WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті - Курсова робота

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті - Курсова робота

вільну торгівлю між ЄС та Мексикою. За Умовами Угоди, яка вступила в силу 1 липня 2000 року, торгівля Європи з Мексикою буде лібералізована на 95%, тобто будуть зняті майже всі обмеження на шляху вільного товарообігу. Крім розширення своєї торгівлі, яка і так ведеться дуже активно з країнами Центральної та Латинської Америки, ЄС переслідував мету оминути бар'єри на шляху до виходу на американські та канадські ринки, чого його фірми довго й безрезультатно прагнули. Такий опосередкований доступ не може йти в порівняння з прямою вільною торгівлею, але дає можливість європейському бізнесу реекспортувати свої товари через Мексику далі в Північну Америку. Логічний висновок в цій ситуації такий: торгові війни і суперечки між титанами навряд чи матимуть тенденцію до затихання, а навпаки, скоріше за все можуть посилитись у найближчому майбутньому.
Історіяполітичного Заходу дає усі підстави говорити про двозначний характер відносин між Західною Європою і США, коли, з одного боку, заявляється партнерство і розподіл тягаря світового лідерства, з другого - всім відоме зверхнє ставлення Америки до інших країн та месіанське розуміння своєї ролі у світі, її цинічна зовнішня політика, подвійні стандарти поводження на міжнародній арені. Зі свого боку, Європа ніколи не була справжнім союзником США , тим самим підтверджуючи думку, що США не має союзників, а тільки клієнтів - користувачів американського ядерного щита. Європа часто досить споживацьки ставилася до союзу з Америкою.
При цьому доля політичного Заходу виглядає досить безальтернативно, але не песимістично, якщо не дотримуватись затятої трансатлантичної точки зору. Як показали останні 10 років (а особливо ситуація щодо війни в Іраці), він не спроможний підтримувати колишній рівень згуртованості і кооперації його членів. Трансформація Заходу в бік більш відкритої спільноти, націленої на широкі зовнішні зв'язки і співробітництво, є неминучою. Така трансформація зумовлена як процесами змін у структурі і сутності глобального співтовариства, так і змінами в межах самого Заходу: так, більший ступінь європейської сдності в результаті призведе до глибшого розколу всередині трансатлантичного союзу, а зміни у геополітиці стратегічних інтересів Сполучених Штатів позначаться на якості впливу на ЄС і стосунках з ним загалом. Безпека Західної Європи все більше переходитиме до відома європейців. Можна припустити, що поступово всередині НАТО західноєвропейський воєнний компонент буде рухатись в бік більш відділеної військової одиниці. На відносинах США - ЄС негативно позначаться й економічні бар'єри та протекціонізм з обох боків.
Однак немає потреби у створенні якихось нових великих трансатлантичних проектів. Так само немає сумніву в тому, що ефективні робочі відносини двох сторін необхідні для вирішення проблем як у власних взаємних стосунках, так і у глобальному масштабі. Інше питання полягає в тому, що Європа і Америка не вміють бути рівними партнерами, а теперішнє другорядне становище абсолютно не влаштовує європейців.
Поза тим, можна назвати інші фактори, які ставлять нездоланні перешкоди на шляху до сучасної і майбутньої трансатлантичної єдності. Захід вже давно не може виступати від імені всього світу - в цьому він фактично підійшов до межі своєї корисності та пережив ті ідеї, на яких він тримався. Захід усе більше вступає у діалог із зовнішнім світом - і це те, що він і повинен робити для забезпечення свого майбутнього - і, можливо, утримається на межі відкритого протистояння зі світом, якого він вже тепер боїться і яким намагається керувати у власних інтересах. Також, поки що немає такої загрози, яка б могла згуртувати західні країни у потужний блок. За наявної тенденції до значної диверсифікації загроз, коли джерела небезпеки мають дедалі складнішу географію та причини, а також, коли значно відрізняється суб'єктивна оцінка небезпек, немає підстав для спільних відповідальних дій Заходу, від яких залежатиме його існування.
У випадку Сполучених Штатів можна зробити суперечливі висновки, їхнє на сьогодні формально незаперечне світове лідерство та безпрецедентне економічне процвітання можуть таїти у собі значні небезпеки. Американці розуміють це і розуміють усю серйозність викликів, які ставить перед ними змінене світове співтовариство. Вже сьогодні США намагаються забезпечити своє майбутнє становище як єдиної наддержави у однополюсній системі світу (вимагаючи виходу НАТО за свої територіальні кордони, намагаючись закріпити військову і технологічну залежність Західної Європи, посилюючи свої позиції на Близькому Сході (Перська затока), де вони вже мають незаперечного союзника - Ізраїль, та на Балканах (Косово), розширюючи програму "Партнерство заради миру" тощо). Неможливість побудови однополюсної системи у сучасному світі є досить очевидною, з огляду на такі значні держави, як Китай, Росія, Індія, а також той самий ЄС. Але наблизитись до ситуації світової гегемонії може союз США і Західної Європи, який, як бачимо, перебуває у досить неоднозначному стані. Ціна такого союзу, поза необхідністю надати Західній Європі більші вигоди від нього і статус рівноправного партнера, вимагає значної зміни суспільної свідомості як американців, так і європейців. Спроба запровадити усі ці зміни може принести США заплановані результати, але може й створити найбільш сильного і непримиренного суперника Америці. Однак, вступаючи у XXI століття, американці мають велике прагнення зробити його ще одним "американським" або "трансатлантичним віком".
3.3. Афро-азійський блок та країни Латинської Америки - невідома величина міжнародної політики.
У політичній літературі різних країн постійно підкреслюється важливість тих держав, які не пов'язані з ніяким блоком, але які, незважаючи на свій політичний нейтралітет, мають дуже великий вплив не розвиток подій у світі, а зокрема на політику окремих блоків.
Неприєднані держави, до яких зараховують перш за все, держави Азії, Африки та Латинської Америки не утворюють якогось реального блоку, хоч час від часу відвідують міжнародні конференції і займають колективне становище до тих чи інших світових подій (для прикладу варто взяти хоча б їх одностайне засудження американської агресії в Ірак).
Вільям Дж. Карлетон дає таку оцінку "світу нейтральних" у своїй книзі "Революція в американській зовнішній політиці": "Нейтралісти наполягають на тому, що вони не є ні блоком, ні навіть третьою силою і що вони не думають організовуватися мілітарно у противагу чи то Росії, чи проти Заходу. Вони засуджують військові союзи і комбінації, що випливають з балансу сил, стверджуючи, що це впливає на зріст міжнародної напруги і може спричинити вибух війни. Вони засудили перегони в озброєнні, домагаючись заборони випробувань термоядерної зброї. Вони заявили, що прагнуть стояти осторонь обох сторін, що хотіли б бути посередниками між ними і досліджувати "дійсні шляхи" до миру".
З уваги на специфічний
Loading...

 
 

Цікаве