WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті - Курсова робота

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті - Курсова робота


Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті
(курсова робота з політології)
Зміст
Вступ
Розділ І. Націоналізм як ідея державницького патріотизму
1.1. Історія розвитку націоналізму та його доктрини
1.2. Типологія націоналізму
1.3.Національне самовизначення як механізм стабілізації етнополітичної ситуації
Розділ ІІ. Зовнішня політика держави як вияв національних пріоритетів (на прикладі України)
Розділ ІІІ. Націоналізм і зовнішня політика держав світу
3.1. ЄС - США: міжнародні непорозуміння і протиріччя у відносинах трансатлантичного партнерства
3.2. Афро-азійський блок та країни Латинської Америки - невідома величина міжнародної політики
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток ХХІ ст. відбуватиметься під зростаючим впливом зовнішньої політики. Її політична складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами ідеологічного поступу. Формами прояву цих процесів є зростання міжнародної напруженості та конфліктності в світі, ріст кількості ядерних держав та ринків зброї, зростання ролі ТНК у світових господарських процесах, загострення глобальної конкуренції, поява систем глобального стеження, стратегічного менеджменту. Тобто, фактично відбувається боротьба ідей багатополярного світу з однополярним, сіонізму з антисіонізмом, глобалізації з антиглобалістськими рухами.
Націоналізм є продуктом епохи пізнього середньовіччя, який здобув велику популярність саме завдяки своїй доступності та зрозумілості. Звідси випливають і якісні, та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даних ідей серед широких народних мас. Останнім часом помітно збільшується кількість країн і народів, що будують власну концепцію національної безпеки на засадах націоналістичної доктрини.. Розвивається тенденція формування зовнішньополітичних пріоритетів згідно національним традиційним інтересам в регіональній політиці, суспільній свідомості.. На авансцену світового економічного життя виступають нові актори, які поряд з традиційними стають нині головними законодавцями моди в міжнародних відносинах.
Очевидно, що основною закономірністю міжнародних відносин стає домінування держави як головного і пріоритетного міжнародного актора, залежність зовнішньої політики держави від національних інтересів кожної з них; вирішальна роль балансу сил як засобу підтримання міжнародної стабільності; перевага сили як головного інструмента досягнення політичних цілей.
Зауважимо, що світ стоїть на порозі нової доби - доби переосмислення уявлень про можливості держави в забезпеченні мирного розвитку суспільства. Із самого початку цивілізації й аж до середини XX століття держава відігравала головну роль у створенні безпеки для власного суспільства. Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона трактує цю тезу так: "Необхідність в особистій та майновій безпеці покликала до життя державу, і в цій необхідності держава має головне пояснення свого існування, вона ж вказує державі на основну його мету та призначення".
Предметом дослідження є теоретико-прикладні аспекти інтеграції націоналізму в концепції зовнішніх політик краї світу протягом останнього століття. Об'єктом дослідження є доктрина політичного націоналізму.
Метою даної курсової роботи є дослідження націоналізму в концепції зовнішніх політик країн світу, сучасного стану міжнародної безпеки та основних аспектів трансформації міжнародних відносин.
Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі основні завдання:
- визначити суть поняття "націоналізм" і необхідність його трансформації;
- дослідити основні параметри сучасної зовнішньої політики;
- прослідкувати основні фактори розвитку націоналістичної доктрини;
- дослідити особливості впливу націоналізму на розвиток багатополярного світу сучасному етапі розвитку людства.
В ході написання роботи було використано такі методи: літературно-описовий, історичний, аналізу і синтезу, прогнозування та інші.
РОЗДІЛ 1.НАЦІОНАЛІЗМ ЯК ІДЕЯ ДЕРЖАВНИЦЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ
1.1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛІЗМУ ТА ЙОГО ДОКТРИНИ
Націоналізм є політичною силою, яка визначала особливості євро-пейської та світової історії протягом останніх двох століть значно більшою мірою, ніж ідеї свободи та парламентської демократії чи ідеї комунізму. Сучасний націоналізм виник наприкінці XVIII століття у Західній Європі та у Північній Америці. Потім він поширився на всю Європу та на весь світ. Поряд із соціалізмом він став однією з двох найважливіших ідейних течій XIX століття. У XX столітті націоналізм досяг незрівнянного успіху, стрибками нарощуючи свою роль в Європі напередодні та після Першої світової війни, а потім в Азії та Африці переважно після Другої світової війни.
Націоналізм засвідчував та засвідчує, що він може бути складником як імперіалізму, так і антиімперіалізму. Він може бути поєднаним як з прагненнями до політичної, суспільної, економічної та культурної емансипації, так і з відповідними формами гноблення. У ХІХ-ХХ століттях заклик націоналізму привів до того, що такі історично сформовані багатонаціональні великі держави як Османська імперія та Габсбурзька монархія розпалися на велику кількість малих держав. Під заклик націоналізму протягом останніх півтораста літ з'явилися такі нові держави як Греція, Італія, Німеччина, Чехія, Словаччина й Польща. У XIX столітті націоналістичні спонуки підштовхнули європейські держави до колоніальної експансії - до створення заморських імперій в Азії, Африці та інших частинах землі. У міжвоєнний період та під час Другої світової війни націоналізм став синонімом нетерпимості, нелюдяності й насильства. Під гаслом націоналізму вели війни та чинили страхітливі злочини. З одного боку, до націоналізму зверталися, щоб виправдати як насильне вигнання людей із їхніх постійних місць проживання, так і завоювання нових територій. З другого ж боку, з ним пов'язували сподівання на встановлення вільного й справедливого суспільного ладу. Часто націоналізм означав для народів і особистостей звільнення від політичної та суспільної дискримінації. Отож, націоналізм приховує у собі крайні протилежності й суперечності. Він може означати як звільнення, так і гноблення; він, очевидно, може містити в собі як позитивні можливості, так і загрози. Націоналізм може набувати настільки різних форм та "національних" різновидів, що можна засумніватися, чи справді в кожному з цих випадків ми маємо справу з тим самим явищем. Мабуть, тільки врахування конкретних історичних обставин дає можливість зрозуміти, що позначає чи має позначати в тому чи тому випадку цей термін. Але поки що сказане вище уможливлює тільки один висновок: націоналізм не існує як щось єдине, існують тільки різноманітні форми його проявів. Ось чому було б правильніше говорити

 
 

Цікаве

Загрузка...