди рішення проблеми здолання політичної відчуджденості базувались больш за все на принципі, що пропонує загальнолюдську цінність: "не людина для держави, а держава для людини". Як правило, стремління здолати політичну відчудженість в тому чи іншому варіанті було притаманне ідеологам передових класів, вирішуючих чергову задачу історії.
Таким чином, ми бачимо, що зв`язок часів в історії політичних і правових вчень больш за все базується на акцентуванні уваги в політико-правових доктринах гуманістичних начал. В ідеологічній боротьбі класів в усі історичні епохи існували та існують два протилежних напрямки: один намагається здолати політичну відчудженність, іншее намагається його увіковічити.
2. Політична поведінка.
Поняття політичної поведінки допомагає при аналізі політичної діяльності засвоїти її механізм, структуру, спосіб досягнення мети. Воно дозволяє різновидні прояви політичної діяльності звести до системи окремих дій, елементів.
Специфіка політичної поведінки визначається самою природою політики - установленням політичних відносин між суб`єктами не тільки з співсумісними, але й з протилежними інтересами, судженнями та напрямкомактивності.
Протягом розвитку будб-якого політичного процесу виникає помітна потреба в укріпленні рис, норм, регуляторів політичної поведінки в принципах політичної организації, в наданні духовним орієнтирам політичної дії інституціональної форми (наприклад, розробка чітких процедур виборів, чи прийняття рішень, чи заміщення посад у державному апараті та т.п.)
Типи ставлень людини до політики.
Найважливішим джерелом політики, її вирішальним компонентом є активність конкретнї людини и соціальної групи, що приймають рішення, діють послідовно чи хаотично, кволо чи енергічно. ЇЇ сила підтримується саме людською енергією, а вияв основних ліній взаємодії людини з політичними структурами являють собою важливу задачу політології, для вирішення котрої вона приділяє чимало часу.
Можна виділити три основних типи ставлення людини до політики:
1) стан прилучення людини до політики, котре здійснюється в різних формах політично активної поведінки та характеризуюється жагою вирішити ті чи інші життєво важливі для нього та його спільности проблеми шляхом впливання на систему політичної влади;
2) відчудження, чи аномію, що характеризується розривом зв`язків між людиною та політичною владою, концентрацією на реалізацію власних інтересів. Норми, які регулюють суспільне життя, з тих чи інших причин тут втрачають свій вплив на людину, не розглядаються ним як авторитетні інстанції, що мають регулювати його поведінку. В аномії необхідно розрізняти різні стани. Вона може бути викликана як неспроможність вплнути на хід політичного життя, так і непогодженням з ними, може наступати внаслідок добровільного вибору чи бути вимушеним станом;
3) повне злиття людини з політичною структурою, підкорення особистого життя її потребам і ритму змін, розщиплення індивідуального життя в бутті політичному. Саме тоді формується специфічний тип авторитарної особистості.
Види політичної поведінки.
Вочевидь, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері, люди поводяться по-різному. В залежності від політичної поведінки учасники політики поділяються на наступні категорії:
o лідери, котрі очолюють політичний рух та здатні здійснити намічені плани завдяки свойому авторитету та позитивним впливом;
o активісти - посередники між лідерами та послідовниками. Вони організовують учасників руху, постійно несуть інформацію для лідерів про досягнення та труднощі, вносять вагомі коррективи в стратегію та тактику поведінки мас;
o послідовнки. Їх поведінка характеризується різною активністю та участю в організаціях, вони підтримують мету, що була висунута лідерами, вважають їх своїми інтересами, що й стимулює їх участь в політичній діяльності;
o лідери думки, не впливаючи на поведінку учасників руху з точки зору його організації, своєю інтелектуальною діяльністю, насамперед в публіцистиці, засновують "поля" емоційної й йнтелйектуальної напруги навколо тих чи інших проблем, роблять їх об`єктом загальної уваги; до них звертаються за порадою, але не за директивою для дії.
Регуляція політичної поведінки.
Найважливішим стимулом для політичної діяльності служить зацікавленність, в її основі лежить та чи інша проблема в житті політичної спільності, розуміння гострої необхідності її вирішення. Але для того, щоб факт розуміння виріс в полвтичну дію, необхідна нова ланка - психологічний імпульс готовності до дії, котрий складається з бажання прийняти участь у дії та з упевненності в можливість успіху. Двигунами цієї ланки - від проблеми до її вирішення - можуть бути різні мотиви: громадянське зобов`язання, інформація, незадоволення чи прагнення здійснення мети. В залежності від домінування основного мотиву і формується характер політичної поведінки: вона може бути чисто емоційним відгуком на ту чи іншу подію, може бути продуманою, прагматичною акцією з послідовною реалізацією прийнятої програми чи розглядатися виконавцями як здійснення визначеної міссії по "визволенню", "завойовництву", "відновленню".
На характер політичної поведінки впливають не тільки зацікавленність та мотивація, котірі виникають на його основі, але й зовнішні фактори:
o роль - форма поведінки, котру обирає учасник політичної дії чии котра йому відводиться обставинами або другими учасниками;
o статус чи сукупність можливих, припущених, бажаних для даного суб`єкту моделей, типів політичної поведінки, функцій, котрі він готовий на себе прйиняти в політиці;
o належність до групи,
Loading...

 
 

Цікаве